Слово Блаженнішого Любомира,
Верховного Архиєпископа Києво-Галицького
Української Греко-Католицької Церкви,
стосовно часу літніх відпусток

Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все,
що робили й чого навчали. 
Він їм і каже: „Ідіть самі-одні осторонь, десь на самоту, 
тай відпочиньте трохи”.

(Марко 6, 30-31)

Дорогі у Христі!

Починається час, коли багато з нас вибирається на відпочинок. Це дуже важливий період року, під час якого можна відновити сили, тілесну та душевну рівновагу. Мешканці міст їдуть на моря чи озера, в гори чи ліси, або ж просто в села, щоб, змінивши обставини та ритм життя, зблизитися із природою і дати нагоду відпочити своєму тілу. Це надзвичайно корисно для нашого здоров’я, для відродження працездатності, і стосується як молодих, так і старших людей.

Можливість побути на природі має також позитивний вплив на наше психічне здоров’я. Бо живемо у напружений час, самі розмови про різні кризи тривожать наше серце. І на жаль, життєві обставини не обмежуються розмовами. Все, що відбувається довкола, до краю нас виснажує. Внаслідок такого, майже безперервного, напруження ми розгублюємося, піддаємося негативним зовнішнім впливам. У такій ситуації немає нічого більш доречного, як відпочинок на лоні природи. Милуючись красою природи, приглядаючись до її внутрішнього порядку, ми позбуваємося тривоги, невпевненості, замішання і страху, що характеризують наше щоденне життя, і водночас починаємо бачити й розуміти, яким повинно бути наше життя – спокійним, розміреним, яке зберігає творчі ритми. Таким чином ми входимо у благодатний стан, який є безцінним ліком для душі. Мудро проведена відпустка, так само як і у випадку з нашим фізичним здоров’ям, має неабияку користь для нашого душевного стану, є немовби якимсь відродженням, відновленням життєвих сил. Це дозволяє нам повернутися додому скріпленими у надії, внутрішньо переконаними, що ми не повинні бути невільниками обставин, а можемо бути справді собою, гідними своєї людської природи, якою нас обдаровує наш Небесний Отець.

Є ще один, не менш важливий вимір нашого відпочинку. Впродовж цього благословенного часу ми маємо нагоду замислитися і над своїм духовним станом, над нашими стосунками з Богом і ближніми. Можливо, невипадково на ці літні місяці, липень і серпень, припадає багато релігійних свят – Рівноапостольних Володимира та Ольги, Мучеників Бориса і Гліба, а вже найважливішим є відзначення Хрещення народу та землі, якого ми є синами і дочками. Вшанування пам’яті наших святих предків, як і початку нашого релігійного життя на рідних землях – Хрещення Русі-України – це не тільки згадування певних історичних моментів, це щось дуже важливе сьогодні для кожного з нас. Принагідно зазначимо, що вже кілька років поспіль на свято Рівноапостольного князя Володимира ми відновлюємо свої обітниці, які ми склали у день особистого хрещення. Літній відпочинок, який має стати докорінним оновленням нашого єства, повинен включати також і релігійне відродження, – відродження душі. Вищезгадані святкування, а, може, навіть проща до святих місць – це нагода подивитися на себе іншими очима, щоб зректися того, що в нас не цілком відповідає Божому Закону, і навпаки – зміцнити й підсилити те, що нас освячує і робить близькими до Бога.

Дорогі у Христі! Користаймо з цього благословенного часу відпочинку, такої цінної нагоди оновити себе, щоб з новими силами, очищеними і зміцненими тілесно, душевно і духовно повернутися до дальшого щоденного життя. Нехай милостивий наш Господь Ісус Христос, який своїм учням, співпрацівникам, апостолам після виснажливого труду радив відпочивати, благословить вас усіх  у цей час літніх відпусток.

+ ЛЮБОМИР

Дано у Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
1 липня 2010 року Божого

Офіційний сайт УГКЦ

Венедикт XVI: «Спосіб, у який людина трактує довкілля, впливає на те, як вона трактує саму себе, і навпаки».

(Із Енцикліки «Любов у правді», № 48-52)

48. Питання розвитку в даний час є сильно пов’язано з обов'язками, що випливають із зв’язку людини з природнім довкіллям. Бог дарував його всім. Ставлення до довкілля є частиною нашої відповідальності стосовно бідних верств населення, майбутніх поколінь і всього людства. Якщо трактувати природу і, насамперед, людину як плід випадку або еволюційного детермінізму, то, таким чином, зменшується свідомість відповідальності в нашому сумлінні. Натомість, віруючий вбачає у природі чудесний твір Бога Творця, яким людина сміє відповідально користуватися, щоб з пошануванням внутрішньої гармонії створіння, задовольнити свої оправдані матеріальні та духовні потреби. Якщо ж таке бачення зникає, то це веде, в кінці кінців, до того, що людина починає вважати природу недоторканим табу, або навпаки - предметом для експлуатації. Обидві ці позиції не відповідають християнському розумінню природи, яка є плодом Божого творіння.

Природа є вираженням плану любові і правди. Вона була перед нами і є дарована нам Богом як середовище для життя. Вона розповідає нам про Творця (пор. Рим 1, 20) і про його любов до людей. Вона є призначена для того, щоб в кінці часів бути «об’єднаною» (пор. Єф. 1, 9-10; Кол. 1, 19-20) у Христі. Вона є також своєрідним «покликанням» [Іван Павло II, Послання на Всесвітній День Миру 1990, 6]. Природа не є нам дана як «сукупність випадково розкиданого сміття» [Геракліт Ефеський, (535 - 475 до Хр.), Фрагмент 22B124, у: H. Diels – W. Kranz, Die Fragmente der Vorsokratiker, Weidmann, Berlin 1952], але як дар Творця, який визначив її внутрішні закони, щоб людина, керуючись ними, «порала [її] і доглядала» (Бут 2, 15).  Необхідно також підкреслити, що вважати природу важливішою від людської особи суперечить правдивому розвитку. Така настанова веде до неопоганських позицій або нового пантеїзму: спасіння людини не може походити з самої тільки природи, яка розуміється в чисто натуралістичному сенсі. З іншого боку, потрібно відхилити протилежну позицію, направлену на цілковиту технологізацію природи, оскільки природне довкілля – це не просто матерія, якою ми можемо свавільно розпоряджатися, але величний твір Бога Творця, що містить в собі певну «граматику», яка вказує на цілі та критерії для мудрого, а не інструменталізованого та свавільного користуванням ним. Такі викривлені концепції приносять сьогодні багато шкоди для розвитку. Цілковите зведення природи до сукупності матеріальних речей стає джерелом насильства над довкіллям та спонукає до дій, які зневажають природу самої людини. Вона ж бо, складаючись не тільки з матерії, але й з духу, і будучи такою багатою на значення та трасцендентні цілі, які необхідно осягнути, має також нормативний характер для культури. Людина інтерпретує і формує природне довкілля завдяки культурі, яка визначається відповідальною свободою, що зважає на заповіді морального закону. Відповідно, проекти спрямовані на забезпечення цілісного людського розвитку не можуть ігнорувати благо наступних поколінь, але зобов’язані характеризуватися солідарністю та справедливістю між поколіннями, враховуючи різноманітні сфери: екологічну, правову, економічну, політичну і культурну [Папська Рада "IUSTITIA ET PAX", Компендіум соціального вчення Церкви, 451-487].

49. Питання, пов’язані з піклуванням про захист довкілля, змушують належним чином взяти до уваги енергетичну проблематику. Видобування невідновлювальних джерел енергії деякими державами, впливовими групами та підприємствами становить власне вагому перешкоду для розвитку бідних країн, які не мають ані економічних ресурсів для отримання доступу до існуючих невідновлювальних джерел енергії, ані можливостей фінансувати пошук за новими альтернативними джерелами. Заготівля природніх ресурсів, які часто знаходяться саме в бідних країнах, веде до експлуатації і конфліктів між державами та в межах самих країн. Дані конфлікти часто відбуваються на території цих країн, спричиняючи вражаючі наслідки смерті, руйнування і подальшої деградації. Міжнародне співтовариство має невідкладне завдання віднайти інституційні шляхи для того, щоб зупинити виснаження невідновлювальних ресурсів, залучаючи для цього також бідні країни, щоб спільно планувати майбутнє.

На цьому полі також існує термінова моральна необхідність оновленої солідарності, особливо у стосунках між країнами, що знаходяться на шляху розвитку і високоіндустріальними країнами [Іван Павло II, Послання на Всесвітній День Миру 1990]. Технологічно передові суспільства можуть і повинні зменшити своє споживання енергії, не тільки тому, що все далі розвивається виробництво переробної промисловості, але також тому, що між їх громадянами поширюється більша чуйність до проблем довкілля. Необхідно, крім того, додати, що сьогодні є можливим покращення енергоефективності, а також досягнення успіху в пошуку альтернативних джерел енергії. Все ж, потрібен і глобальний перерозподіл енергетичних ресурсів, щоб також уможливити доступ до них країн, які ними не володіють. Їхня доля не може бути передана в руки того, хто першим дістався (до ресурсів, - пер.) чи вирішена згідно логіки сильнішого. Йдеться про важливі проблеми, для вирішення яких належним чином, вимагають від всіх відповідального усвідомлення наслідків, що спіткають майбутні покоління, а особливо багатьох молодих людей із бідних країн, які «домагаються своєї участі в будуванні кращого світу» [Павло VI, Енцикліка Populorum progressio, 65].

50. Ця відповідальність має глобальний характер, оскільки стосується не тільки енергії, але всього створіння, яке не сміємо виснаженим передати майбутнім поколінням. Людині дозволено здійснювати відповідальне управління природою, для того, щоб її берегти, отримувати з неї вигоди, а також, у нових формах та завдяки передовим технологіям, культивувати, щоб вона могла гідно прийняти та прохарчувати проживаюче в ній населення. Для всіх є достатньо місця на нашій Землі: на ній вся людська сім’я має знайти необхідні ресурси, щоб з допомогою самої природи, яка є даром Бога для його дітей і, завдяки своїй праці та винахідливості, провадити гідне життя. Мусимо, однак, вказати на дуже серйозний обов’язок, передати землю наступним поколінням в такому стані, щоб і вони могли гідно на ній проживати і далі її обробляти. Це включає “зобов’язання спільно вирішувати, після відповідального обдумування, яку вибрати дорогу, ставлячи собі за мету зміцнити союз між людиною і довкіллям, який повинен бути відображенням творчої любові Бога, від якого ми походимо і до якого прямуємо» [Бенедикт XVI, Послання на Всесвітній День Миру 2008, 7].  Бажано, щоб міжнародне співтовариство і окремі уряди зуміли дієво запобігати, при використанні довкілля, нанесення йому шкоди. Так само є необхідно, щоб компетентні органи приклали всі належні зусилля для забезпечення прозорості економічних та суспільних витрат, що виникають при користуванні спільними природніми ресурсами, а також, щоб ці витрати відшкодовувались саме користувачами, а не іншими народами чи майбутніми поколіннями: збереження довкілля, ресурсів і клімату вимагає, щоб усі відповідальні в міжнародному масштабі діяли колективно і виявили готовність до праці з добрими намірами, шануючи закон із солідарністю до найслабших регіонів планети [пор. Бенедикт XVI, Промова до учасників Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй (18.04.2008): Insegnamenti IV, 1 (2008), 618-626]. Одним із найбільших завдань економіки є саме максимально ефективне споживання ресурсів, а не марнотратство, беручи до уваги, що поняття ефективності не є аксіологічно нейтральним.

51. Спосіб, у який людина трактує довкілля, впливає на те, як вона трактує саму себе, і навпаки. Це є викликом для сучасного суспільства – серйозно переглянути свій стиль життя, який в багатьох частинах світу схиляється до гедонізму і конзумізму, залишаючись байдужим до шкоди, яка з цього виникає [пор. Іван Павло II, Послання на Всесвітній День Миру 1990, 13]. Необхідною є ефективна зміна способу думання, яка схилить нас до прийняття нових стилів життя, «у яких пошук за правдою, красою і добром, а також спільнота з іншими людьми, які прагнуть спільного розвитку, мають бути критеріями, що визначають рішення щодо споживання, ощадливості та інвестицій» [Іван Павло II, Енцикліка Centesimus annus, 36]. Будь-яке порушення громадянської солідарності та дружби спричиняє екологічну шкоду, як зі свого боку, руйнування довкілля має негативний вплив на суспільні відносини. Природа, особливо в наші часи, є настільки інтегрoваною у динаміку соціальних та культурних процесів, що вже майже не являє собою незалежну величину. Прогресуюче опустелювання землі і виснаження деяких сільськогосподарських регіонів є також результатом зубожіння населення, яке там мешкає, та його відсталості. Сприяючи економічному та культурному розвитку цього населення, оберігаємо рівночано і природу. Крім того, скільки ж природних ресурсів знищили війни! Мир народів і між народами став би запорукою більш дієвого захисту довкілля. Захоплення ресурсів, особливо води, може викликати серйозні конфлікти посеред населення, якого це стосується. Мирна угода щодо використання ресурсів може забезпечити збереження природи і, водночас, добробут зацікавлених суспільств.

Церква є відповідальною за створіння і зобов’язана дану відповідальність засвідчити також перед громадськістю. Роблячи це, вона повинна не тільки захищати землю, воду і повітря як дари створіння, які належать всім, але, насамперед, вона покликана оберігати людину від самознищення. Необхідною є правдива екологія людини. Пошкодження природи є власне тісно пов’язанe з культурою, яка формує людське співжиття. Якщо в суспільстві поважають «екологію людини» [пор. Іван Павло II, Енцикліка Centesimus annus, 38; Бенедикт XVI, Послання на Всесвітній День Миру 2007, 8], то з цього користає також екологія довкілля. Подібно, як тісно є між собою пов’язані людські чесноти – так, що ослаблення однієї загрожує іншим, - так і екологічна система базується на дотриманні плану, який стосується і здорового співжиття у суспільстві, і добрих відносин із природою.

Для того щоб вберегти природу, не вистачає здійснювати спонукальні чи обмежуючі заходи, недостатнім є лиш відповідне навчання. Все це важливі допоміжні засоби, однак вирішальною проблемою є цілісна моральна позиція суспільства. Якщо не поважається право на життя і на природну смерть, якщо зачаття, вагітність і народження відбуваються штучним способом, якщо ембріони приносять в жертву для досліджень - суспільна свідомість втрачає зрештою поняття екології людини, а разом із ним – поняття екології довкілля. Є протиріччям закликати нові покоління шанувати довкілля, тоді як виховання і законодавство не допомагають їм поважати самих себе. Книга природи є одна і нероздільна у тому, що стосується як довкілля, так і сфери життя, сексуальності, подружжя, сім’ї, суспільних відносин, одним словом – цілісного людського розвитку. Наші обов’язки, які ми маємо щодо довкілля, сполучаються з обов’язками, які ми маємо стосовно людини як такої і всіх з ким творимо зв’язки. Не можна вимагати дотримання одних обов’язків, порушуючи інші. Це є серйозне протиріччя сучасної ментальності та практики, яке принижує людину, руйнує довкілля і шкодить суспільству.

52. Правду і любов, яка її відкриває, не можна продукувати, можна тільки прийняти. Їхнім остаточним джерелом не є і не може бути людина, але Бог, тобто Той, хто є Правдою і Любов’ю. Ця засада є дуже важливою для суспільства і для розвитку, які не можуть бути тільки людськими витворами; так само покликання до розвитку людей і народів не грунтується лиш на людському рішенні, але воно є вписане в початковий план щодо нас і є для нас обов’язком, який має бути добровільно прийнятий. Те, що йде попереду нас і що є для нас визначальним – Любов і Правда – вказують нам, що є добре і в чому полягає наше щастя. Таким чином,вони вказують нам дорогу до справжнього розвитку.

Якраз напередодні Різдва у столиці Данії, Копенгагені, відбулася всесвітня конференція, присвячена проблемі зміни клімату. У цьому заході взяли участь делегати майже всіх країн земної кулі, щоб спільно вирішити, як можна уникнути великої катастрофи, що сьогодні загрожує людству. Зібрані в Копенгагені науковці ще раз ствердили, що цю загрозу спричинило самолюбне і нерозважливе ставлення людей до свого довкілля. Упродовж багатьох десятиліть чи, навіть, століть люди поводилися як творці і повноправні власники навколишнього світу, нещадно експлуатуючи та руйнуючи природу. І сьогодні, після такого «господарювання», людство, нарешті, усвідомило, що наразило себе на велику небезпеку. Багато з нас зрозуміли, що людина не є справжнім власником, паном природи і що природа – це Божий дар для людини, який треба шанувати і розумно вживати. Про це нас так навчає Святе Письмо: «Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саду порати його й доглядати його» (Бут. 2, 15).

Дорогі брати і сестри, вже більше ніж дві тисячі років тому у селищі Вифлеємі, що у Палестині, народився Господь, Бог і Спас наш Ісус Христос. Це була надзвичайна подія, бо сам Бог – Творець і Володар Всесвіту – воплотився, прийняв людську природу, став одним із нас. Його народження показало, що людська природа і все, що довкола неї, є настільки добрими, що Божий Син, через якого все сталося і без якого ніщо не сталося (пор. Ів. 1, 5), своїм приходом ще раз підтвердив, що все, що Бог сотворив, є добрим, навіть, дуже добрим (пор. Бут. 1, 4. 12. 18. 31). Своїм хрещенням Він освятив води і весь світ, а своєю смертю подолав смерть, – те, чого всі люди найбільше бояться. Своїм життям, своїм навчанням і своєю діяльністю Він показав, хто насправді є Паном і Володарем Всесвіту, «все бо від Нього, через Нього і для Нього. Йому слава навіки» (Рим. 11, 36). Ми, дорогі у Христі, стоячи біля Ісусових ясел у цей святковий час, повинні скласти Богові велику подяку, бо все, що ми маємо – життя, довкілля, наше спасіння – є Божим даром для нас.

Вітаю вас із цим великим святом і бажаю, щоб ми раз і назавжди зрозуміли, ким ми є в Божих очах. Ми – улюблені діти, щедро обдаровані, які, зі свого боку, повинні своєму Творцеві, своєму Небесному Отцеві і новонародженому Ісусові, нашому Господеві і Спасителеві, повсякчасно дякувати і прагнути шанувати все те, що предобрий Бог для нас чинить. У цей святий час стараймося збагнути, що усвідомлення правди, що все, що від Бога походить, є добрим, є вже саме в собі ще одним великим даром Пресвятого Всевишнього Бога.

З Різдвом Христовим щиро вас вітаю, бути свідомими Божої любові й вдячними за неї від душі бажаю!

+ ЛЮБОМИР



Дано у Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового, дня 11 грудня 2009 року

Папа Венедикт XVI: заперечення Бога руйнує створіння

«Заперечення Бога руйнує створіння», - про це наголосив папа Венедикт XVI  в своїй промові до дипломатичних представників із 178 країн, в межах зустрічі, яка вже традиційно відбувається у Ватикані на початку кожного року.

«Егоїстична і матеріалістична ментальність спричинює шкоду, яка загрожує навколишньому середовищу і всьому світу», заявив Святіший Отець і тим самим в черговий раз підкреслив, що коріння екологічної кризи лежать у релігійно-моральній площині. Згідно з думкою папи: «Заперечення Бога не тільки спотворює особисту свободу, але й також руйнує створіння». Папа переконаний, що свобода не сміє бути направлена на самознищення та зруйнування всього світу. Свобода має бути відповідальною, шлях людини не може визначатися «свавіллям та пристрастю, але має відповідати Божій волі».

ПОСЛАННЯ ЙОГО СВЯТОСТІ
ПАПИ ВЕНЕДИКТА XVI
з нагоди
ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ МИРУ

1 січня 2010 року

ХОЧЕШ ПЛЕКАТИ МИР – ОБЕРІГАЙ СТВОРІННЯ

1. На початку Нового року я хочу від усього серця побажати миру всім християнським спільнотам, лідерам держав і людям доброї волі у всьому світі. Для 43-го Всесвітнього дня миру я вибрав девіз: Хочеш плекати мир – оберігай створіння. Вшанування створіння має дуже важливе значення також тому, що «створіння – це початок та основа всіх Божих діл»[1], і його захист є сьогодні дуже важливим для мирного співжиття людства. Через жорстокість людини стосовно інших людей, мають місце чисельні небезпеки, які загрожують миру і автентичному цілісному розвитку людини, як наприклад: війни, міжнародні та регіональні конфлікти, терористичні акти та порушення людських прав. Не менше занепокоєння викликають небезпеки, які виникають в результаті недбалого, а то і злочинного ставлення до Землі та скарбів природи, дарованих нам Богом. Тому людство мaє неодмінно «оновити і зміцнити союз між людиною та природою, який повинен бути відображенням творчої любові Бога, від якого ми походимо і до якого прямуємо» [2].

2. В енцикліці Любов у правді я підкреслив, що цілісний розвиток людини перебуває в тісному зв’язку з обов’язками, які випливають із ставлення людини до довкілля та природи. Довкілля має трактуватися як дар Божий для всіх і його використання накладає відповідальність стосовно всього людства, а особливо - бідних і майбутніх поколінь. Я вказав також, що сумлінню людей загрожує зменшення усвідомлення відповідальності, якщо природа і, насамперед, сама людина трактується як результат випадку чи еволюційного детермінізму [3]. Натомість, якщо ми вбачаємо у створінні дар Божий для людства, то це дозволяє нам зрозуміти покликання та цінність людини. Разом із псалмопівцем ми можемо справді вигукнути, переповнені подиву: «Коли на небеса спогляну, твір твоїх пальців, на місяць та на зорі, що створив єси, то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш?» (Пс. 8,4-5). Споглядання краси створіння спонукає усвідомити любов Творця, ту любов, яка «урухомлює сонце та інші зорі» [4].

Всечесні  отці-декани, отці-парохи, адміністратори та завідателі парохій Івано-Франківської єпархії УГКЦ

ЗВЕРНЕННЯ

Стихійне лихо, яке спіткало Прикарпаття призвело до значних жертв — на сьогодні маємо більше 22 загиблих людей. Багато тисяч наших земляків залишилися без даху над головою та засобів до існування. Повінь зруйнувала шляхи, забрала свійську худобу і птицю, затоплено майже 23 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь.

В цей нелегкий час ми — душпастирі — маємо обов’язок підтримати духовно, а також і матеріально всіх потребуючих і простягнути руку допомоги постраждалим.

Звертаюся до Вас, всечесні отці, і до Ваших парафіян, яких оминула ця біда. Оголосіть в повірених Вам парафіях збірки для потерпілих.

З  Архиєрейським Благословенням,

† Преосвященний Владика
Кир Володимир Війтишин
Правлячий Архиєрей
Івано-Франківської Єпархії УГКЦ

Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді

порати його й доглядати його.

Бут. 2, 15

Дорогі у Христі!

Упродовж останніх років ми спостерігаємо великі зміни у порах року: немає прекрасної, лагідної, запашної весни; літо стало нестерпно спекотним, а осінь та зима такі нестабільні, що годі передбачити, коли буде тепло, а коли – холодно. Вчені кажуть, що це не випадково і спричинено поганим ставленням людства до свого довкілля. Стан нашого середовища такий загрозливий, що вже щонайменше двадцять років віруючі люди дедалі частіше замислюються над своїм поводженням із природою, яку Господь Бог сотворив і передав людям, щоб вони з неї користали.

А задуматися є над чим: забруднене повітря, яким ми дихаємо, отруєна різними шкідливими речовинами вода і їжа, яку ми вживаємо, є наслідком нашого безглуздого, недбалого і гріховного ставлення до тих дарів, що ними нас наділив наш Творець. За цю гріховність ми вже сьогодні платимо велику ціну і ще не відомо, які лиха завтра спіткають людський рід.

Дорогі у Христі брати і сестри!

З 7 по 18 грудня цього року в Копенгагені (Данія) буде проходити Конференція Організації Об’єднаних Націй з питань змін клімату, на якій мають бути прийняті рішення, доленосні для всього людства та цілої планети. Саме тут і зараз, Урядові делегації провідних держав світу мають узгодити стратегію і тактику екологічного порятунку людства після закінчення дії Кіотського протоколу (діє до 2012 року), а зокрема, взяти на себе необхідні зобов’язання по зменшенню викидів парникових газів, які впливають на підвищенння температури, дизбаланс кліматичної системи, посилення руйнівної сили та частоти природніх катаклізмів.