Найдорожчі у Христі браття та сестри!
Кожного разу, як ми роздумуємо над багатствами та щедротами світу, важливо перш за все пам’ятати, кому належить все це, хто є Творцем земних благ. Свідомий християнин знає, що Господь – Сотворитель наш! Відтак, лише Йому і належить влада над скарбами світу. Ми можемо це лиш використовувати, жити з допомогою матеріяльних благ. Бо, гроші та речі – добрі слуги, але повірте, погані пани! Та на превеликий жаль, якраз ми і не задумуємось над всією небезпекою багатства.

Так, бути заможним не означає гріха чи чогось негідного. Гріхом є те, як людина може зажерливо жити у багатстві своїм, не думаючи про те, яка тінь себелюбства супроводжує її. « Отак, як тінь, ходить чоловік, лише даремне він непокоїться, збирає скарби, і не знає, для кого він збере їх» Пс, 38. Людина шукає розкоші, нагромадження своїх маєтків, влади і визнання, думаючи, що то є звичним процесом вдосконалення власного безтурботного життя, де не стрінуться їй злидні. Звичайно ж, людина переймається добробутом своєї родини, бажає задовільнити потреби, які необхідні для існування. І це оправдовує її. Але, мовити не про це хочу…
Річ в тому, що більшість з нас живучи в достатку – не живе з Богом. Не прямує дорогою, яка обіцяє вічне життя, яка є тим правдивим і єдиним скарбом на Землі. Людина задовольняється своїми грішми, збирає для себе багатства, натомість не багатіє у Господа. Не має на то часу, взагалі не думає про те, що для Господа важливо, як ти прожив своє життя на Землі. Сюди ж належить і те, як ти користав своїми статками, чи зміг подолати, подекуди, їхній згубний вплив. І чи думали ми над тим – «Яка користь людині, що ввесь світ здобуде, себе ж саму погубить чи пошкодить» Лк. 25. Де ж бо є то щастя, якщо людина за нього саму себе занапастить? Тоді статки вже не є радістю, це вже похіть та страх, страх перед лицем злиднів.
Щоб ніколи не стикнутись зі згубним багатством – слід пам’ятати про хворобу духовної пустки у серці: недуга, яка висушує до знемоги Храм Святого Духа, що є у нас; як наслідок ні багатства, ні святости.
Так, Господу не потрібні наші маєтки, Йому потрібне наше відкрите серце, глибокої віри душа. Це для Нього і є справжнім багатством, бо це чистота, яку може і повинен осягнути кожен, спасення свого ради. І лише шляхом праведности ми зможемо збагатіти у Бога. Життя людини не залежить від нагромаджених заощаджень власної кишені, ми не зможемо забрати ці банкноти зі собою у вічне життя. Там, вони нікому не будуть потрібні, будьте певні! І нікому ви не скажете: «Дивись - но – це те, чим я жив ціле життя, заради чого я жив, чого все життя прагнув і що отримав!» Вам же ж відмовлять у відповідь: «Про що мовиш ти, чоловіче? Справжнього багатства ти не осягнув, бо то не діло заробити купу грошей! Гідно їх використовувати живучи з Богом – о це вже щось означає!»
Ми можемо важко трудитись заради того, щоб прожити. Але Богу не потрібний такий труд, який не принесе плоди чи який забере у людини найперше молитву, гідність та честь. Бо як відомо, багато людей стверджують, що не моляться і не ходять до Церкви, бо просто не мають часу. Це не правильно і не гідно звання «християнин». Кожна робота повинна супроводжуватись молитвою, думкою про Бога, чи навіть зі щирим серцем взиванням Його Імени. Це також молитва. Навіть один глибокий погляд на Ісуса означатиме вшанування Його величі.
Не можна посилатись на брак часу, коли це стосується Господа. Він наш найперший Друг, Помічник, Розрадник. Він – наш Спаситель і багатіти в Нього – це велика благодать. Мине час і ви не зчуєтесь, як зрозумієте, як важливо збирати саме Небесні скарби, а вже потім – земні.
Нехай Пресвятая Богородиця все життя перебуває з нами у наших намірах здобути Господні блага і допоможе нам дістатися Неба!

Слава Ісусу Христу!

Анастасія Колосовська

БОГ – ВІЧНЕ ЩАСТЯ

Бог є любов – повнота любові. А в повноті любові є повнота щастя. Будучи нашим Творцем і Батьком, Бог зробив нас подібними до себе і покликав до себе. Він зробив нас учасниками своєї любові, свого щастя. Людина, маючи здатність любити і будучи вільною, прагне безмежної любові і вічного щастя у ній. Таку безмежну і вічну любов вона може знайти тільки у Бозі.

Святий Августин так пише про себе у своїй “Сповіді”:  “Неспокійне  моє серце, аж доки не спочине у Тобі, Господи ”.

При хрещенні в людському серці запалюється вогонь Божої любові.Цей вогонь розгоряється відтак протягом усього життя. А в Божому вічному Царстві ця любов палає вічно.

Готуючись піти до храму, треба обов'язково примиритися з тими, хто щось має проти нас, перепросити всіх, кого ми скривдили. Коли ж не можна перепросити тобою скривджених особисто, то перепроси їх бодай у своєму серці. До церкви треба ходити якнайчастіше на кожне Богослужіння.
Коли йдете до церкви, постарайтесь, щоб ваш зовнішній вигляд був бездоганний, адже ви йдете до Божого дому.
Не потрібно, йдучи до храму, наслідувати на всі лади нашу праматір Єву в раю, яка там не носила жодного одягу. Церква не є тим місцем, де є доречним показувати новинки свого гардеробу чи принади тіла. Одяг наш має бути скромним, чистим і акуратним. Жінкам не бажано йти до церкви у штанах, бо жінці личить носити спідницю, сукню. Не варто також наносити яскравий макіяж, користуватися помадами, особливо тоді, коли ви збираєтесь приступати до Св. Причастя, цілувати св. Євангеліє, ікони. Не варто користуватися парфумами з різким запахом, бо навколо нас є багато вірних, серед яких є люди, які мають алергію на запахи. Часто ми самі можемо спричинитися до того, що через нашу неуміреність ближній не зможе вислухати Св. Літургію.
Чоловікам потрібно подумати про те, чи варто надміру палити перед тим, як іти до храму, вживати спиртні напої, адже вони також приступають до Св. Причастя, цілують св. Євангеліє, ікони. Так само й ті, хто відповідає за чистоту в церкві, повинні якнайпильніше заздалегідь подбати про найбільшу чистоту й порядок у храмі.
Спізнюватися на Богослужіння або виходити з них (без нагальної потреби) до закінчення Літургії не можна. До святого храму входимо тихо і побожно, зі страхом Божим, з вірою, бо ж входимо у святиню, де з нами невидимо перебуває Сам Господь.

Віра в Бога, якого ми не бачимо, а про якого вона нам все каже, є невід'ємною часткою буття людини. Ми бо є творінням, яке без свого Творця, потрапляє у прірву, у ніщо, цілковито губиться. Цю правду наш народ висловив у глибокодумному прислів'ї, яке дуже часто так бездумно цитується: "Без Бога, ані до порога".

Віра, справжня віра, - це ласка, дар. Це не означає, що вона нам звалиться просто з неба. Більшість з нас мусить боротись, щоб дійти до істинної віри, мусить внутрішньо приготуватись до неї. Багато хто не є здатним її прийняти, мовляв, я й так задоволений та не відчуваю жодного неспокою чи туги. Коли ж людина не потопає у власному себелюбстві, тоді вона відкриває для себе та боляче переживає порожнечу та недолугість свого життя. І тоді порятунком стає клич її совісті. Йдучи за тим голосом, людина добачає небосхили, за якими криється Той, якому вона завдячує усе. Вона стоїть перед порогами віри і починає молитися.

У молитві, немов посудина, що призначена наповнитись, відкривається душа людини. Багато дечого та багато хто може прийти на поміч людині, яка шукає правди. Проте остаточне та властиве рішення все ж мусить збутися у нутрі людини. Якщо вона хоче дійсно повірити Христові та Йому довіритись, тоді повинна стати край дороги, кудою проходить мимо Ісус, та закричати, як сліпці: " Господи, щоб очі нам відкрилися!" (Мт. 20,33); або як глухі: "Щоб ми чули!"; або як паралізовані та кульгаві: "Щоб ми могли ходити!"; або як прокажені: "Щоб ми очистились!";або як невіруючі: "Щоб ми увірували!" І тоді як оздоровлені, віруючі можемо запитати Ісуса: " Що хочеш, щоб ми чинили?"

У певному моменті Ісус покажеться тому, хто шукає та просить; він скаже, ким та людина насправді є, та що Він від неї хоче. Тоді тій людині можна вигукнути із глибини серця: "Господь - мій пастир. Нічого мені не бракуватиме. На буйних пасовиськах дає Він мені лежати; веде мене на тихі води. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імени ради свого. Навіть, коли б ходив я долиною темряви, - я не боюся лиха, бо Ти зо мною. Жезло Твоє й палиця Твоя - вони дають мені підтримку... Добрість і милість будуть мене супроводжувати усі дні життя мого, і житиму в домі Господнім повіки вічні" (Пс. 23).

З'ясовуючи про нашу християнську віру в Бога, ми можемо прийти до ясного висновку. Сьогодні розпізнати голос Ісуса, йти за цим голосом у багатозвуччі голосів, якими світ нас оточує, нелегко. Ще тяжче довіритись слову Божому та згідно з ним жити, ставлячи його понад закон золота та хліба. Але у цьому Божому слові, що зодягнене в людську одежу, таїться безконечна міць Всевишнього, яку Він дає всім тим, що її не відкидають.

Тому, людина всіх часів - нинішня людина та кожен з нас - може і повинен повірити в Бога. І це буде наймудрішим з того, що людина може вчинити. Вона хоче дійсно бути віруючою, бо про це свідчить туга її серця. Вона повинна бути віруючою, якщо не хоче розпрощатися із сенсом свого буття.

Правдивий християнин мусить бути дійсно віручим, аби він зміг переконатися, яке це велике щастя - вірити в Бога та бути з Ним.

А щоб бути справжнім християнином, треба мати довір'я до Божої Любові, пройнятись цією Любов'ю та жити нею, аби згодом стати вістуном Божого милосердя та служителем радості, яку приносить Христос. Треба прийняти й пречудний дар, яким є для нас Серце Пресвятої Богородиці, віддаючись під Її Покров.

Наша Віра

о.Іван Ортинський

Джерелами постійного обновлення внутрішнього життя, тобто посилення та поглиблення життя з Богом, є Свята Тайна Покаяння (Св. Сповідь) та Пресвята Євхаристія (Св. Причастя).

Свята Сповідь є запевненням, що Господь Бог нам прощає наші провини та, що ми можемо розпочати нове життя у злуці з Його любов'ю.

Приймаючи Ісуса у Пресвятій Євхаристії, ми починаємо жити якнайрозсудливіше. Постановляємо завжди бути готовими до зустрічі з Богом, поводячись так, немов би це була остання година нашого життя. Святе Причастя, до якого приступаємо з вірою, благоговінням та любов'ю, є найуспішнішим середником єдності, згоди та переконливого служіння ближньому, що стає найважливішим внеском у наладнання мирного співжиття на нашій планеті.

"Хто бажає великого, високого достоїнства, хто хоче стояти завжди при Христі, а почує голос: "Хто служить мені, хай іде слідом за мною, і де я, там і слуга мій буде", - нехай підкориться цьому слову, наче тому вищому царському наказу для воїнів". (Св. Василій Великий).

"До монашої келії я був прив'язаний цілим серцем і душею, тому й важкою річчю було для мене лишати її. А монаше життя розумів завжди лиш так, що першим і останнім заняттям монаха є: сидіти в келії і молитися до Господа Бога... Монахом не перестаю бути! І монашого каптура, цього великого символа професії, яка є цілою моєю славою і щастям, не скидаю. А й на майбутнє завжди буду старатися йти за євангельськими радами". (митр. А. Шептицький).

"Коли я читав книгу Євгарія про чернецтво, мені найбільше сподобалися такі місця..."Отже, вибирай і люби самотнє життя, яке дає можливість користуватися плодами спокою; залиш там мирські клопоти, тобто стань безплотним, щоб, зробившись чужим всім нещастям, що походять від мирських турбот, ти міг добре скористатися спокоєм". І трохи далі: "Не живи з людьми плотськими, або живи один, або з братами безплотними іоднодумцями твоїми". Але ти мені скажеш: я не думаю стати ченцем і тому для чого це мені? Хай так, але чому не послухати ангельських слів?... Щодо мене, то я вважаю ченця найвищим учнем Христа, в усьому повністю подібним до свого наставника. Ти кажеш: але апостол вищий за ченця. Згоден, але сам апостол стає ним лише з ченця; поки він керує самим собою, він чернець, коли ж починає керувати й іншими - стає апостолом. Христос, поки він був у пустині, був ченцем, тобто майже безплотним. Цим пояснюється, чому ченців називають ангелами; не тому, що вони не мають тіла, але тому, що вони в усьому прощаються з тілом..., тому що їх долею є лише Господь". (Григорій Сковорода).

"Після безконечних, тяжких, грубих, кривавих усобиць, в яких наростала київська держава, відчувалася потреба чогось нового, морального, чистого, що відсвіжувало б атмосферу й ублагороднювало б життя. В сам час приходила нова релігія з ідеалами самовідречення й аскетизму. Чернецтво приймається з великою симпатією: князі і визначніші бояри не тільки фундують монастирі, але й самі кидають двір, багатства, владу і йдуть у монастир на вмертвлення тіла, пости, безконечні молитви". (М. Грушевський).

Боже покликання

Це таємниця Божого Провидіння, що Господь одного кличе до особливої своєї служби, а іншого - ні; тому Боже покликання - це Божий дар, Божа ласка. З нашого боку важливо тільки пізнати цей Божий поклик і піти за ним!

Христос кликав юнака, щоб він ішов за ним, але той завагався, "бо мав великі маєтки" (Мат.19, 22). У подібних обставинах Ісус покликав Матея, а "той устав і пішов за ним" (Мат.9,9).

Хвиля Божого поклику теж невідома, таємна, а то й несподівана. Святого Павла Христос покликав у хвилині, коли він "переслідував Церкву Божу" (Гал.1, 13), а Св. Августина, коли він вже так пізнав марноту світу, що з власного життєвого досвіду міг згодом сказати: "Тривожне наше серце, доки не спічне в Тобі, Боже". В своїй нагірній проповіді Христос розкрив глибину християнської досконалості: "Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне" (Мат.5, 6); "Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать" (Мат.5, 8). Ці слова стали таємницею мільйонів великих душ, що пішли за покликом Божим.

Що це монаший стан?

Справді, Христос промовив до всіх: "Будьте досконалі, як Отець ваш досконалий на небі" (Мт.5, 48). Цими словами Ісус наклав на всіх християн загальний обов'язок - прямувати до досконалості.

Крім цього Христос вказав окремий шлях, який веде до християнської досконалості - подав нам євангельські ради: добровільна убогість, чистота, послух; і тим заклав фундамент для здобування християнської досконалості, який згодом переріс в Христовій Церкві у монаший стан - чернече життя.

Цей особливий стан християнської досконалості впродовж історії Христової Церкви прибирає вслякі форми і таким чином постали різні монаші чини - Василіяни, Студити, Редемптористи, Бенедиктини, Франціскани...

Монах - це перш за все муж молитви і покути. Для нього покута є засобом,щоб тіло тримати підпорядковане духові, щоб легше прямувати до християнської досконалості. В духовних писаннях Св.Єфрема Сирійського монах подібний до людини, яка падаючи з висоти угледіла шнур, що висить високо над землею, хапається за нього, висить на ньому і безнастанно кличе до Бога про поміч, знаючи, що коли ослабне і випустить шнур з рук, то впаде і загине. На його чолі хрест Христовий. У його серці страх Господній. Мовчання робить його серце чистим для Святого Духа. Непоборимою охороною для нього є ангельський спів на його устах. Він не шукає ні слави, ні майна у цьому світі. Його слава - боятися Господа і зберігати Його Заповіді, це смиритися перед малими і перед великими. Його слава - це второпність і покора, це не пам'ятати зла, а також терпеливість і тверезість у всякому доброму ділі. Він має свій зір, звернений тільки до Бога; єдиного Бога бажає, єдиному Богу розп'ятий; єдиному Богу доброохотно служить вдень і вночі; має мир з Богом і поміж другими творить мир та любов.

Отож, хто хоче стати монахом, нехай буде готовий переносити зневаги, упокорення і шкоди. Він має стати загартованим борцем, який ранив би і перемагав князя тьми цього світу та поконував би духів злоби, з якими за словами Апостола Павла зводимо боротьбу. Він піде відважно боротися аж до смерті з усіляким злом, не втрачатиме ніколи відваги, пам'ятаючи про Христа, який своє життя віддав за спасіння людей. Він повинен стати Христовим воїном, вдягнутися в зброю Божу: хрест і молитву, не обмотуватись життєвими клопотами, але, як добрий борець, сам мусить постійно напружувати око душі на свого ворога і прямувати до того, що перед ним - до своєї мети - вічного життя.

Жниво велике а робітників мало

Крехів, монастир Св. Миколая

"А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани,

- бо думають, ніби вони будуть вислухані

за своє велемовство.

Отож не вподобляйтеся їм,

бо знає Отець все, чого потребуєте,

ще раніше за ваше прохання!" (Мт. 6,7)

Молитва - це насамперед розмова людини з Богом. Але як потрібно молитися? Відповідь на це запитання знаходимо в Святому Письмі: " А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно" (Мт.6,6). Через Боже Слово - Біблію, Христос також вчить нас як саме ми маємо молитися: "Ви ж моліться отак: Отче наш, що єси на небесах..."(Мт.6,9). Впродовж свого земного шляху Ісус Христос сам вчить нас мистецтва молитви. Терплячи душевні страждання в Гетсиманському саду, Ісус звертається до свого Отця: "Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише - як Ти" (Мт.26, 39).

Бачимо, що справжня молитва є лише тоді, коли наявними є два чинники: глибока віра у те, про що ми молимося і згода з Божою волею. Маємо відчути в собі, в своєму серці той корінь віри, який підносить нашу молитву на небеса. Господь завжди і в усьому знає, що для людини є справді конечним для спасіння. Тому інколи, коли ми просимо, а не отримуємо бажаного, маємо усвідомити, що на все Божа воля. Премудрість і благодать Божа завжди скеровує людину у потрібний час, у потрібному місці. Від нас вимагається лише вірити, і не суперечити Божим замислам щодо нас самих. Молитись треба покірно, уважно, набожно й витривало, бо тільки така молитва є Богу мила.

(Знайдене у Церкві Святого Павла у місті Балтиморі, датоване 1692 роком).

Ходи спокійно у вирі життєвого балансу, суєти та поспішності і пам'ятай, який блаженний мир може бути в тиші. Наскільки можливо без компромісу будь у добрих стосунках з усіма. Говори правду спокійно і зрозуміло. Та слухай інших, навіть нудних і неосвічених, бо вони також мають що сказати. Уникай агресивних і галасливих людей, бо вони бентежать і дратують дух. Якщо ти будеш порівнювати себе з іншими, то станеш пихатим або розчарованим, тому що завжди будуть люди менш інтелектуальні або розумніші за тебе.

Радій своїм досягненням, як і планам. Будь зацікавленим своєю роботою, якою скромною вона б не була. Це справжній скарб у мінливі часи. Будь обережним у ділових справах, тому що світ повний обману. Але нехай це не розчаровує тебе, тому що у світі є доброчесність. Тому що багато людей прагнуть високих ідеалів і скрізь життя повне оптимізму.