Якщо Московському Патріарху - за допомогою митрополита Агафангела або іншого архієрея зі схожими політичними поглядами - таки вдасться нівелювати церковну автономію Україні, фактично зрівнявши київських митрополитів з єпархіальними архієреями в Росії, то що повинно зупинити, скажімо, Володимира Путіна в реалізації сценарію по низведенню українського Президента до положення малоросійського губернатора?!
Якщо будь-яка інституція має понад тисячолітню історію, то практично для будь-яких поточних подій в її житті можна підшукати якщо не буквальний прецедент, то досить чітку аналогію. Нинішня спроба "рейдерського захоплення" влади в Українській Православній Церкві МП - не виняток. Її цілком можна вважати "повторенням на більш високому рівні" явища, що мав місце в Київській митрополії XVIII століття, коли священики самовільно займали чужі парафії, відмовляючись їх залишати, навіть коли там з'являвся законний претендент. Подібних священнослужителів в народі тоді називали "дикими попами". Через двісті з лишком років, схоже, з'явилися й "дикі митрополити"...
Рейдерство в бізнесі прийнято неформально розділяти на "біле" - коли захоплення підприємства відбувається з формальним дотриманням недосконалих законів, "сіре"- коли порушення незначні і, в основному, лежать в площині цивільно-правових відносин, і "чорне" - коли мова йде про відвертий кримінал.
Класифікація для "церковного рейдерства" ще не придумана, однак, незважаючи на білі клобуки учасників події 26 січня 2012 р. тобто перевороту, його можна окреслити, як мінімум, в сіро-чорних тонах. Нагадаємо, що в цей день був створений прецедент, коли першоієрарх, чиї права чітко визначені Статутом Української Православної Церкви МП, був відсторонений від управління. У нього не попросили благословення на скликання Синоду, йому не принесли на підпис журнали засідань. Більш того: демонстративно "не передбачили" навіть місця для підпису Блаженнішого Володимира. Озвучені пояснення підстав для подібних дій - не витримують жодної критики: так, митрополит хворий, він знаходиться в лікарні, однак він там перебував і в грудні минулого року. Але тоді чомусь згаданих формальностей дотримувалися: і благословення попросили, і документи на підпис принесли.
Ще більшої схожості з бізнес-рейдерством події надають дії "лідера" учасників перевороту - митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела (Саввіна). Власне, ніяких особливих прав на управління УПЦ у цього архієрея немає - він лише виконує обов'язки голови в Синоді в тих випадках, коли його не може проводити сам митрополит. При цьому всі передбачені канонами (34-м Апостольським правилом - "Єпископам всякого народу належить знати першого в них, і визнавати його як главу, і ніяк не перевищувати його владу, не творити без його міркування") і церковним Уставом права і привілеї Київського митрополита залишаються за Блаженнішим Володимиром.
Але це не зупинило Агафангела: якщо не можна явочним порядком відібрати повноваження собі, то цілком можливо зробити неможливим їх здійснення имитрополитом Володимиром, який знаходиться на одрі хвороби. І найпростіший спосіб це зробити - паралізувати нормальне функціонування "церковно-бюрократичного" апарату. Ще до січневого Синоду одеський митрополит "конфіскував" офіційну печатку УПЦ, якою повинні скріплюватися всі вихідні з митрополії папери. На яких підставах він це зробив, і яким чином може здійснюватися управління без можливості завіряти документи, - владика навіть не потрудився пояснити.
Враховуючи добре знану репутацію митрополита Агафангела, важко апелювати до архієрейської совісті: якщо він не особливо зважає на канонічні вимоги, то морально-етичні норми тим більше вважає мало до чого зобов'язуючою умовністю. Зокрема, він не вважає за потрібне зробити візит в лікарню до Предстоятеля, на адресу якого він ще недавно висловлював стільки компліментів. Адже, навіть абстрагуючись від конкретної ситуації, претендуючи на невакантну київську кафедру, повинен розуміти: він тільки на три роки молодший чинного архієрея. І ніяких ґарантій, що створюваний нині прецедент не "зрикошетить" в майбутньому по тому, хто його зараз створює, немає і бути не може...
Чи розуміє це преосвященний Агафангел? Безумовно. Але тоді його дії можуть бути пояснені тільки тим, що реальна мета його "рейдерської атаки" набагато масштабніша, ніж власний "кар'єрний ріст". Адже і під час бізнес-переділів боротьба часто ведеться не стільки за зміну менеджменту, що продовжує працювати на підприємстві, скільки за можливість, отримавши над цим об'єктом повний контроль, порізати його на металобрухт.
Є підстави вважати, що ми маємо справу саме з таким випадком. Митрополит Агафангел - затятий ідейний противник всього українського. Причому, це запеке його неприйняття стосується не тільки мови і культури: він не сприймає будь-які моменти, які підкреслюють, кажучи словами екс-Президента Кучми, що "Україна - не Росія". Одне з таких відмінностей - особливий статус Української Православної Церкви в складі РПЦ. Фактично, зберігаючи канонічну єдність з Російською Церквою, Православна Церква в Україні нерідко діє, "виходячи з місцевих обставин". Зокрема, вона не зобов'язана погоджувати свою кадрову політику, може самостійно утворювати нові єпархії і т. д. Патріарх тільки стверджує обраного українським єпископатом Київського митрополита, а кандидатом на предстоятельській кафедру може бути тільки владика, що належить до УПЦ (а не будь-який з єпископів РПЦ).
Такий стан речей давно дратує Москву, яка, в ідеалі, хотіла б повернути "час назад" і нівелювати фактичну автономію УПЦ. Митрополит Одеський - один з тих єпископів, які цілком поділяють це бажання, і він навіть висловлювався в тому дусі, що існував до 1990 року статус екзархату - більш прийнятний і оптимальний для української ситуації. Саме через цю призму, ймовірно, варто дивитися на нинішню активність Агафангела: він не просто хоче стати митрополитом Київським; він хоче увійти в історію як людина, що перемогла "малоросійський церковний сепаратизм". Тому його мало турбує, з якими труднощами зіткнеться, внаслідок його діяльності, Українська Церква, - адже він рветься її очолити саме для того, щоб запустити "ліквідаційний" процес.
І ось цей момент повинен був би змусити задуматися нинішнє керівництво держави, оскільки те, що відбувається в Церкві цілком можна екстраполювати на логіку політичних процесів. Якщо Московському Патріарху, за допомогою митрополита Агафангела (або іншого архієрея зі схожими політичними поглядами), вдасться нівелювати церковну автономію, фактично зрівнявши київських митрополитів з єпархіальними архієреями в Росії, то що повинно зупинити, скажімо, Президента Путіна в реалізації сценарію по низведению українських Президентів до положенню "малоросійських губернаторів"?!
Чи не створить це прецедент, який "надихне" світських правителів Росії на те, щоб провернути що-небудь подібне по відношенню до українських Президентів? Чи розуміє Віктор Янукович, що в очах таких церковних діячів, як одеський митрополит, тільки Володимир Путін - "благовірний государ", посланий Провидінням лідер (про це він відкрито говорить у своїх інтерв'ю). Ставлення ж до Віктора Януковича визначається тим, наскільки його діяльність буде відповідати завданням, які ставить перед собою Путін. Цікаво тільки, що буде, якщо, паче сподівань, інтереси Віктора Федоровича і Володимира Володимировича розійдуться протилежно...
Автор: Сергій Білецький
Джерело: society.lb.ua