Через нестачу дощу поля висохли, і земля потріскала. Листя поблякло і пожовкло. Важко звисало з галузок. Знервовані люди напружено поглядали на небо, що нагадувало кобальтово-блакитний кристал.

Наступні тижні були ще спекотніші. Минали місяці, а на поле не впала й краплина дощу.

На площі перед храмом сільський священик організував спеціальні молитви, де випрошували ласки дощу.

У визначений час майдан наповнився нетерплячими, але сповненими надії людьми. Багато з них принесли із собою предмети, які були свідоцтвом їхньої віри. Священик зі здивуванням розглядав Біблії, хрести , вервиці. Одначе не міг відірвати очей від дівчинки, що сиділа в першому ряді.

На колінах вона тримала червону парасолю.

Молитися - це просити дощу, вірити - принести парасолю.

Бруно Ферреро

"Життя - це все, що ми маємо".

Чи є що в світі гарніше за Великодній світанок! Незрадлива сила вступає в кожного, хто зустріне його. Дзвони над селом не дзвонять, а виспівують на весь світ велику радість: Христос воскрес! Село не спить - воно ж бо чекало цієї радості.

З уст в уста передається щаслива вість: Христос воскрес! - Воістину вос­крес! І чує земля цю християнську радість та й тішиться у весняному розвої разом з людьми.

Яка це добра і світла година, коли село йде на Великдень до церкви! А цер­ква і довкола церкви - мов великий живий квітник. Люди прийшли посвятити паску. Село стоїть у всій своїй одвічній красі, душевній просвітленості. Рід коло роду, як з давніх-давніх часів - усе тут, на одному місці.

Ми - християни. Один у нас Бог, і однією, нероздільною любов'ю славімо Його, бо він благословляє нас на взаємну християнську любов і милосердя, одна Україна у нас, яка нині воскресає, і для якої на світі живемо, бо ми - її діти.

Двічі на тиждень Катерина возила до міста на базар городину на продаж. Це дуже виручало її сім’ю - все свіжа копійка була. А при городині збувала і молочні продукти. Мали всього одну корову, але дійну, то ж були надлишки.

Чоловік щороку подавався на заробітки в Росію, залишав її саму з дітьми й усіма родинними та господарськими клопотами. Якось щоразу більше відчужувався, навіть діти його не дуже цікавили.

Катруся, зичайно ж, із цього дуже переживала, закрадались сумніви, чулася втомленою. Дотепер єдиною її втіхою був старший син, а зараз щось змінило і його: уже не рветься помагати мамі та братові, частіше тікає у місто. Катруся якось почула розмову на ринку між двома жінками, котрі одна одній звірялись, до кого, тобто до котрого священика, йдуть до сповіді, хто як сповідає

Катруся якось почула розмову на ринку між двома жінками, котрі одна одній звірялись, до кого, тобто до котрого священика, йдуть до сповіді, хто як сповідає.

«Я вже де не була, то такої сповіді не мала» - говорила одна. -Як мене вислухав, як порадив, як навчав! Кажу тобі, йди до нього, він і тобі добре підкаже». Катерина запам’ятала куди і до кого треба йти і вирішила, що конче сама піде до того священника на сповідь чи розмову, хочеться зняти тягар з душі і почути якісь поради.

Та вийшло усе не так, як очікувалось. Нема що казати, отець цей сповідав дуже уважно, багато порад добрих їй дав, але під кінець... Хоч і вчила її мати колись, що про сповідь нічого нікому не розказується, але як таке не розказати, хоча би сусідці Наталці. Вони жили собі дуже мирно, приятелювали, як рідні сестри. «А Наталя, власне, і напоумила мене продавати городину», - подумала Катруся.

Не встигла Катерина, повернувшись з міста, ввійти в хату, як Наталка вже тут як тут:

- Катруська, ти де пропадала? Як-то мені нічого не сказала, де їдеш? Що за секрет такий?

-Та дай мені спокій, - махнула Катерина рукою. - Я тобі все розкажу, бо то і тебе стосується, але не зараз, бо і так затрималася стільки в місті. Ввечорі сама, прибіжу.

Катерина щось там нашвидку стала готувати, поралася з господаркою, нагодувала малого – молодшого сина і тоді вже подалась до Наталки. І довелось усе по-порядку їй розказати. Звичайно ж, про те особисте, задля чого їхала до священика, вона промовчала, от про інше... І стала в деталях оповідати.

«Нічого не утаїла, - як звичайно, в кінці сповіді, запитав її старенький сященик.

- Та ні...

Нікого не вбили? - обережно запитав отець.

- Отче, боронь Боже, та де! - з подивом і навіть образою в голосі відповіла.

- Кажете, маєте город, продаєте городину на базарі...

- Так, маю і продаю, бо якось мушу давати собі раду, чоловіка не обходить, чи на все вистачає, дасть трохи і не питає, чи стало на все...

- А «хімію», скажіть, сипите на ту городину?

- Та всі сиплять і я там сиплю, хто тепер не сипить? Муситься сипати, бо то жуки, то якісь ведмедки, то ще якась мара під'їдає. А гною так багато не маємо, та й біля гною треба добре наробитися... А ще й не дуже його накупишся – дорого.

- А скільки сипете? Знаєте, скільки і що можна, а що – смерть? Повільна, але смерть. Та й ви, певне, робите так, як і більшість: собі – на гною, на базар - «хімія», та ще й чим більше. А ще й кажете усі, що там, у місті, все з'їдять, аби тільки гарно виглядало, та й пишніше і скоріше росло, - майже голосно заговорив, враз розхвилювавшись, старенький священик.

- Катруся мовчала, опустивши голову. Враз їй стало гаряче, вона глибоко зітхнула і майже плачучи стала виправдовуватись:

- Та треба якось жити, отче... Та ж сиплять тепер усі...

- І вбиваєте людей і навіть свідомо, бо собі – не сипете. І не задумуєтеся над тим, живете з чистою совістю, правда?

- Священик змовк, а жінка стала хлипати, приговорюючи:

- То що, я вже вбивця через це? Скільки то тепер нищать людей, дурять і живуть собі спокійно, ніхто ні за що не відповідає... А я вбивця?!

- Кожен буде відповідати, за себе. А ви подумайте, подумайте, не беріть гріха на душу. Хіба не чуєте скільки дітей тепер хворіє на рак, а скільки терплять від алергії, навіть і материнського молока декотрі не можуть вживати. А ви сипете, сипете, не думаєте, не хочете знати, аби більше вродило, аби краще продати, та ж то ті самі «срібняки!».

Священик відкинувся на спинку крісла і мовчав. Катерині враз стало страшно. Вона теж мовчала, чекала. «Чи чекати розрішення, чи, може, встати і йти?» Вже не сміла нічого казати, якісь сумніви таки пригнітили її.

Старенький священик враз ніби спам’ятався, лагідно поклав руку на голову жінки.

Коли Катерина встала, додав:

- Подумайте, дорогенька, подумайте. Ви маєте дітей, має їх і хтось, і хоче, аби вони росли здоровими. Я прошу вас, - уже лагідно, доброзичливо сказав священик.

Отак, розказавши всі деталі Наталці, Катерина спитала її:

- І що будемо тепер робити?

- І додала: - Не знаю, як на тебе то справило враження, а мені чогось так прикро. Іду і думаю: чи то всьо, що засіяла і засадила скосити, чи що? Ми ж таки добре всипали цього року?

- Та не бери собі того до голови, - відповіла, а далі засміялась Наталка: - Бери, коси, коси, Катерино! І я покошу, і всі покосять?... І що будуть в місті їсти?

- Знаєш, може у того священика хтось постраждав у родині, а може, онучок чимось отруївся? Ні, Наталю, ти як хочеш, а я більше не буду підсипати, рука вже не підійметься...

- Ну, ну, будем видіти, - не піддавалась Наталка.- Присягати не буду, боюсь, а

- Присягати не буду, боюсь, але... Жили ж наші батьки без хімії і ми не рік обходилися без неї, і совість чиста була. Мусимо стриматися, Наталю, та ж ми не вбивці...

- І як-то таке придумати - «вбивці», - не вгамовувалась таки сусідка.

- А я вже таки більше не буду, - рішуче сказала Катерина і пішла додому.

Віра Матвійчик

Знаменитий серед древніх еллінів мудрець Анахарсіс говорив, що виноградна лоза приносить три грона: перше гроно услаждєния, друге упоенія, а третє печалі. Філософ це тлумачив так: помірне споживання вина служить людині в задоволення і для здоров'я, тому що і спрагу гамує, і інфекцію в шлунку знищує, і серце веселить; надмір вина породжує сварки, розпалює гнів, зчиняє бійки і потурає всякому насильству, спричиняє чимало скорбот. А ми, якщо захочемо старанно проаналізувати в чому сила п'янства і назвемо п'янство виноградною лозою, то знайдемо на ній не три грона, що морально руйнують людину і приносять їй печаль, а набагато більше - саме десять.

Перше гроно п'янства - це потьмарення розуму, втрата здорового глузду - здатності правильно оцінити і зрозуміти навколишнє, тому що від шлунка, переповненого вином, алкогольні випари піднімаються в голову, діють на мозок. Тому багато хто в стані сп'яніння не пам'ятають себе, самі не знають, що роблять і що говорять, ніби божевільні, і яке б не трапилося з ними зло, ганебні вчинки, побої, на завтра вони нічого не пам'ятають. Над такими виповнюється написане в Притчах: "быша мя, ине поболех, и поругашася ми, аз же не розумех" (Притч. 23, 35).

Другим гроном є безстидство: п'яний нікого не встидається, втративши совість, мова його пересипана паскудними, мерзенними, безглуздими словами, які ображать людей цнотливих; мова його буває подібною до стійбища худоби, наповненого смородом нечистот, а язик - лопаті, яка розкидає ці нечистоти... Чи не є серце такої людини вмістилищем всякого зла, з якого тільки й може вийти зло, по слову Євангелії: а зла людина з лихого скарбу серця свого виносить зло: бо з повноти серця промовляють її вуста (Лк. 6, 45)?

Третє гроно від лози п'янства є недотримання таємниці. П'яний відверто розповідає всім і кожному про всі таємниці, свої і чужі, котрі дбайливо зберігав в глибині своєї душі, мовчав, коли був тверезим. П'яний пригадує і те, що давно вже минуло і забулося, і аки мерця воскрешає з труни. І як легко п'яному виблювати їжу зі шлунка, так само просто розповісти всім про свої і чужі таємниці; і їжа, і таємниці - у п'яному не тримаються.

Четверте гроно содомської лози п'янства є статеве збудження, блуд, через що і застерігає Апостол: І не впивайтеся вином, від якого буває розпуста (Єф. 5, 18).

П'яте гроно, повне отрути зміїної, є лють, гнів, ворожнеча, сварка, лайливі слова і кровопролиття. Упившись вином, люди кидаються люто один на одного. Ось чому і мовиться з докором: ...кому горе? кому поговір? кому суд? кому гіркота і чвари? кому журба взагалі? кому налиті кров'ю очі? Не тим хіба, хто впивається вином? і які шукають, де б їм випити? (Притч. 23, 29-30). І премудрий син Сірахів застерігає: ...перед вином не показуй себе хоробрим, бо багатьох погубило вино. Вино корисне для життя людського, якщо будеш пити його в міру: але горе для душі - вино, якщо п'ють його багато і при цьому ще й, роздратовані, сваряться (Сір. 31, 29, 31, 34).

Шосте злісне, жовчне гроно із лози п'янства є ушкодження здоров'я, тілесна знемога, тремтіння рук, головний біль, ослаблення зору, хвороби шлунка, стогони, неміч, передчасна старість, применшення років життя і нещаслива смерть.

Сьоме гроно - розтринькування майна, втрата матеріального достатку, позбавлення вигод: Робітник схильний до п'янства, - говорить син Сірахів, - не обагатиться (Сір. 19, 1). Як багато людей, які через п'янство втратили велике багатство і вкрай зубожіли! Приклад цьому — блудний син із Євангельської притчі.

Восьме гірке гроно — втрата спасіння. Як матеріальне багатство, так і духовні скарби розтринькуються від п'янства, тому що п'яний зухвало впадає у всякий гріх. Того гріха, яким твереза людина гребує, боїться його вчинити чи соромиться, того самого гріха не соромиться робити, не боїться, не гребує ним людина п'яна. Є повість у книзі "Отечник" (чи "Патерик") про одного єгипетського пустельника, якому біс обіцяв, що не буде більш тривожити його ніякими спокусами, якщо він хоч раз вчинить якийсь із трьох гріхів, і запропонував на вибір: вбивство, блуд і п'янство. "Один з них вчини, — благав біс, — чи людину вбий, чи поблуди, чи впийся один раз, і будеш після того жити в мирі, я вже не буду спокушати тебіс обіцяв, що не буде більш тривожити його ніякими спокусами, якщо він хоч раз вчинить якийсь із трьох гріхів, і запропонував на вибір: вбивство, блуд і п'янство.

"Один з них вчини, — благав біс, — чи людину вбий, чи поблуди, чи впийся один раз, і будеш після того жити в мирі, я вже не буду спокушати тебе ніякими спокусами". І міркував сам із собою пустельник той: "Людину вбити страшно, тому що це — велике зло, і за нього грозить смертна кара і на суді Божому, і на людському суді.

Блудити — соромно, та й шкода опоганити збережену до цих пір чистоту тілесну; гидко опоганитися людині, коли вона ще не пізнала цієї скверни. А напитися один раз, здається, невеликий гріх — адже людина, виспавшись, стає тверезою. Піду — нап'юся, щоб біс не докучав мені більше і спокійно було жити в пустелі". Взяв він своє рукоділля, пішов у місто, продав його, ввійшов у корчму і став пити, і напився; по намові сатани, довелося йому розмовляти з одною безсоромною жінкою, і він спокусився і згрішив з нею... Раптом приходить чоловік цієї жінки і, заставши пустельника в гріху з нею, став бити його, а він, у свою чергу, зчепився з ним, переміг його і вб

Раптом приходить чоловік цієї жінки і, заставши пустельника в гріху з нею, став бити його, а він, у свою чергу, зчепився з ним, переміг його і вбив... І вчинив пустельник той всі три гріхи: блуд і вбивство, а почав з п'янства! І ті гріхи, яких боявся і гребував тверезим, — тепер без страху здійснив їх, будучи п'яний, і погубив багаторічні труди своїі.. Так п'янство зухвало погоджується на всі гріхи, і, позбавляючи себе спасіння, губить чесноти. Добре про це сказав святитель Златоуст: "Якщо в кому п'янство виявить і цнотливість, і соромливість, і розсудливість, і лагідну вдачу, і мудре смирення — воно все скине у безодню злочину проти закону!"

А людина, яка через пияцтво позбавить себе всіх чеснот, хіба не позбавляє себе спасіння і не відчужує себе від Небесної спадщини? Справедливо говорить Апостол: п'яниці - царства Божого не успадкують (1 Кор. 6, 10).

Дев'яте жовчне гроно — гнів Божий: п'яниця, нехтуючи заповідями Божими, виливає на себе гнів Самого Бога через свої гріхи. Ось чому пророк Ісайя говорить: Горе тим, що встають рано вранці і женуть за напоєм п'янким і до пізнього вечора розпаляють себе вином (Іс. 5, 11).

Десятий, найгіркіший плід п'янства, є остаточна погибель душі. Інші грішники, коли настане їхня смертна година, зможуть каятися і шкодувати, що вчинили гріхи свої, тому що вони оцінюють скоєне ними тверезо; як може покаятися вмираючий п'яниця, коли він не пам'ятає себе, коли він не усвідомлює, що настає його смерть, якої він зовсім не очікував? А для вмираючого без покаяння геєнна неминуча. Ось які моральні грона цього содомського винограду, тобто п'янства; хоча на смак вони і здаються спочатку солодкими, але потім ця насолода перетворюється в гіркоту жовчі, в отруту зміїв і гаспидів!

Справедливо святитель Златоуст вважає п'яниць гіршими за псів і інших безсловесних тварин: "Ніяка тварина не їсть і не п'є більше ніж потрібно, і ніхто не може її примусити їсти і пити більше від того, скільки вимагає її природа. А п'яниця і без примуса все наповняє і наповнює своє бездонне чрево, поки не зашкодить сам собі".

З творів святителя Димитрія, митрополита Ростовського * * *

Ніхто так не бажаний дияволу, як "той, хто в п'янстві перебуває, тому що ніхто так ревно не виконує його волі, як п'яниця" (свт. Тихон Задонський). — Слово Боже відсилає ледачих до мурах, щоб навчилися їхній працьовитості, а п'яниць потрібно відсилати до тварин, щоб навчилися їхній помірності. Застерігаючи грішників, Церква вказує їм на Іісуса Христа і святих; а п'яницям приходиться приводити в приклад тварин: яка ганьба! (протоієрей І. Толмачев). — П'яниця ні для чого не придатний, крім пекла. П'яної людини і в дім порядний не впускають, а не тільки в Царство Небесне.

"Квітник духовний"