Один монах посадив оливкове дерево і заповзявся молитися:
- Господи, пошли деревцю моєму дощу.
І послав Господь на землю дощ. Деревце напилося вологи. А монах молився далі.
- А тепер, Господи, прошу: пошли багато сонця, деревцю моєму потрібно тепло.
І Господь посилав сонце. Дерево росло. Монах далі молився.
- Господи, пошли невеличкий морозець, щоб укріпити коріння та гілки.
Господь послав мороз і дерево загинуло. Монах дуже засмутився, пішов до іншого монаха, щоб розповісти свою історію і поділитися горем.
- У мене також є оливкове дерево, - відповів той. – І моє дерево чудово виросло, але я молився інакше. Я сказав Богові, що Він - Творець цього деревця і краще знає, що йому потрібно. Я просто просив Бога піклуватися про нього, і Він це робить.
Ми часто просимо те, що, з нашого погляду, нам потрібно; натомість треба просити Бога про те, що для нас корисно.
«365 притч на щодень»; видавництво «Свічадо», 2013 (с)