Людина, яка не може забути образ і непорозумінь, і, незалежно від цього, намагається молитися, подібна до людини, яка черпає воду з джерела і вливає її до бочки, в якій повно дірок.

Евагрій говорить тут про іншу ситуацію. Ось якийсь брат або сестра образили нас чимось, або може ми розгнівались на них. В такій ситуації неможливо молитися. Молитва буде можливою лише тоді, коли ми забудемо про образи і непорозуміння. Однак, є питання, як це зробити.

Почуття образи і злості буде в нас з’являтися відразу, щойно почнемо молитися. Стримування їх ні до чого не приведе. Те, що стримаємо, буде знову з’являтися – саме під час молитви. Ми не повинні стримувати цих почуттів, але придивитися до них і переказати їх Богові. Говорю, отже, Богові, що той чи інший мене образив, що це мені дуже болить, і що я не можу від цього звільнитися. Я не обвинувачую іншого, не звинувачую також себе, що не можу про це забути. Коли перекажу це Богові, віднайду дистанцію до них. Не мушу вже нічого залагоджувати, дивлюсь на них і переказую їх Богові. Це ж і звільняє мене від них.

Того, хто постійно зосереджується на отриманих образах і занурюється в почуттях жалості до себе, Евагрій порівнює до людини, яка черпає воду із джерела і переливає її до бочки, що має дуже багато дірок. Молитва є джерелом, з якого можемо черпати, щоб напитися або наповнити вологою поле нашої душі. Коли ж, однак, вливаємо воду до бочки повної дір, то витече вона, не приносячи нам жодної користі. Молитва не буде діяти. Щоб вода молитви могла окропити і наповнити вологою поле моєї душі, мушу переказати Богові образи і непорозуміння. Тоді перестануть вони роз’їдати мою душу.

АНСЕЛЬМ ГРЮН - "Мудрість отців пустелі "

Християнський портал КІРІОС, за матеріалами "Домашня Церква"