Слово до прочан

Час, у якому живемо, є промовистим доказом, як набожність до Пречистої Діви Марії стає джерелом і основою християнського об'явлення та відродження віри там, де вона почала зовсім зникати. Стає все більш очевидним, що волею Господа Бога є, аби люди приходили до нього через Марію, щоб через Її посередництво отрмували всі ласки, про які вони просять.

Тому свята Церква надто заохочує сьогодні вірних до паломництва у марійські відпустові місця, де Мати Божа дарує пречудні ласки. Тут слово Боже скоріше доходить до людських душ, пронизує усе тіло, розігріває серце, запалюючи його любов'ю.

Найбільш знаним та найбільш важливим центром марійської набожності Карпатського краю є Ясна Гора у Гошеві. Важко знайти людину, яка б не чула про цей осередок особливої любові та милосердя. Тут Мати Божа милується своїми дітьми, лікує всі недуги на душі і тілі. Ясна Гора - це святиня нашого українського народу. Тут Мати Божа сяє, просвічує, потішає своїми щедрими ласками. Із цього святого місця Вона благословить увесь народ, кожного, хто приходить сюди з болем серця: Мати Божа нікого не відкидає. Тут народ черпає силу для того, аби зносити тягарі життя, обновлюється на душі у святих Тайнах Сповіді і Причастя, духовно збагачується прецінними скарбами і наснагами Божих ласк.

У 1240 році на Київ напали монголо-татари. Один молодий чернець із Києво-Печерської лаври, рятуючись від навали, втік і забіг аж у Західну Україну. Чернець був змучений і поранений. Неподалік від річки Стрипи, що впадає у Дністер, він ліг спочити біля джерела і заснув. Уві сні побачив чернець Богородицю з двома янголами. Вона з усмішкою доторкнулася до нього своїм омофором і зарвала, тобто піднесла його. Монах прокинувся і побачив біля себе надзвичайної краси ікону діви Марії. Омився він водою з чудотворного джерела, і рани його загоїлися. І вирішив він, що врятоване Богом життя слід присвятити Богові. І збудував він капличку для ікони, і печеру для себе. За легендою, так було засновано Зарваницький монастир, і пішла назва — Зарваниця. Перша письмова згадка про неї припадає на 1458 рік. 

У часи, коли з’явився монастир, на цій землі було князівство Теребовлянське на чолі з князем Васильком. Коли до ікони пішли перші прочани, невіруючий князь почав їх переслідувати. Дуже скоро він тяжко захворів. Коли не допомогли ліки, послав за монахом і іконою. Але чернець відповів, що князь має сам навідатися до каплички. Василька на ношах принесли до ікони, він покаявся, випив води з джерела і зцілився. На знак подяки князь наказав побудувати церкву.Чернець так і лишився жити в печері. Нині у Зарваниці у прозорій скляній келії стоїть його воскова фігура, і прочани кидають туди записки зі своїми бажаннями

Свято-Успенська Почаївська Лавра – один із найвідоміших та найкрасивіших монастирів нашої землі. В історії цього святого місця є дуже багато цікавого. Заснована вона десь у ХІІ столітті монахами Києво-Печерської Лаври, які у 1240 році втекли із розореного монгольським ханом Батиєм Києва, на тому місці, де у вогненному стовпі явилася Пресвята Богородиця. На місці явління Владичиця залишила відбиток Своєї стопи, з якої почало бити чудотворне джерело. Монастир славиться чудотворною іконою Пресвятої Богородиці, яку в ХVІ столітті болгарський митрополит Ніфонт подарував шляхтянці Анні Гойській, в якої він зупинявся під час своєї подорожі. Ікона через деякий час почала творити чуда, тому її було передано до Почаївського монастиря. Великого розвитку зазнала обитель в тому часі, коли ігуменом був преподобний Іов, який прославився своїм святим життям і багатьма чудесами. Його нетлінні мощі досі спочивають у підземній церкві, неподалік від печери, в якій він подвизався за свого життя. Також відомою є розповідь про чудесний порятунок обителі від турецько-татарської орди, яка облягла Лавру: коли монахи молилися до Богородиці, тоді Цариця Небесна разом із преподобним Іовом явилася над хрестом монастирського храму і повертала назад стріли і кулі, спрямовані ордою на обитель. За часу перебування в Почаївському монастирі уніатських монахів Чину святого Василія Великого було розбудовано обитель та споруджено окрасу обителі – величний Успенський собор. Вже у ХХ столітті Лавра прославилася ще одним Божим угодником – преподобним Амфілохієм, який ще за життя творив багато чудес. Мощі його спочивають у підземній церкві поряд із мощами преподобного Іова.

Перша історична згадка про поселення Крехів датується 1456 роком. Монастир, за народними переказами, заснували Йоіл та Сильвестр наприкінці ХVI ст. Вони оселились у лісовій печері, а на верхів’ї скали збудували дві каплиці: Покрови і св. апостолів Петра і Павла. У першій половині ХVII ст. цей монастир перенесли на місце, де знаходиться сучасний Свято-Миколаївський монастир ЧСВВ. Тут збудували церкву Пресвятої Тройці, дзвіницю св. Миколая, великий храм Преображення Господнього, допоміжні споруди, звели навколо монастиря муровані укріплення, викопали й наповнили водою глибокий рів, насипали вал. У цей період монастир мав свою друкарню, велику бібліотеку стародруків, іконописні й ремісничі майстерні. 1627 укладено для братії Устав монастирського життя.