Церква свята обходить сьогодні празник трьох великих східних Отців, а саме: Василія Великиго, Григорія Богослова й Івана Золотоустого. Вони відзначалися найперше святістю життя, а відтак своїми писаннями й організаційним хистом. Св. Василій, наприклад, зорганізу­вав монаше життя. Заки постали монастирі, ті, що хотіли посвятитися цілковито на службу Богові, йшли на пустиню й там жили так званим життям схимника. Св. Василій Великий, бачивши недоліки такого жит­тя, перший зорганізував монастир, де ченці живуть життям відданим на службу Богові, але живуть гуртом і назвав його Чином св. Василія Великого, чи як тепер називаємо тих монахів Отцями Василіянами. Григорій Богослов відзначався глибоким богословським знанням, тобто знанням правд Божих, і те своє знання передав дальшим поколінням за посередництвом багатьох писань. Під кінець св. Іван Золотоустий, названий так задля своїх чудових проповідей і писань, які навіть у на­ших часах є насолодою читачів з огляду на глибокі думки, мистецтво вислову й доцільні порівняння, що просто, але дуже глибокоумно ви­яснюють  Божі правди.

Притча про митаря і фарисея є чудовою ілюстрацією наших відносин із Богом, ближнім і самими собою. Від самого початку, євангелист Лука конкретно вказує на тих, кому Христос адресує цю притчу: „Для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших” Лк. 9, 18.9). Не стосується це лише фарисеїв та законовчителів, але кожного, хто заспокоївся у духовному житті, хто каже собі „спочивай душе моя, бо натрудився, напостився, намолився, нікого не вбив, не вкрав, не чужоложив, як роблять інші.” Це одна з найпоширеніших помилок в духовному житті, хвалитися Богові тим, що він і так знає, замість того, щоб заглянути у себе, в темні кутки свого серця, і дозволити Богові пролити світло на нас, якими ми є насправді.

Неділя митаря та фарисея

Одна з неділь, що приготовляє нас до Великого Посту має назву митаря та фарисея. Назву цю бере від Євангелія, яке читається в цей день. Щоб ми з вами краще розуміли про кого ця євангельська притча, слід повернутись на один стих перед цією притчею. Ісус говорить : « Для деяких, що пишалися своєю праведністю і ні за що мали інших говорить цю притчу » Лк.18.9 В час, коли Христос вийшов з благою вісткою до євреїв серед них було багато таких, які вважали себе праведниками, а тому через свою «лжеправедність» думали, що мають право осуджувати своїх ближніх, які своє життя ведуть у гріхах.

Якщо ми дивимось тільки на себе, то не зауважуємо за собою якихось недоліків. Якщо порівнюємо себе з кращими від нас, тоді в оправдання себе кажемо, що нам завжди бракувало такого виховання і ми в цьому не є винуватими. Коли ж себе порівнюємо з гіршими від себе, то таким людям не знаходимо жодного оправдання, коли бачимо їхні гріхи.

Сьогодні в Євангелії ми чуємо як митар на ім’я Закхей біжить на зустріч з Христом, хоче бодай Його побачити. Не зважає на свій статус, владу чи становище в суспільстві, а вилізає на дерево, бо є малого зросту.

Подібно і ми маємо той малий духовний зріст, але кожен з нас прагне побачити Христа.

Ми чуємо як Господь звертається до Закхея по імені, більше того, каже йому «Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі». Господь хоче відвідати оселю митаря, а для єврейського народу митарі зрівняні з найбільшими грішниками, їх ненавидів єврейський народ бо збирали данину для Римської імперії. Але Господь не погордив ним, і попри те, що його осуджували інші, Господь його не осудив.

Неділя про Закхея

На збирачів податків - митарів - більшість юдеїв дивилося з ненавистю, як на зрадників народу, що прислужували римським завойовникам, хижих і безчесних. Саме ходове юдейське словосполучення «митарі і грішники» показує, що заняття митаря вважалося не тільки негідним, але ганебним. У цій думці, в загальному була частина правди: майже всі митники, постійно займаючись збором грошей, робилися корисливими, прагнули до особистої наживи і брали з людей з надлишком. Недарма святий Іоанн Предтеча говорив, митарям, коли вони до нього приходили хреститися : «Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть». Лк. 3. 13.

Наш євангельський герой Закхей, був одним із митарів міста Єрихон. Він міг вважати себе подвійно скривдженим долею. Він не тільки належав до ненависного стану, а й мав фізичний недолік - був малого росту. З гнівним презирством дивилися люди на цього малого за зростом чоловіка, який вривається в їхні будинки і вимагає сплатити данину кесареві. Неодноразово за його спиною чулися прокльони і єхидні глузування над його зовнішністю. На таке ставлення до себе Закхей відповідав посиленим службовим завзяттям - ніяких відмовок і відстрочок не визнавав він при зборі податей, невідступно переслідував тих, що ухилялися від плати, навчився будь-яку ціну «вибивати» гроші, щоб вчасно подати їх у скарбницю. Старанність чиновника помітила влада, і Закхей згодом стає начальником митарів.

«Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.» Лк.19.10 Ці слова апостола Луки переповненні милосердя. Вони адресовані до чоловіка – грішника, якого предвічний суд Божий вже називає померлим, який був відшуканий силою і благодаттю відкуплення, зарахований і вписаний у число спасенних.

Закхей був митарем, а точніше буде сказано старійшиною над митарями у даній місцевості. В Євангелії підкреслюється, що він був багатим чоловіком. Велике багатство заробив він у досить сумнівний спосіб. Він збирав мито з чого відповідно і жив. Походження його багатства, як було вже сказано є сумнівним. Коштовності зводять людину з дороги правди. Митарі податки збирали для Римської Імперії, а тому євреї не дуже любили їх за це. Євреї мали тотальний страх перед ними, їх попросту ненавиділи. Закхей як старший між ними напевно ще більше зловживав, а ніж його підлеглі. За звичай митарі не отримували зарплати, а тому вони собі дозволяли жити з того, що більше відберуть ніж був до цього припис.

Дорогі брати і сестри!

Пригадаймо, яким солодким був наш сон у недавні передсвітанкові години. Останні години, коли нам ще так недовго лишається спати. Десь перед ранком, годині о четвертій ночі, під вікнами загуде перший трамвай, чи проїде машина із тими, хто першими поспішає на роботу. І хоча ми ще спимо і ніби не чуємо цих рухів, наша підсвідомість уже дає сигнал, що невдовзі і нам уставати і починати свій робочий день.

Саме таким є в нашому церковному календарі сьогоднішній день, неділя Закхея. Ще лишається місяць до початку Великого посту, але вже це перше євангельське читання про митаря Закхея нагадує нам, що вже відкривається перед нами неоціненна для християнина перспектива усамітнення до нашої внутрішньої пустелі. Надходить час, який ми присвячуємо для подолання людських немочей, для наближення до Бога. Бо що ж і є метою Великого посту, як не подолання того драматичного розриву, який через наші людські немочі, через наші провини утворився між нашим Отцем, Творцем кожного з нас, між Спасителем кожного з нас та нами, нашою хворою людською особистістю.

Ще минулої неділі перед Богоявленням святий Іван Хреститель закликав усіх до покаяння. Це покаяння мало служити підготовкою до зустрічі з Месією, про Якого він проповідував. Святий Предтеча закликав : «Приготуйте Господню дорогу, вирівняйте стежки його».Мт.3.3 Знаємо що ці стежки, дорога не є матеріальними, мова йде про дорогу до людського серця, в якому ми маємо зустрітись із своїм Небесним владикою. У своїх проповідях Предтеча Господній відповідав на численні питання євреїв, які приходили хреститись, але на жаль цю інформацію нам не передають євангелисти.