Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

Дорогі брати і сестри!

Кілька днів минуло відтоді, як ми всі переживали тріумф Божої присутності в історії людства. І хоч як далеко від нас Свята Земля, як далеко від України місце хрещення Спасителя, та в цей день кожна річка, кожен ставок, над яким відправлялося велике освячення води, перетворювалися в нашій свідомості на Йордан, і, здавалося, всі ми чули голос із неба: “Це - Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!” (Мт. 3:17).

Аж раптом атмосфера чуда розвіюється. Виявляється, що Сам об’явлений над Йорданом Божий Син після ув’язнення Йоана Хрестителя зовсім залишає Юдею і повертається на землю Галилеї, змалку Йому знайому. На перший погляд, Ісус із Назарету поводить Себе ніби звичайна людина, що ховається від переслідувань і прямує в хвилину небезпеки поближче до рідних країв, де провела дитинство і юність. І це теж має свій сенс: адже Божий Син, несучи нам заклик до спасіння, прагне ні в чому не виходити поза виміри людського досвіду, аби не порушувати цілковитої самостійності рішень покликаних Ним до спасіння осіб: прийняти чи не прийняти цей заклик. Засада Його дій – бути якомога зрозумілішим і ближчим для кожної людини, не створювати бар’єрів у сприйнятті Його послання – Доброї Новини, що писалася не стільки словами, стільки вчинками.

Інший нюанс помічає євангелист Матей, котрий звертається, насамперед, до знайомих зі старозавітніми пророцтвами юдеїв. Євангелист наводить слова Ісаї (Іс. 9:1-2), де згадується про землі Північної Галилеї - як місце проповіді майбутнього Месії. Не тільки книжники, але й, загалом, усі належні до старозавітньої релігійної громади пам’ятали, що простір на північ і захід від Генизаретського озера, за Мойсеєвим провіщенням, мав перейти до нащадків Завулона й Нафталі. Інша річ, що цих нащадків давно вже не було на землях Галилеї: вони зникли, свого часу виведені в рабство ассирійцями. Однак, після свого повернення з вавилонського полону, Юдині та частково Веніяминові нащадки заселили й ці райони Святої Землі, заповідані їхнім зниклим одноплеменцям. Тільки що в північних районах, у Галилеї, юдеї вже жили поміж чужинцями-поганами, почасти зазнаючи їхнього впливу. Зокрема, в мові. Пригадуєте, служниця первосвященика Каяфи зауважила галилеянинові Петрові: “І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе" (Мт. 26:73)?

Навряд чи мешканці земель Нафталі відносили до себе передсмертне Мойсеєве благословення: “Нафталі ласкою ситий, сповнений Господнього благословення; півднем і заходом хай заволодіє” (Повт. 33:23). Навіть сусіди скрушно зітхали, згадуючи про галилейські містечка, що не відзначалися ані величною історією, ні висотою духовного життя сучасників, ні культурними здобутками. “Та хіба ж може бути з Назарету що добре?” (Ін. 1:46), – іронічно зауважує Натанаїл до Филипа. Та Матей зі своїм талантом помічати в діях Спасителя виповнення провіщень давніх пророків виявляється здатним звільнитися від сучасних йому стереотипів. Він бачить у Галилеї не лише провінційну відсталість і апатичне животіння збайдужілих, під римським володарюванням, мешканців. Прозірливість євангелиста дозволяє йому помітити й відзначити в своїй оповіді закономірність приходу обіцяного Месії саме до них, до незнаного майже нікому Капернауму, котрий відтак стане називатися Його – тобто Ісусовим – містом.

Чому так сталося? Чи лише через необхідність виконати пророцтво? Однак же й Ісая провіщав не випадково; в його словах втілюється мудра передбачливість Божого Провидіння. Ось і виходить, що в незбагненних для людини планах Провидіння було зробити осередком земного служіння Божого Сина не Єрусалим, не якусь іншу стародавню столицю, а маленьке відстале рибальське містечко в далекій Галилеї.

З самого малечку й до останнього року життя Господь реґулярно відвідує Єрусалим із прощами. У Єрусалимі Він встановлює Таїнство євхаристії, там помирає і воскресає; в Єрусалимі згуртує й наділить благодаттю Святого Духа апостольську Церкву. До Капернауму ж Він завжди повертатиметься як до рідного дому. Єрусалим для Христа був містом-святинею, а Капернаум – постійною резиденцією.

Дорогі брати і сестри! Скільки нарікань викликає в нас економічна відсталість, культурна занедбаність нашої рідної землі! Десь там далеко, за обрієм, за екранами телевізорів бачаться центри політичного й промислово-технологічного розвитку, країни з високим рівнем життя, де людину захищає закон і де вміють належно шанувати гідність, права і свободи кожного громадянина. Україна ж, здається, ніколи не вийде з хаосу, успадкованого від совєтської комуни. Навіть демагогічні переконування пропагандистів у наших національних чеснотах сприймаються як гірка іронія…

Може, так само гірко підсміювалися над своїм закутком світу мешканці Галилеї? І, засліплені комплексами меншовартості, не помітили, як їхню батьківщину підніс до Неба непоказний, зрослий у зневажуваному сусідами Назареті Тесляр, що Його вважали за Йосипового сина. Бо ж для того, аби помітити Його присутність, необхідно було звести догори очі, втуплені в засохлу, кам’янисту землю, й відкрити значення в житті інших цінностей, крім соціяльно-економічного добробуту, військової сили чи мистецького таланту. Інакше ж навіть неймовірні чуда, вчинені поряд, здавалися ледь не буденними, малоцікавими, майже пересічними епізодами.

Христос підтримував народну пошану до єрусалимського храму. В храмі Він Сам навчав віруючих, туди приходив для молитви. З храму Він вигонить торгівців. Але Він же й передрікає самарянці: “Надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви… Богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді” (Ін. 4:21, 23). Божий Син відкриває повсюдну присутність Отця – і переображена дійсність позбувається тьмяного мороку безнадії. Господь входить у банальність людського повсякдення, в провінційне животіння Галилеї, аби подолати оману підступного шепотіння прадавнього спокусника, аби розвіяти сумніви людини в своїх, дарованих Богом, силах, у потенційних можливостях її народу, її рідної землі. Сумніви, які можуть стати руйнівними для майбуття нашої власної занедбаної Галилеї. Адже й рідний Ісусові Капернаум, не оцінивши присутнього в ньому Месії, почув від Нього суворе провіщення: “А ти, Капернауме, що до неба піднісся, аж до аду ти зійдеш!” (Лк. 10:15).

Тож і нинішнє євангельське читання (Мт.4:12-17), застерігаючи нас від легковажного марнування власних сил, закликає звести очі вгору, до Неба, і, слухаючи перші слова, промовлені Господом до земляків-галилеян: “Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!” (Мт.4:17), помітити, як уже збираються на пагорбі біля Капернауму тисячі людей, аби почути: “Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне” (Мт. 5:3). Амінь.

Автор: Архиєпископ УАПЦ(о) Ігор Ісіченко.