Дорогі брати і сестри!
Чи часто ми замислюємося над тим, що всі ми, все людство, існуємо тому, що одна єдина невеличка родина Ноя зуміла зберегти вірність Богові, зуміла врятуватися від гріха? Саме тому вона, ввійшовши у ковчег, дає початок новому людству – людству, яке матиме досвід відповідальности й покарання за провини великого зла й беззаконня. І матиме застереження від Бога.
Христос приходить у світ, бо цей світ геть забув одержаний ним урок. В світі знову запанував гріх. Аби врятувати людину від влади гріха, немочі й прокляття, диявола і смерті, Сам Син Божий приходить, щоб стати жертвою за кожного з нас, за наші переступи й провини. Але до кого Він проходить? Сьогоднішнє Євангеліє нагадує про ту родину, в яку Христос прийшов (Мт. 1:1-25). Нагадує про досвід праведности й побожности, який та родина зберігала - попри панування в світі всуціль помилкових і згубних вірувань та забобонів, панування гріха, беззаконня і неправди. Ця родина завжди зберігала тверду й непохитну вірність Богові та Його заповідям.
Ми чуємо імена Авраама, Ісака і Якова – патріярхів, праотців обраного Богом народу, яким судилося стати невеличким кланом, де повсякчас плекалася ц зберігалася пам’ять про Творця. І цей благословенний досвід віри в єдиного й істинного Бога, досвід монотеїзму передавався від тієї родини навколишньому світові.
Ми чуємо імена Давида і його сина Соломона – царів, які намагалися створити гармонію, незнану доти людству: гармонію між владою, часом суворою і завжди справедливою, і праведністю. Гармонію, якої так важко виявилося досягти пізніше.
Так приходимо ми до Пречистої Діви, яка стала благодатним носієм того нового Ковчегу, де згодом рятувалося людство від згуби гріха й безбожництва. Діви, зарученої Йосипу, власне, для того, щоб зберегти цю чистоту.
І всі ці особистості – Авраам, Ісак, Яків, навіть царі Давид і Соломон – попри весь свій авторитет і вплив - здобували ласку в Бога остільки, оскільки вміли йти проти течії, не бути, як усі. Вони вміли опиратися інерції суспільства. Кожен із них був викликом для свого часу. А це дуже важко – зберігати принциповість, послідовність, чесність, протистоячи загалові. Для цього не завжди дуже обов’язково - постійно й галасливо доводити свої переконання. Навпаки, патріярхи у своєму смиренні тікали від деґрадованого світу і йшли на поклик Божий за сотні кілометрів від місця свого народження так, як це чинив Авраам. Вони ховали таємницю зачаття Божої Дитини в інтимності свого внутрішнього світу, як Пречиста Діва. Але вони могли бути твердими і непохитними у визнанні віри.
Саме тому в цю родину, до найчистішої з-поміж людей Вседіви Марії приходить Божий Син, аби стати через Неї рятунком і дарунком для кожного із нас. Водночас Він тим самим дає урок для нас, настанову для нашої поведінки у світі: «Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!» (Ін. 16:33). Я світ переміг – і ви зможете перемогти всі впливи спокусливого гріховного оточення, зумієте перемогти антипатію, несприйняття і ненависть, зумієте витримати потужний тиск, який на вас здійснюється через усі засоби масової інформації і комунікації.
Ці адресати Христового звернення – ми з вами, дорогі брати і сестри! Ми, які живемо у світі і покликані до радісної і блаженної вічности. Ми, котрим доводиться найчастіше приймати дуже суворі виклики - і ненависти, і зневаги, і образ, і нерозуміння, і спокусливих пропозицій бути як усі довкола: святкувати з усіма, розважатися так, як всі інші розважаються, дивитися ті телеканали і слухати тих співаків, яких усі слухають, тощо.
І оце манливе слово "всі" є для нас, християн, сьогодні подібним до океану, який заливав світ за часів Ноя. Нам дається рятівний ковчег - Свята Церква Христова: з її неодмінним спасаючим інструментарієм. І, насамперед, звершенням літургійного та іншого богослужіння, проповіддю Божого Слова та Святими Таїнствами. А надто - Покаяння і Причастя Крови й Тіла Христових. І недарма над банею церкви зноситься хрест як вітрило, як знак корабля, що нас рятує від хвиль життєвого моря.
Бути не як усі, вміти лишатися принциповими, коли здається, що саме життя цього не дозволяє, вміти бути вірними, коли інші зраджують, і давати приклад цього для світу – ось покликання християнина. У цих монотонних і, здебільшого, дещо екзотичних для нас переліках імен, які даються на початку Євангелія від Матея, вміщується і приклад для нас. Приклад святих отців, які зуміли пронести на своїх, часом слабких, плечах досвід праведности і вірности, який вів Авраама у пустелю для спасіння. І який веде зараз, у ці передріздвяні дні, Святу Родину із далекої Галилеї у Вифлеєм. Щоб там, у місті свого далекого предка - царя Давида, прийшов на світ Син Божий і Спаситель усього світу. Амінь.
Архиєпископо Ігор (Ісіченко)