Сайт зачинений. Просимо вибачення за незручності.

7 неділя по Зісланню Святого Духа Мт.9.27-35

Після Гадаринської язичницької темряви, як проповідує святитель Микола Сербський, де Господь не знайшов в людях віри, навіть здійснивши настільки велике чудо, як зцілення двох біснуватих, раптом один за одним ідуть кілька випадків, коли Христову любов зустрічає велика людська віра; випадків, коли Господь стукає і люди з радістю відчиняють двері душі своєї, і Він творить чудеса. Завжди, коли зустрічаються любов і віра, народжується диво. Спочатку явили свою віру люди, які принесли розслабленого і спустили його крізь покрівлю. І, побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: «Бадьорися сину, твої гріхи відпускаються.»Мт.9.2... «Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому».Мт.9.6. Хіба це не диво, народжене від любові і віри?

 

Потім ще одне чудо з жінкою, що дванадцять років хворіла на кровотечу, і доторкнулась до краю одежі Його, кажучи про себе: «Як тільки доторкнуся до краю його одежі, видужаю.»Мт.9.21. Це - віра! Ісус же сказав їй: «Бадьорися, дочко! Віра твоя спасла тебе.» Мт.9.22. Це - слова істинної любові. Жінка з того години стала здорова. Це - диво, породжене від любові і віри. А потім начальник синагоги Яір підійшов до Христа, засмучений, і сказав: «Дочка моя тільки що померла. Прийди но, поклади на неї свою руку, і вона оживе.» Мт.9.18. Лише поклади на неї руку Твою - і вона буде жива! Це - віра, в якій нема ні коливань, ні сумнівів. І Господь прийшов, «взяв її за руку, і дівчина встала» Мт.9.25. Взяв її за руку! Хіба це не любов Друга і Лікаря? І дівчина встала! Хіба це не чудо, народжене від любові і віри? Після цих чудових прикладів зустрічі людської віри та Божої любові перед нами повстає ще два чуда, які нам подаються у сьогоднішньому євангельському читанні.

 

«І як Ісус відходив звідти, слідом за ним пустилися два сліпці й кричали: «Помилуй нас, сину Давидів!» Мт.9.27. Звідки йшов наш Господь? З будинку начальника синагоги Яіра, де Він воскресив померлу дівчину. Сліпі почули, що Він іде, і пішли за Ним, кричачи і благаючи Його про милість. Почувши від своїх поводирів, що це проходить Ісус Чудотворець, вони, забувши і про милостиню, і про все на світі, відразу ж вирушили слідом за Ним з криком. Сліпці ці не просто говорили, але саме «кричали», тому що їм потрібно було докричатися до Спасителя через шум натовпу що Його оточував. І ми, також слідуючи за Господом, повинні саме кричати душею, тобто напружувати в молитві всі свої душевні сили. Це як раз і є увага при молитві. Ми повинні напружувати дух свій, щоб провести уважну молитву і через увагу бути почутими Господом. Бо увага при молитві - це як би гучність, через яку так би мовити чує нас Господь.
Поки сліпі слідували за Христом і кричали, Він не обертався і не відповів їм. Для чого? Не робив цього з кількох вагомих причин. По-перше, для того, щоб ще більше зміцнити в них спрагу Бога та віру в Нього, по-друге, щоб багато хто, почувши їх крик, самі задумалися над своїм серцем і досліджували свою віру; а по-третє, щоб, уникаючи слави людської, показати Свою лагідність і смиренність, бо страждальців цих Він зцілить не на дорозі, перед натовпом народу, але в будинку, в присутності кількох свідків. Коли ж Він прийшов до дому, сліпі приступили до нього. І каже до них Ісус: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» – «Так, Господи!» - кажуть йому ті.» Мт.9.28. «Він міг би, говорить святитель Іван Золотоустий, відразу всіх сліпих, німих і глухих на землі зцілити одним словом. Але що б це значило? Людина була б поставлена на один рівень з нерозумними істотами, без вільної волі і вільного вибору, позбавлена високого свого призначення. Але людина тому й називається людиною, що завжди стоїть перед вибором добра і зла. Якщо вона обирає добро, вона вступає в дружбу з Богом і стає чадом світла, спадкоємцем Його небесного Царства. Якщо вона обирає зло, вона стає нижче нерозумних істот, занурюючись в тьму непроглядну».
Настільки велика була віра сліпців цих, що вони невтомно слідували за Христом, незважаючи на те, що Він не обертався до них і не відповідав на їхні відчайдушні крики. Настільки велика була віра їх, що вони супроводжували Його до самого будинку, в який Він прямував. І хоча це був будинок чужий для них і незнайомий, вони відважилися ввійти в нього. Вони відчували: тепер прийшов час їх зцілення - тепер або ніколи!
Святі отці бачать в цьому особливий сенс. Рано чи пізно кожен з нас повинен зустріти Христа наодинці. Добре молитися в храмі з усіма, при великому скупченні народу, коли велике свято і загальне торжество мимоволі захоплює нас. Але врешті-решт кожен має зустрітися особисто з Христом.
Сліпці раптом прозріли по одному слову Спасителя; Творець людини, Сам Світло і світла Податель сказав слово - і слово стало справою. Сказав творче: Так буде, - і колишні сліпці тепер уже зрячі. І настільки дивний дар подав Він за одну віру сліпців, без всяких заслуг з їхнього боку: «Нехай вам станеться за вашою вірою » Мт.9.29 Ми бачимо що тут віра і в серці, і на мові. Тепер на зустріч такій вірі має вийти любов - і народиться чудо. А ось і любов, яка ніколи не забариться вийти на зустріч вірі - ніколи! Тоді Він доторкнувся до їхніх очей і сказав: «Нехай вам станеться за вашою вірою » Мт.9.29 «Відкрились їхні очі» Мт.9.30. Немов палаючу свічку піднесли до згаслої - і та запалилася! Пречистий Господь не погорджував ні нечистим людським тілом, ні ще більш нечистою душею. Бо для чистих все чисто Тит.1.15. Він простяг Свої пречисті руки і торкнувся темних дірок, забитих вікон, гнилих сліпих очей - і очі відкрилися. Завіса спала, і світло увірвалося в темницю і зробило її світлицею, прикрашеною світлом. «Нехай вам станеться за вашою вірою » Мт.9.29 І віра не була посоромлена: по вірі їх і сталося.
«Скільки віри, - пише святитель Феофан Затворник, - стільки прихід Божої сили. Віра приймач, уста і вмістилище благодаті. Як легені в одного бувають великі, а в іншого маленькі, і ті більше беруть повітря, а ці менше, так і віра в одного велика, а в іншого маленька, і та більше приймає дарів від Господа, а ця менше. Бог всюди є, все обіймає і містить, і любить жити в душах людських, але входить в них не насильно, хоч всемогутній, а як би по запрошенням, бо не хоче порушувати дарованої Їм людині влади над собою або права керування в собі. Хто відчиняє себе вірою, того сповнював Бог, а хто зачинився невір'ям, в того не входить, хоч і поблизу є».
«А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити» Мт.9.32-33. Тільки пішли сліпі, вже з відкритими очима і без поводиря, як прийшли поводирі німого чоловіка , що був біснуватим і привели до Господа цього нещасного. Німий, а ще і біснуватий! Ні розуму, щоб породити слово, ні мови, щоб його вимовити. Господь не питає його про віру, бо як біснуватий може вірувати? І як може німий сповідати віру? Але Господь бачить віру тих, що привели його. Але уявіть, яка це подія: вигнати біса з одержимого, зцілити людину від німоти, дарувати йому спокійну й розумну мову! Ця подія більше будь-якої війни, про яку написано безліч книг. Воювати кожен може, а вигнати біса і німі вуста вложити слово не може ніхто, крім Бога. У німому був злий дух, і він-то і пов'язав людині мову. Необхідно було вигнати злого духа, і всі його зв'язки і пута, якими він пов'язував хворого, зникли б самі собою. Тому Господь спочатку виганяє біса, а потім наповнює людину розумовою і словесною силою.
Так приємна в людині для Бога одна проста, щира віра у всемогутність Боже! Так сильно діє віра! Такі чудеса бувають через віру! Чи маємо ми з вами таку віру?
Слідуючи за Господом по шляху життя, ми, як сліпці, невпинно повинні кричати: «Ісусе, сину Давидів, помилуй нас!».

Завершити сьогоднішню проповідь хотів би словами схиархимандрита Авраама Рейдмана: «Якщо ми будемо, маючи таку надію, твердість і добрий намір, день і ніч звертатись до Господа і кричати до Нього духом: «Помилуй нас Ісусе, Сину Давидів! Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас!», То настане такий момент, коли ми, подібно євангельським сліпцям, які увійшли в будинок, увійдемо в обителі Царя Небесного, і Господь скаже нам: «Нехай вам станеться за вашою вірою», яку ви проявили під час всього вашого життєвого шляху, слідуючи за Мною. І ми, прозрівши, побачимо славу Божу і будемо перебувати в ній навіки». Амінь.

Протоієрей Тарас Огар, Парафія Святої Параскеви