Свято цих трьох святителів відзначають в один день із 1706 року, після того, як вони явились єпископу Євхаітському Іоану і наказали залишити даремну суперечку про переваги котрогось із них над іншими, оскільки всі вони творили на благо Церкви.
Св. Василій Великий народився 329 року в Кесарії Каппадокійській у благочестивій і багатій сім‘ї. В училищі в Кесарії  подружився із св. Григорієм Богословом, який був на рік старший від Василія.
З Кесарії юнаки перейшли на навчання до кращої школи Візантії, а потім в Афіни, де фундаментально вивчали всі науки того часу. По закінченні навчання Василію Великому запропонували роботу вчителя і адвоката, але він бажав інших пізнань, прагнув до вищої мети і повернувся на батьківщину до своєї сім‘ї. Під впливом євангельських проповідей Василій здійснив подорожі до Палестини, Сирії, Єгипту і, ознайомившись із подвижницьким життям святих пустинників, вирішив посвятити себе служінню Богу і в тридцять років прийняв святе хрещення. Тоді разом з товаришем Григорієм Богословом вирушили в Понтійську пустелю, де в убогій хатині вели аскетичне життя і молилися. Слава про святе життя Василія Великого поширювалась довкола. Він був викликаний в Кесарію і прийняв спочатку сан диякона, потім священика і зрештою єпископа. В цьому сані він прославився своїми проповідями, на які збиралося багато народу, і своїми численними творами.
Але за царювання імператора Валента святителя почали переслідувати за його переконання й віру Христову. Протеу  царя був хворий син – Галат. Ніякі ліки не допомагали йому. Дружина докоряла цареві, що син хворий тому, що цар виступає проти Бога і Церкви та її вірного слуги Василія Великого. Василій Великий молитвами зцілив хворого сина. Втім, у нього були й інші випадки зцілення.
Помер Василій Великий 1 січня 379 року.
Святий Григорій народився в 328 році у Каппадокії в місті Назіанзі. Закінчивши навчання в один час з Василієм Великим, Григорій повернувся додому, а тридцятирічним прийняв хрещення і поселився разом з Василієм у Понтійській пустелі. Та довго вони разом не жили. Василій Великий був викликаний до Кесарії для боротьби з аріанською єрессю, а св. Григорій повернувся додому і допомагав батькові у служінні в церкві, де той був єпископом. Після смерті батьків св. Григорій виїхав у Селевкію, де дізнався про смерть свого друга Василія Великого.  Святитель бажав останні дні життя свого закінчити в монастирі Св. Фекли, але був викликаний до Константинополя, де віруючі терпіли гоніння від аріан та інших лжевчителів. Приїхавши в Царгород, він побачив, що всі церкви були в руках аріан. Свої проповіді він проводив у приватному будинку, який згодом був перетворений на церкву. Свою церкву він назвав церквою Воскресіння, тому що мав надію на воскресіння православної віри. Скоро слава нового проповідника поширилась довкола.
Його красномовність була такою переконливою, особливо коли він розкривав вчення про Боже Слово, що його назвали Богословом. Імператор Феодосій, палкий захисник православної віри, прибув¬ши до Царгорода, повернув усі церкви православним і призначив св. Григорія єпископом Константинопольської церкви. Тоді був скликаний другий Вселенський собор, на якому головував Григорій Богослов, обраний імператором і народом архієпископом. Та деякі єпископи виступили проти цього, тож Григорій Богослов сам відмовився від головування і просив імператора відпустити його в своє рідне місто. Тут він проводив свій час у молитві і пості та написав багато церковних творів.
У 390 році св. Григорій відійшов до Господа, доручивши роздати своє майно бідним. У 950 році святі мощі його були перенесені до Константинополя, а звідти - до Риму.
Святий Іоан Златоустий народився в Антіохії приблизно в 350 році. Коли він був ще маленьким, помер його батько. Мати все своє життя присвятила вихованню єдиного сина. Він пройшов найкращі школи. У двадцятип’ятирічному віці повернувся до своєї благочестивої матері і прийняв святе хрещення від св. Мелетія, єпископа Антіохійського. Він хотів постригтись у ченці, але мати вблагала його, аби був біля неї і доглянув її до смерті. Спочатку він був псаломщиком Антіохійської церкви, а після смерті матері пішов у монастир, в якому пробув тільки три роки і подався в печери в Антіохійських горах. Та невдовзі його здоров‘я погіршилось, і він повернувся в Антіохію, де був поставлений дияконом, а пізніше священиком.
Іоан пробув священиком дванадцять років. На його проповіді приходили не лише православні, а й язичники. Він пояснював народу обов‘язки християн і палко проповідував любов до ближнього і милосердя.
Його красномовність так впливала на віруючих, що вони записували його проповіді і вивчали напам‘ять. Багато християн, вийшовши з церкви, змінювали своє життя, чинили так, як вчив великий учитель. Його називали устами Божими, а одна жінка, слухаючи його проповідь, вигукнула: «Учитель духовний, Іоан, золотії уста!». Відтоді народ почав його називати Златоустим.
Любов народу до Іоана Золотоустого була така велика, що коли його призначили єпископом Константинопольським, то довелося до столиці його вивозити вночі. Вступивши на святий престол, він ревно почав займатися справами своєї пастви, майже щодня проголошував проповіді, написав свої тлумачення Святого Письма і склав чин відомої Божественної літургії, яка служиться в наших церквах щодня за винятком десяти днів, коли служиться літургія Василія Великого. Та чимало було і заздрісників, котрі знайшли підтримку в особі імператриці Євдокії, дружини імператора Аркадія. Вона не стерпіла сміливих викривальних виступів проти неї і вирішила знищити Іоана Золотоустого. Під її впливом був скликаний незаконний собор в поселенні Дубе, біля Халкидона, і коли єпископ відмовився поїхати туди, його вороги звільнили його з посади і засудили на заслання. Коли це рішення стало відоме в Константинополі, народ збунтувався і не випускав із храму улюбленого пастиря.
Іоан сам віддав себе в руки чиновника, що прийшов за ним. Тоді народ оточив царський палац і вимагав, аби випустили їх пастиря. Цієї ж ночі стався землетрус, і налякана імператриця сама попросила імператора, щоб повернув Іоана в Константинополь. Імператор послав гінців і повернув Іоана Золотоустого в Константинополь. Люди радісно зустрічали свого пастиря.
Вороги вдруге організували собор і знову вирішили викликати його з Константинополя у велику суботу, напередодні Пасхи. Святитель був у церкві, коли йому оголосили про його вигнання. Він відмовився залишити в таке велике свято своїх віруючих. Тоді послана імператором сторожа увірвалась у храм і силою вивела Іоана і відправила в Нікею, а пізніше в Арценію.
Повсюди з великою радістю люди зустрічали Іоана Золотоустого і уважно слухали його проповіді. Багато людей хотіли почути від нього пораду і отримати духовну допомогу. Це не радувало його ворогів. Вони вирішили привезти його в невелике містечко на березі Чорного моря. По дорозі він помер. Це було 14 вересня 407 року в містечку Команах. Через 30 років, на прохання народу, його святі мощі були перенесені до Константинополя.

Псалом (Пс 20,7-10)

7 Тепер я знаю, що Господь дав перемогу помазаникові своєму і відповів йому з святого неба потугою своєї переможної десниці. 8 Ті колісницями, ці кіньми, а ми ім'ям Господа, Бога нашого - сильні. 9 Ті похитнулися й упали, ми ж стоїмо й тримаємось міцно! 10 Дай, Господи, цареві перемогу; вислухай нас, коли взиватимемо до тебе.

Псалом (Пс. 20, 2-6)

2 Нехай Господь вислухає тебе під час скрути, нехай ім'я Бога Якова тебе захистить! 3 Нехай пошле тобі допомогу з святині, нехай підтримає тебе з Сіону! 4 Нехай згадає всі твої офіри, і всепалення твоє нехай прийме. 5 Нехай тобі вчинить, що бажає твоє серце, і здійснить усі твої задуми. 6 Радіймо твоїй перемозі, і йменням нашого Бога стяги піднесімо! Нехай Господь іздійснить усі твої прохання!

Святий первомученик архидиякон Стефан в числі семи дияконів був обраний на справу служіння бідним християнам і вдовицям в доставлянні їм необхідного прожитку. Завдяки своїм здібностям і премудрості він був поставлений першим з них і тому називався архідияконом.

Старанно допомагаючи апостолам в обдаруванні нужденним християнам милостині і задоволенні їх необхідних потреб, мученик Стефан, повний віри та сили духу, здійснював серед народу великі ознаки та чуда. Він зціляв хворих, сліпим повертав зір, кульгавих робив здатними ходити. Благодать Святого Духа вабила його любов'ю до утвердження віри у вірних, а невірних своїх співвітчизників викривав у невірстві і вбивстві Спасителя.

Писання оповідає, що деякі з синагоги, з Кілікії та Азії вступили в суперечку зі святим архідияконом, але не могли встояти проти мудрости й Духа, коли він говорив. Тоді, осоромлені, вони вдаються до наклепів: навчивши деяких людей сказати, що диякон Стефан не перестає вимовляти хульні слова на Мойсея і Бога, вони збурюють народ і старших і схопивши святого, тягнуть його в синедріон.

25 грудня Православна Церква урочисто вшановує святого Спиридона — чудотворця, єпископа грецького міста Триміфунт.

Збереглося небагато відомостей про його життя до прийняття єпископства – лише те, що був він пастухом, мав дружину і дітей. Велику частину свого статку Спиридон жертвував на потреби нужденних, і за це Господь наділив його даром звершувати дива – зціляти невиліковно хворих та вигонити бісів.

За царювання Костянтина Великого, на початку IV століття, Спиридона було обрано на відповідальне єпископське служіння. Але й ставши єпископом, він лишився таким, як і раніше, поєднуючи архіпастирство із невпинними справами милосердя.

Є спогади про його участь в І Вселенському Соборі, коли він силою своєї віри переконував високоосвічених філософів-аріан у правдивості вчення про Трійцю. Найсильніше аріан вразило диво, коли Спиридон стиснув у руці цеглину, і тієї ж миті з неї вийшли вогонь та вода, а в його руці залишилась глина. «Так і в Трійці – промовив тоді святитель – Три Лиця, але Єдине Божество».

Хрещення або Богоявлення відзначаємо 19 січня за новим стилем. Напередодні свята, 18 січня,  встановлено суворий піст.

Свято Хрещення Господнього - одне із найдавніших свят християнської Церкви. Його встановлення відноситься ще до часів апостолів. Стародавня назва свята - «Єпіфанія» - явище, або «Теофанія» - Богоявлення.

Усі чотири Євангелія свідчать про це.
«І сталося тими днями, прийшов Ісус з Назарету Галілейського, і від Івана в Йордані. І коли виходив із води, то побачив Іван небо і Духа, як голуба, що сходив на Нього. І голос із небес: «Ти Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав» (Мк. 1,9-11).

Слово «хрещаю», «хрещу» в перекладі з грецького означає «занурюю у воду». Не можна зрозуміти сенсу і важливості хрещення, не з'ясувавши найперш символічного і реального значення води у Старому Завіті. Вода - початок життя. Саме з води, заплідненої животворящим Духом, відбудуться всі живі істоти. Де немає води - там пустеля. Але вода ж може і руйнувати, і знищувати - як водою великого потопу Бог залив гріхи і зруйнував зло людське.

22 грудня ми відзначаємо Торжество Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці.
Це свято широко відзначалося на сході вже у восьмому столітті. У дев'ятому столітті ця традиція прийшла на Захід. 8 грудня 1854 року Папа Пій IX чітко визначив і подав вірним істину про непорочне за Пресвятої Діви Марії як догмат.

11 лютого 1858 відбулося явлення Богородиці, яке підтвердило вірність цього догмату. Діва Марія з'явилася маленькій дівчинці Бернадетті Субіру в Люрді. На питання дівчинки хто вона, Богородиця відповіла «Immaculata conceptio». На латині це означає «Непорочне зачаття». Це було настільки дивно і складно, що неграмотна дівчинка просто не могла придумати таке. Вона по пам'яті передала почуте священикові.

Непорочне зачаття означає, що Пресвята Богородиця була з самого моменту зачаття позбавлена від первородного гріха. Вона була зачата звичайним чином своїми батьками Іоакимом та Анною. Але свята Анна прийняла Марію у своє лоно, збережену від усякого гріха. Таким чином Господь готував пришестя у світ Ісуса Христа, зачатого в найчистішому лоні Своєї Пресвятої Матері.

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імені. Цей празник ми святкуємо 14 січня. Святе Євангеліє про це так говорить: "Як спов­нились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус — ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов’я­заний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все-таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання.

Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хре­щення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, каже: "У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли" (Кол. 2, 11-12).