Ця історія, пов'язана со святим великомучеником Прокопієм з Єрусалима, - поміж іншого - є неначе пророчий прообраз передбаченого у Святому Письмі грядущого - вже ближче до Другого пришестя Христа Спасителя - щиросердного покаяння і навернення до Господа величезних мас людей з усіх народів світу.
Про такий перебіг грядущих подій кажуть і наголошують багато біблійних пророків. І в їх числі, скажімо, "у сьомий місяць, у двадцять перший день місяця, було [подібне] слово Господнє через Аґґея пророка" (Аґ.2:1-9). І в чому роль і місія відновленого і провадженого Святим Духом різноликого Божого люду з "лабораторії екуменізму" (у значенні християнської єдності) - України (св. Папа Іоан Павло ІІ) має бути вельми вагомою і значущою. Амінь.
Крім того, і деякі якраз біблійні пророчі тексти й обітниці також передбачають особливе значення і роль правдивого і різнобарвного Божого народу "нового завіту" з певної - щодо близькосхідного регіону - "із землі північної" (тобто сучасної України) у соборному "збиранні" воєдино - з "усіх народів" - окремих його частин. Себто, відповідно, "тими днями" у "будівництві Господнього храму" - істинного й соборного Тіла Христового новітньої доби (Єр.3:17,18; 31:8,31; Зах.6:8,15).
[На цьому ж порталі опубліковані відповідні роздуми і спостереження на цю ж (та деяку дотичну) тематику. І ознайомитися з ними можна, якщо в Пошуковій системі Кіріоса (чи ukr.net) набрати і відкрити такий текст (заголовок): "Вхід Господній в Єрусалим - Кіріос". А, крім того, і такий: "29 грудня - пророка Аггея - Кіріос".]
Отож, детально щодо життєпису і духовного подвигу св. великомученика Прокопія.
Святе місто Єрусалим дало світові славного великомученика Прокопія. Батько його, Христофор, був християнином, славним мужем сенаторського роду, а мати його, Феодосія, була щирою поганкою. При народженні батьки дали йому ймення Неаній, Прокопієм його згодом при хрещенні нарік сам Господь Ісус Христос. Незабаром після народження сина, Христофор відійшов до Господа.
Залишившись вдовою, Феодосія виховала сина язичником, навчила поклонятися ідолам. Дитя було дуже розумним, тому його віддали на науку до шанованих вчителів.
Коли він був юнаком, мати вирішила віддати його цареві на військову службу. На той час нечестивий римський імператор Діоклітіан прибув в Антіохію Сирійську. Коли про це дізналася Феодосія, вона взяла сина, вирушила туди і віддала його на службу. Імператор помітив красивого високого юнака, до того ж дуже розумного з прекрасною освітою, і дуже його вподобав. Тому наказав йому перебувати в царських палатах.
Незабаром імператор зробив його воєводою і відправив з військом в єгипетське місто Олександрію, аби переслідувати і мучити християн, а їхнім майном наповнювати царську казну. Але Неаній промовив до нього:
- Царю, я чув про тих людей, вони шанують якогось Сина Божого, названого Христом, вони непохитні у вірі, швидше помруть, ніж покинуть Христа і нізащо не поклоняться нашим богам. Тому я думаю, що ми не зможемо навернути їх до нашої віри.
Такі слова невимовно розлютили імператора і він так хулив на Господа:
- За їхніми словами, їхній Бог не мав дружини. Яким чином Він зміг породити Сина? А Той, в кого християни вірять, народжений жінкою, а єврейський народ, вважаючи Його злочинцем, засудив Його на смерть, увінчав терням, обплював, розіп’яв на хресті, напоїв оцтом і жовчю і забезпечив Йому смерть у жахливих муках. Якщо Він – Бог, то чому не врятувався від рук євреїв? А якщо Він Собі не міг допомогти, то як може допомогти комусь іншому?
Неаній, переконай у правдивості слів імператора, вирушив за наказом царя, переслідувати християн. Тоді спека була і воїни та коні падали від втоми, тому вони подорожували вночі, а вдень відпочивали. Коли ж вони вже пройшли сирійське місто Апамеї, о третій годині ночі був сильний землетрус, засяяла блискавка, гримів гучний грім і всі воїни впали, як мертві. А воєвода почув з неба:
- Неанію! І ти йдеш на мене?
- Хто ти, пане? Я не знаю Тебе!
Після того як він це сказав, на небі появився хрест, блискучий, наче кришталь, і з хреста було чути:
- Я – розп’ятий Ісус, Син Божий!
- Імператор сказав мені, що той Бог, якого шанують християни, не мав дружини, то як же Ти – Син Божий?, - зі страхом відповів Неаній. – А якщо Ти справді Бог, то як юдеї посміли над Тобою так знущатись, розп’яти Тебе і вбити?
- Я перетерпів це добровільно, аби визволити грішників з рук диявола, воскресити померлих. І якби Я не був Сином Божим, то як би після смерті Я з тобою міг би говорити?
Після цього хрест піднявся в небо і почув Неаній:
- Цим знаменням, яке ти побачив, перемагай ворогів твоїх і мир Мій буде з тобою.
Так Неаній як і колись Савл з гонителя став обраним Господом. Після цього Неаній з військом вирушили далі. Коли вони прийшли в Скіфополь, він покликав до себе ювеліра і наказав йому виготовити хрест, подібний до того, який він бачив вночі. Майстер відмовлявся, адже знав, що за це помре страшною смертю. Але Неаній поклявся, що нікому про це не розкаже. Ювелір взяв необхідну кількість золота і срібла і таємно виконав замовлення воєводи. Як тільки хрест був готовий, раптом, на ньому з’явилися три зображення з написами єврейською мовою, зверху – Емануїл, а з боків – Михаїл і Гавриїл. Побачивши це, майстер злякався, адже, крім нього, в кімнаті нікого не було. Він хотів стерти ці зображення, але не міг, бо рука його стала сухою і перестала рухатися. Коли ж воєвода побачив хрест, то запитав про зображення. Ювелір чесно розповів, що вони самі появилися і він хотів, але не зміг їх видалити.
Тоді Неаній зрозумів, що в цьому є Промисл Божий. Він поклонився йому, обгорнув пурпуровою тканиною і благоговінням зберігав у себе. Тепер він воював не проти християн, а проти варварів і перемагав їх силою Христовою, підкорюючи їхні країни. Він виступив навіть проти найбільшого ворога - диявола і переміг його муками, прийнятими за Христа.
А страждання його розпочалися так. Коли він був у рідному місті Єрусалимі, який тоді називався Єлією, жителі просили його, аби відімстити агарянам за все зло, яке вони їм вчинили. Ці варвари оточили місто і викрадали всіх, хто опинявся за його межами. Особливо важко було жінкам, яких вони брали собі за дружин. Хоробрий воїн Христовий, озброєний силою святого хреста, сміливо виступив проти ворогів, в душі молячись «Поможи мені, надіє моя, Христе Боже!». І з неба почув він: «Надійся, Неанію, бо Я - Господь Бог твій, з тобою!». Після почутого, воєвода став ще сміливішим і розгромив вороже військо. При цьому не було жодного Неанієвого воїна не було поранено. Після перемоги послав воєвода гінців до матері, аби сповістити радісну звістку. Вона його зустріла зі сльозами радості на очах і сказала:
- О, миле моє чадо, коли ти пішов на битву, я взяла кадило і фіміам і молилася богам за тебе, щоб вони допомогли тобі. І ось тепер, завдяки їм, ти живий і здоровий. Піди ж і подякуй їм, щоб і надалі вони тобі допомагали.
- Мамо, ти добре вчинила, що молилася за мене, але мені допоміг мій Бог
- Сину, не говори лише про одного бога, бо решта розгніваються і відвернуться від тебе.
- Мати моя, не уповай на безліч ідолів. Як вони могли мені допомогти, коли самі неживі? Якщо вони допомогли мені, то давай запитаємо їх, хай вони нам про це скажуть, тоді я їм повірю.
Після цього він зайшов до материної опочивальні, де було безліч золотих і срібних ідолів, і промовив до них: «До вас, уявні божки, звертаюся, скажіть нам, хто мені допоміг в бою?». Ідоли ж мовчали. Тоді Неаній промовив:
- От бачиш, мамо, такі твої божки. Жодного слова промовити не можуть, то як вони можуть допомагати людям?
- Вони тобі не відповідають, бо ти глузливо з ними розмовляєш, - відповіла мати.
- Тоді сама запитай їх – такій ревній рабині вони мусять відповісти.
- О, всемогутні боги! Великий Зевс і ти, цариця Гера, і владика моря Посейдон і сонцеподібний Аполон, і ти, захисниця міста, Палада, та інші боги! Молю вас, скажіть нам, чи ви допомогли моєму сину, рабу вашому, в бою?
Але відповіді не було. Тоді Неаній з хрестом в руках, знявши верхній одяг і відсторонивши матір від ідолів, почав їх розбивати, бити об землю, а потім золоті і срібні уламки роздав жебракам.
Після такої наруги, мати, вся в сльозах, побігла до імператора скаржитись на сина. Імператор запевнив її, що наверне підлеглого до звичної віри, а якщо він буде опиратися, то загине страшною смертю, а матері він дозволить обрати собі сина зі свого почету.
Потім імператор написав лист правителю Святої Землі, жорстокому Юсту. В ньому йшлося, що в присутності знаті, він звернувся до воєводи Неанія, сина Феодосії, аби той повернувся до прабатьківської віри. Якщо ж він відмовиться, то безпощадно його мучити. Отримавши цей лист, Юст пішов до Неанія і показав йому наказ. Той не зміг витримати тої хули на Бога, яка була в цьому листі, і розірвав його на маленькі шматочки і сказав: «Я – християнин, а ти виконуй наказ». Тоді правитель сказав:
- Імператора я боюся, але і ти мені друг. Я не знаю, що мені думати. Але послухай цих шанованих мужів і при нас принеси жертву богам. Якщо ти цього не зробиш, я, хоча й не хочу, але буду змушений виконати наказ.
- Ти доречно згадав про жертву, - відповів Неаній, - ось я приношу себе в жертву Христу, моєму Господеві.
З цими словами він зняв з себе пояс, який позначав його посаду і кинув його правителеві в лице. Розгніваний правитель наказав схопити його і відвести в Кесарію палестинську. Там правитель сів на видному для всіх місці і почав допитувати Неанія. Коли жителі побачили підсудного, то наче п’яні та біснуваті почали кричати: “Це ворог наших богів, що зневажає накази імператора”. Правитель наказав роздягнути Неанія і пронизувати його тіло залізними кігтями так, що його плоть падала кусками і було видно його голі кістки. Дехто бачачи такого молодого мученика плакав над ним, а він казав їм:
- Плачте не за мною, а через загибель душ ваших, бо оплакувати треба того, хто вічно буде в пеклі горіти.
Потім, звівши очі до неба, він молився: «Боже, укріпи мене, раба Твого, на осоромлення ворога і на славу пресвятого імені Твого!».
Коли кати втомилися, мученика знали і кинули в темницю . Його охоронець, Терентій змилосердився і підстелив йому сіна і покривало. Так він напівживий лежав у в'язниці. Опівночі в місті почався землетрус – це Господь з ангелами Своїми прийшли провідати раба Свого. В темниці засяяло дивне світло, двері відчинилися і зі всіх в’язнів спали кайдани. Тоді з’явилися два прекрасні ангели і промовили “побач нас”. Мученик поглянув на них і запитав, хто вони. Ті відповіли, що вони – ангели Господні. Він їм не повірив і наказав поклонитися Господеві і перехреститися. Ангели виконали його наказ. Тоді він дуже здивувався, що посланці самого Господа прийшли до нього, недостойного. Коли він це промовив, то з‘явився Сам Господь Ісус Христос. Він доторкнувся до ран його і зцілив їх. Потім охрестив його водою і промовив:
- Тепер ти будеш зватися Прокопієм. Кріпися, бо звершиш ти великі діла і приведеш велике стадо до Отця Мого.
Наляканий, але щасливий Прокопій впав на землю і поклонився Богу, молячись, аби Він укріпив його в стражданнях і дав сили перетерпіти муки. На це Господь відповів: «Не бійся, Я з тобою» і вознісся на небеса.
На наступний день рано-вранці правитель послав слугу дізнатися, чи живий мученик. Він сподівався, що після таких тортур той вже помер. Сторож Терентій сказав, що не спав всю ніч і що опівночі відбувалося щось страшне і дуже дивне і розповів про все, що сталося. Слуга нагнувся до темниці закричав «Ненанію, ти живий?»
- Живий і здоровий з ласки Господа мого.
Воїн сказав : «Мені тебе не видно».
Святий відповів: «Кожен, хто втікає від світла Божого і служить демонам, ходить у темряві і не знає, куди йде».
Воїн повернувся до правителя і розповів все, що чув. Знову почали допит. Коли люди побачили білосніжне тіло мученика, то здивовані викрикували: «Бог Ненанія, допоможи і нам!». Правитель дав народу знак мовчати і промовив:
- Браття, чому ви дивуєтеся, що Ненаній здоровий? Боги змилосердились над ним і зцілили раба свого.
Тоді святий відповів йому:
- Добре ти сказав, що милосердя Боже зцілило мене, але якщо ти вважаєш, що це чудеснее зцілення вчинили твої боги, то ходімо до них в храм, аби дізнатися, який саме бог мене зцілив.
Правитель, думаючи, що мученик хоче поклонитися богам, невимовно зрадів і наказав всипати квітами шлях до храму. Почувши про це, язичники раділи, а ті, хто таємно визнавали Христа – сумували.
Коли процесія зайшла в храм, святий таємно помолився Богу, перехрестився і сказав: «Вам говоря, нечестиві ідоли, бійтеся Бога і сили хреста: ідіть з місць ваших і розлийтеся як вода». В той же час всі ідоли впали з сильним шумом. Вони роздробилися на дрібні шматочки і весь матеріал, з якого вони були зроблені, перетворився на воду, яка наповнювала каплицю.
Це чудо всіх дуже здивувало і багато з них викликали: «Християнський Боже, допоможи і нам». Нажаханий правитель наказав повернути в'язня до темниці. Пізно вночі до святого прийшли 2 загони воїнів на чолі зі своїми начальниками і благали, аби святий і їх причислив до воїнства Христового. Святий Прокопій випросив стража відпустити його на деякий час і, вийшовши на волю, повів воїнів до єпископа. А сам повернувся до темниці. Тієї ж ночі єпископ охрестив їх і наділив їх Святими Тайнами Тіла і Крові Господніх. Він настільки утвердив їх у вірі, що вони були готові йти на муки без страху.
Коли наступив день, правитель знову прийшов на судище і там перед ним постали ті самі воїни. Вони голосно прославляли Христа. Правитель злякався такої кількості безстрашних воїнів і довго переконував їх повернутися до язичництва, а коли вони відмовились, наказав відсікти їм голови.
Коли святий Прокопій був у темниці, до нього прийшли 12 благородних жінок і сказали, що вони – рабині Господні. Правителеві про них розказали і він наказав негайно їх ув'язнити. Коли вони входили в темницю, то промовили: «Господи, прийми нас до Себе» і поклонилися Прокопію, який став навчати їх святої віри, божественної любові і гарячої молитви. Через деякий час правитель вирішив здійснити суд над жінками. На місце судища прийшла і Феодосія, мати Прокопія. На суді жінки ревно прославляли Господа і правитель засудив їх на нелюдські тортури, бачачи які, Феодосія гірко ридала а згодом і сама заявила, що вона раба Христова. Саме про це весь час палко молився Прокопій. Розгніваний правитель наказав кинути до темниці тих мучениць і Феодосію.
Там мати і син зустрілися. Він запитав:
- Мамо, чому ти прийшла сюди і покинула божків своїх?
- Дитино моя, тепер я знаю правду. Я дивилась на святих мучениць і розважала: як такі слабкі жінки могли витримати такі муки, якби Той, за кого вони страждають, не допомагав їм? А якби Христос не був Всемогутнім Богом, то як би міг їм допомагати? Коли я так розважала, то промінь віри засяяв у моїй душі. Я зрозуміла всю нікчемність ідолів і увірувала в Єдиного Бога, Якому служиш ти і всі мученики.
І прислуговувала свята Феодосія мученицям, обробляючи їх рани, а святий Прокопій навчав матір віри. Тої ж ночі він повів матір до єпископа, який охрестив її в ім’я Отця, Сина і Святого Духа, а потім вони знову повернулися в темницю, дякуючи Господеві за все.
Згодом святі мучениці знову терпіли страшні муки і були засудженні до відсіченя голови.
На черговому суді правитель знову наказав катувати святого Прокопія і бачачи своє безсилля, з соромом і сумом пішов додому. Цілий день він ні з ким не розмовляв, а згодом захворів і помер.
Проповідь про Христа дуже швидко поширювалась і кожного дня чимало чоловіків і жінок приєднувалися до Церкви Христової завдяки святому Прокопію. Коли він був у темниці, до нього приносили хворих, яких він оздоровлював і виганяв бісів.
Після смерті Юста, новим правителем став Флавіан - ще затятіший і жорстокіший язичник. Дізнавшись про святого Прокопія, він наказав негайно його судити. І сказав: «От ви, християни, визнаєте, що вашого Бога народила жінка, Його розіп'яли люди, але ви і далі йому поклоняєтесь, хіба це не безумство?». На це святий Прокопій відказав:
- Якщо хочеш терпеливо мене вислухати, то я доведу тобі, що і ваші книги свідчать про нашого Бога. Перш за все, скажу, що є Єдиний Бог, вічний і незмінний, а не ті божки, яких безліч, які відомо,коли народилися, а багато з них вже і померли тобі відомі такі мужі як Єрмій і Сократ, які твердять, що Бог один.
Коли святий наводив приклади про Христа з грецьких книг, правитель сидів, як глухий,не бажаючи чути правди. А він мовив далі:
- Якщо камінь, якому ти поклоняєшся як Богу – хороша річ, то навіщо ти його розділяєш і одну частинку боготвориш, а інші викидаєш. Те саме ти робиш і з деревом. Одній його частині ти поклоняєшся, а решту спалюєш. Якщо камінь чи дерево – бог, то будь-який камінь і будь-яке дерево треба шанувати як бога. Якщо ж ти і залізо назвеш богом, то і воно кориться силі вогню і його б'ють молотами. Хіба можна бога бити молотами?
Правитель не міг такого слухати і наказав слузі негайно відсікти Прокопію голову. Але як тільки він підняв меч свій, то ослабло тіло його і він, впавши на землю, віддав дух.
Ще 6 днів святий сидів у темниці. Потім знову було судилище. Святому завдавали все нових і тяжчих ран, які натирали сіллю і оцтом. Згодом принесли мідний жертовник з гарячим вугіллям. В руку святому поклали фіміам і простягнули її над гарячим вугіллям, чекаючи, що святий повернее руку, ладан впаде на вогонь і тоді це було б жертвою ідолам. Але Прокопій понад 2 години тримав руку над вогнем і лише молився, ніби не помічаючи, що його рука горить. Потім святого мали кинути у піч, але при вході туди Прокопій вчинив на собі знак хреста і вогонь вийшов з печі і спалив катів його. Сам святий відчував лише прохолоду.
Це чудо вразило всіх і люди казали: «вбий того чарівника, бо якщо не зробиш цього, він все місто зачарує». І правитель видав указ відсікти святому голову. Коли його привели на місце страти, він попросив можливості помолитись і, ставши лицем а Схід, підніс руки до неба і молився за місто, за людей бідних, сиріт, вдів, аби Господь всіх їх охороняв. Найпалкіше він молився, аби язичництво згинуло, а свята Христова Церква росла і сяяла навіки вічні. Коли він завершив молитву, то почув голос з неба, який обіцяв виконати всі прохання. Тоді святий з радістю поклав голову свою під меч . Благочестиві християни поховали його тіло, славлячи Отця, Сина і Святого Духа, Єдиного в Тройці Бога, Якому належить всяка слава, честь і поклоніння навіки віків. Амінь.