В залежності від того, який з аспектів екуменічного руху прагнемо підкреслити (як подає ДЕ 4) розрізняємо три види екуменізму: духовний, науковий та практичний. Однак, незважаючи на різновидність екуменізму, він завжди являється одним і тим самим [1].
а) Духовний екуменізм
Духовний аспект екуменічного руху залишається основним і невід’ємним, оскільки зміна постави так для одиниці, як і спільноти являється релігійним процесом. Якщо поділ Церков, згідно із загальним переконанням, являється результатом гріхів та провин християн, тоді перемагання стану може доконатись лише через жаль, навернення, Боже і взаємне прощення та новий активний початок життя. II Ватиканський Собор визначає, що без внутрішнього навернення немає справжнього екуменізму, оскільки з відновлення духа, з самозречення та з вільного вияву любові походить та назріває бажання єдності (Пор.: ДЕ 7). Тому Отці Собору ствердили: “Навернення серця та святість життя, разом з приватними та публічними молитвами за єдність християн, треба вважати немов душею цілого екуменічного руху та й слушно можна назвати їх духовним екуменізмом”. (ДЕ 8)