В УГКЦ вийшов дуком парафіяльний правильник, який має на меті упорядкувати парафіяльне життя в Українській Греко-Католицькій Церкві. Невдовзі тут буде презентовано офіційну його версію, на разі тут опублікована версія-чорновик для обговорення та дискусій.

Парафіяльний правильник


Зміст

Абревіатури та скорочення 2

Вступ 3

Титул I Назва парафії 4

Титул II Іменування священнослужителів 4

Глава 1 Парох 4

Глава 2 Сотрудник 5

Глава 3 Адміністратор 6

Глава 4 Диякон 6

Титул III Права і обов’язки пароха 7

Глава 1 Обов’язки пароха 8

1. Обов’язок навчання 8

2. Обов’язок освячування 9

3. Обов’язок керівництва 10

4. Обов’язок парафіяльного осідку  10

5. Обов’язок щодо літургійного життя  11

6. Обов’язок щодо парафіяльних книг та архіву  11

Глава 2 Права пароха  12

1. Право на винагороду  12

2. Право на відпустку  13

3. Право виступати від імені парафії  13

Глава 3 Втрата уряду  13

Титул IV Парафіяльні ради та інші парафіяльні служіння  14

Глава 1 Парафіяльна пастирська рада  14

Глава 2 Парафіяльна економічна рада  14

Глава 3 Парафіяльні служіння  15

1. Дяк  15

2. Реґент  15

3. Старші брати  16

4. Старші сестриці  16

5. Паламар  17

6. Дзвонар  17

7. Катехит  17

8. Скарбник  19

Титул V Парафіяльні мирянські спільноти  19

Титул VI Парафіяльна катехитична школа  20

Титул VII Фінансове життя парафії                                                      21

Титул VIII Господарська діяльність парафії                                      22

Титул IX Кінцеві положення  22

Додаток № 1 Статут парафіяльної пастирської ради  24

Додаток № 2 Статут парафіяльної економічної ради  29

Додаток № 3 Обіцянка  33


Абревіатури та скорочення

 

CS - Motu Proprio Cleri sanstitati, Проголошене папою Пієм ХІІ 2 червня 1957 р.

 

CD - ІІ Ватиканський Собор, Декрет про єпископський уряд у Церкві Christus Dominus, 28 жовтня 1965 р.

 

LG - ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву Lumin Gentium, 21 листопада 1964 р.

 

PO - ІІ Ватиканський Собор, Декрет про священиче служіння та життя Presbyterorum ordinis, 7 грудня 1965 р.

 

SC - ІІ Ватиканський Собор, Конституція про священну літургію Sacrosanctum Concilium, 4 грудня 1964 р.

 

кан./канн. - канон/канони

 

арт./артт. - артикул/артикули


Вступ

Священик, як парох окремо взятої парафії, відповідальний за пастирську опіку над своїми парафіянами. Така пастирська опіка включає відповідальність за проповідь Євангелії, турботу про духовний поступ вірних у їхньому житті з Богом, звершення Святих Таїнств, а також має обов’язок провадити в молитві усю спільноту, заохочувати мирян до активної участі у богослужіннях, у проповідуванні Доброї Новини і у добрих ділах християнського милосердя. Також парох зобов’язаний шанувати та підтримувати діяльну участь мирян з метою пожвавлення парафіяльного життя, і в такий спосіб кращого здійснення місії Церкви. Парох покликаний дбати про те, щоби усі парафіяни відчували власну відповідальність за розвиток парафіяльного життя. І духовенство, і миряни покликані, в першу чергу, до постійного навернення, преображення і оновлення власного життя силою «нового» життя, дарованого Воскреслим Господом.

Таке навернення включає покликання до святості, покликання бути свідком Христа і проповідником Євангелії, реалізацію діл християнського милосердя і служіння потребам бідних та потребуючих, втілення принципів справедливості, любові та миру у реаліях щоденного життя. Усі вірні Христові –духовенство і миряни – несуть відповідальність за реалізацію спасительної місії Церкви у світі, кожен у свій спосіб і на своєму місці, а особливо на території парафії. Парафія УГКЦ свідчить про свою єдність з наступником апостола Петра, плекає свою східну християнську спадщину, вона спрямована до особи і її спасіння, є відкритим і доступним місцем зустрічі з Христом Господом

Сучасна доба ставить перед нами вимогу оновити моделі управління парафією та ведення організаційних справ у світлі древніх канонічних джерел нашої Церкви, взявши до уваги документи ІІ Ватиканського Собору та інші церковні рішення. Мова йде про необхідність зміцнення  у житті парафії таких принципів як:

-   соборності Церкви, згідно з яким парафію творять разом, будучи одним Божим людом, і духовенство, і миряни завжди у єдності із своїм єпископом та Отцем і Главою УГКЦ;

-   єдності народу Божого, яка плекається завдяки гармонійному поєднанню різних дарів, талантів та служінь Святого Духа;

-   співвідповідальності кожного охрещеного члена Церкви (іншими словами, Христового вірного) за долю та добробут Церкви, взявши до уваги, зокрема, і принцип субсидіарності, як обов’язку кожного прилучитися в міру своїх сил до розбудови Церкви Божої у межах конкретної парафії.

Природа Церкви вимагає активного залучення мирян у життя парафії, оскільки усі охрещені спільно творять люд Божий. Парох, перш ніж прийняти важливе рішення стосовно життя всієї парафії, радиться із вірними, а особливо з членами парафіяльних рад, бо вони є консультативними органоми, які покликані допомагати парохові.

Цей правильник окреслює головні аспекти парафіяльного церковного життя і має стати дороговказом як для священнослужителя, так і для вірних. Він повинен послужити покращенню спільнотної дороги до Божого Царства.

 


Титул I

Назва парафії

Арт. 1 Парафія – це визначена спільнота вірних, утворена у сталий спосіб в єпархії, пастирська опіка над якою доручена парохові.[1]

Арт. 2 Парафія, під проводом єпархіального Єпископа та іменованого ним пароха, здійснює своє покликання до святості, єднаючись з Богом Отцем через Господа Ісуса Христа у Святому Дусі. Парафія є місцем, де найчастіше зароджується, зростає і дозріває святість християнина.

Арт. 3 Право засновувати, змінювати та скасовувати парафії належить до єпархіального Єпископа, який для цього повинен радитись із пресвітерською радою.[2]

Арт. 4 Парафія на підставі самого права є юридичною особою.[3]

Арт. 5 З огляду на національність, мову, належність вірних до іншої Церкви свого права або через якісь інші визначені законом засади, єпархіальний Єпископ, за порадою пресвітерської ради може утворювати персональні (особові) парафії.[4]

Арт. 6 Заснування парафій в церквах чернечих інститутів або товариств спільного життя на подобу чернечих належить до єпархіального Єпископа, але не до Адміністратора єпархії. Єпархіальний Єпископ за порадою пресвітерської ради і за згодою вищого Настоятеля цих інститутів або товариств здійснює таке заснування парафій - на підставі письмової угоди, з дотриманням кан. 480 Кодексу Канонів Східних Церков (ККСЦ).[5]

Арт. 7 Парафія у своїй діяльності керується нормами загального права (ККСЦ) та канонами Партикулярного Права УГКЦ.

Титул II

Іменування священнослужителів

Глава 1

Парох

Арт. 8 Парох – це пресвітер, якому єпархіальний Єпископ доручив опіку над душами у визначеній парафії під владою цього ж єпархіального Єпископа.[6]

Арт. 9 § 1 Для того, щоб пресвітер міг бути іменований парохом, він повинен відзначатися добрими рисами, правильною наукою, дбайливістю за душі, розсудливістю та іншими чеснотами і прикметами, що їх вимагають приписи Партикулярного Права УГКЦ для належного виконання парафіяльного служіння.[7]

§2 Якщо пресвітер одружений, то вимагається, щоб і дружина, і діти, які живуть разом з ним, відзначалися добрими рисами.[8]

Арт. 10 Право іменувати парохів належить тільки єпархіальному Єпископу.[9]

Арт. 11 Іменування пароха, що є членом чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, відбувається згідно канн. 284, 286 ККСЦ.

Арт. 12 Уряд пароха є сталим, тому не слід його іменувати на деякий час, хіба що:

1 -     йдеться про члена чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих;

2 -     кандидат погоджується на це письмово;

3 -     йдеться про спеціальний випадок, де вимагається згода колегії єпархіальних радників;

4 -     це дозволяє припис Партикулярного Права УГКЦ.[10]

Арт. 13 Парох лише після канонічного прийняття парафії, яке відбувається у відповідності до приписів літургійних книг[11], може здійснювати душпастирство, що одержав на підставі канонічного призначення.[12]

 

Глава 2

Сотрудник

Арт. 14 Якщо для пастирської опіки над парафією є конечним і корисним, то на допомогу пароху можна дати одного або кількох парафіяльних сотрудників, які мають бути пресвітерами.[13]

Арт. 15 Парафіяльного сотрудника іменує єпархіальний Єпископ.[14]

Арт. 16 Якщо на уряд сотрудника призначається члена чернечого інституту або товариства спільного життя на подобу чернечих, то іменування відбувається з дотриманням кан. 284 § 2 ККСЦ.[15]

Арт. 17 Парафіяльний сотрудник може бути іменованим або для всієї парафії, або для окресленої частини парафії.[16]

Арт. 18 Парафіяльний сотрудник, з уваги на свій уряд, повинен допомагати парохові у всій парафіяльній службі і, в разі потреби, заступати пароха. Його права і обов'язки випливають із загального та Партикулярного Права УГКЦ[17], а також з декрету іменування та повинні виконуватись під владою пароха.[18]

Глава 3

Адміністратор

Арт. 19 У разі вакантності парафії, відповідно до кан. 297 §1 ККСЦ, або якщо парох з певної причини зазнає перешкод у виконанні безпосередніх пастирських завдань (напр. переслідування, заслання чи нездатність), єпархіальний Єпископ повинен якнайшвидше іменувати іншого священика адміністратором парафії.[19]

Арт. 20 Доки адміністратор не іменований, опіку над парафією повинен тимчасово прийняти парафіяльний сотрудник. У випадку, якщо є декілька парафіяльних сотрудників, то опіку приймає найстарший за пресвітерським свяченням сотрудник; якщо немає такого, то сусідній парох з найближчої парафії. Єпархіальний Єпископ повинен своєчасно вирішити, яка парафія для кого є найближчою. Той, хто тимчасово прийняв опіку над парафією, повинен негайно повідомити єпархіального Єпископа про вакантність парафії.[20]

Арт. 21 Під час вакантності парафії адміністратор парафії має ті самі права й обов’язки, що і парох, хіба що єпархіальний Єпископ постановляє щось інше.[21]

Арт. 22 Адміністратор парафії не може чинити нічого, що могло б завдати шкоди правам пароха або парафіяльному майну.[22]

Арт. 23 Адміністратор парафії після виконання свого служіння повинен здати звіт парохові.[23]

Арт. 24 Уряд адміністратора є тимчасовим. Тому єпархіальний Єпископ повинен якнайшвидше іменувати парохом пресвітера, здатного обійняти цей уряд.[24]

Глава 4

Диякон

Арт. 25 Диякон на підставі свячення належить до священнослужителів[25] і приписується до єпархії, для служіння якої посвячується.[26]

Арт. 26 Диякон разом з пресвітерами, відповідно до приписів літургічних книг, бере тіснішу участь власним служінням у звершені Божественної Літургії.[27]

Арт. 27 Диякон, приналежний[28] до парафії, повинен подавати посильну допомогу пароху і сотрудникам парафії, особливо у катехизації.[29]

Арт. 28 Диякону дозволяється голосити гомілію під час Божественної Літургії, лише за виразним дозволом єпархіального Єпископа.[30]

Арт. 29 У разі необхідності під час Божественної Літургії диякон може допомагати пресвітеру у роздаванні Євхаристії вірним, але не замість пресвітера.[31]

Арт. 30 Диякон не може поза Божественною Літургією роздавати Євхаристію, хіба що за дозволом єпархіального Єпископа.[32]

Титул III

Права та обов’язки пароха

Арт. 31 Христос передав свою місію Апостолам та їх наступникам - Єпископам. Оскільки парох є особливим співпрацівником і представником єпархіального Єпископа на парафії, тому він зобов’язаний дбати, щоб вірні відчували себе пов’язаними зі своїм Єпископом, а через нього - з цілою Вселенською Церквою.

Арт. 32 Парох наділений тією самою місією, що і Єпископ. Тому, як заступник, виконує свої обов’язки звичайною владою, що випливає з його уряду, і таким чином реалізує її строго у межах своєї парафії.

Арт. 33 Основним правом і обов’язком пароха є надавати пастирську опіку вірним, виконуючи місію навчання, освячування і керівництва своїми парафіянами. Ця місія бере свій початок у Христовому священстві[33] й ставить собі за мету формувати у парафіян зрілість, стійкість і непохитність у вірі, відвагу боронити Христову Церкву та стояти на захисті прав і гідності людини.

Арт. 34 Парох з моменту канонічного прийняття парафії, на підставі свого уряду, отримує:

1 -     повноваження проповідувати;[34]

2 -     повноваження уділяти святе Таїнство Покаяння,[35] яким може користуватися по всьому світу, хіба що якийсь місцевий Ієрарх у спеціальному випадку виразно заперечить;[36]

3 -     владу диспензувати від приписаної правом форми вінчання та від усіх інших подружніх перешкод з церковного права, чи публічних, чи таємних, але тільки у випадку небезпеки смерті та коли реально не можна звернутися до місцевого Ієрарха,[37] за винятком тих, про які йде мова у кан. 795 § 1 пп. 1, 2 ККСЦ та з дотриманням кан. 797 ККСЦ;

4 -     владу правосильно благословити подружжя в межах своєї території;[38]

5 -     владу диспензувати своїх підлеглих від приватних обітів, але з виправданої причини і якщо диспенза  не порушує прав, набутих іншими;[39]

6 -     владу диспензувати своїх підлеглих від обов’язку, який випливає з обіту, якщо його виконання приносить йому шкоду;[40]

7 -     право приймати до Католицької Церкви окремих мирян;[41]

8 -     право делегувати в межах своєї парафії вищезазначені повноваження, за винятком повноважень сповідати, хіба що загальне право виразно застерігає щось інше.[42]

Арт. 35 Основними функціями пароха є:

1 -     звершення святих Таїнств християнського втаємничення – Хрещення, з дотриманням канн. 677 і 678 § 1 ККСЦ; Миропомазання, згідно з канн. 694 і 695 ККСЦ; і Пресвятої Євхаристії з дотриманням канн. 697, 708 і 710 ККСЦ;

2 -     асистувати і благословляти подружжя, дотримуючись кан. 302, § 2;[43]

3 -     уділяти святе Таїнство Єлеопомазання хворим;[44]

4 -     хоронити померлих;[45]

5 -     звершувати Божественні Літургії у неділі та свята церковного року.[46]

Глава 1

Обов’язки пароха

 

1. Обов’язок навчання

Арт. 36 Парох зобов’язаний дбати про те, щоб на його парафії всім вірним якнайчастіше проповідувалось Слово Боже. З цією метою він повинен:

1 -     навчати вірних правд святої віри і норм християнського життя. Особливо сприятливим часом є гомілії під час Божественної Літургії у неділі та дванадесяті свята;[47]

2 -     використовувати інші нагоди, зокрема щоденні богослужіння у храмі, звершення Святих Таїнств та відправи похоронних служб для проповідування Божого Слова вірним;

3 -     докладати усіх зусиль, щоб Слово Боже стало «живим і діяльним» в житті цілої парафії та кожного парафіянина зокрема. Для цього необхідно найперше самому щоденно читати Святе Письмо, а також заохочувати до такої ж практики усіх повірених йому парафіян і свою родинну спільноту;

4 -     створити усі необхідні умови для того, щоб організувати у парафії біблійні гуртки, самому їх очолювати або подбати про належний вишкіл провідників молитовного читання Святого Письма у біблійному гуртку;

5 -     докладати всіх зусиль, щоб згідно встановлених компетентною владою приписів проводилась катехизація всіх доручених його опіці вірних незалежно від віку або стану.[48]

6 -     піклуватися особливо про католицьке виховання дітей та молоді через організовані катехитичні навчання та їх подальшу інтеграцію в парафіяльну спільноту;[49]

7 -     залучати до організації катехитичнного навчання священиків і дияконів, приналежних до парафії, а також членів чернечих інститутів та належним чином підготовлених мирян;[50]

8 -     допомагати батькам у вихованні дітей, робити їх свідомими власних прав й обов’язків і забезпечити релігійне виховання молоді;[51]

9 -     старатися, щоб батьки дитини, яка має бути охрещеною, а також ті, що мають прийняти завдання хресного батька чи матері, були належно обізнані із значенням цього Святого Таїнства і пов’язаними з ним обов’язками та відповідно підготовлені;[52]

10 - запрошувати для проповідування Слова Божого (реколекцій та місій) дорученим його опіці вірним, інших пресвітерів (дораджується богопосвячених осіб) особливо перед різдвяними і великодніми святами;

11 - своєю щоденною поведінкою і турботою показувати охрещеним і неохрещеним, католикам і некатоликам приклад справжнього священичого й душпастирського служіння і давати всім свідчення християнського життя;[53]

12 -      клопотатися про те, щоб звістка Євангелія доходила до тих, які перестали практикувати християнське життя, зневірилися або відійшли від католицької Церкви. Також підтримувати ініціативи завдяки яким розвивався б серед них євангельський дух.[54]

Арт. 37 § 1 Священнослужителі парафії повинні займатися поглибленням знань богословських наук, більш того, вони повинні наполегливо старатися здобувати глибші й пристосовані до сьогодення знання через освітні курси, затверджені власним Ієрархом.

§ 2 Вони повинні також брати участь у конференціях, які Ієрарх вважатиме доцільними для підтримання їхнього належного розвитку і душпастирства.

 

2. Обов’язок освячування [55]

Арт. 37 Щоб гідно виконати цей обов’язок, парох повинен:

1 -     відповідально ставитися до релігійного і сакраментального життя громади;

2 -     турбуватись про те, щоб відправа Божественної Літургії стала осередком і вершиною всього життя християнської спільноти і, по можливості, служилося для вірних богослужіння добового кола;

3 -     докладати зусиль для того, щоб вірні регулярно (по змозі щодня) кормились духовною їжею через побожне і часте приймання Святих Таїнств, а також через свідому та активну участь в богослужіннях;

4 -     пам’ятати, що Святе Таїнство Покаяння найкраще сприяє плеканню християнського життя. З цією метою потрібно часто і з охотою уділяти це Таїнство, запрошуючи для цього, в разі потреби, також інших священиків;

5 -     заохочувати вірних свідомо й активно брати участь у Божественній Літургії, а також плекати родинну молитву як могутній засіб освячення членів «домашньої Церкви»;

6 -     у відповідності до приписів літургічних книг і за вказівками єпархіального Єпископа звершувати богослужіння у своїй парафії так, щоб не закралися в них будь-які зловживання.

 

3. Обов’язок керівництва [56]

Арт. 38 Керівництво слід розуміти з пастирського і еклезіяльного аспекту, що означає служіння вірним, а не тільки їх провід та домінування над ними. З такою метою парох повинен:

1 -     з вдячністю сприймати таланти та обдарування членів парафіяльної спільноти, розпізнавати їх у світлі духовної традиції Церкви та вміло задіювати їх у різноманітних служіннях в самій спільноті та поза нею;

2 -     бути відкритим до порад з боку зрілих у вірі членів парафіяльної спільноти, особливо що стосується пасторального планування;

3 -     у виконанні свого обов’язку керівництва користати зі співпраці парафіяльних рад (пасторальної та економічної) відповідно до затверджених Правлячим єпископом норм;

4 -     дбати про те, щоб пізнати власну паству через відвідування родин та шкіл, оточуючи батьківською любов’ю хворих, немічних, засмучених, вмираючих, а особливо тих, що переживають різні труднощі - одиноких, неповносправних, немічних, вдів, сиріт, узалежнених осіб і т. п.;

5 -     підтримувати ріст християнського життя серед окремих вірних, різних об’єднань присвячених апостолятові та  усієї парафіяльної спільноти;

6 -     наполегливо дбати про підростаюче покоління;

7 -     особливо опікуватись і старатись, щоб вірні подавали допомогу і активно включалися в діла апостоляту;

8 -     зважати, щоб в парафіяльному храмі не виставлялись, продавались або роздавались ікони чи образи, далекі від справжнього церковного мистецтва, а також книги, зміст яких не відповідає християнській релігії та моралі;[57]

9 -     дбати про те, щоб у парафіяльному храмі панувала така чистота, яка личить Божому домові, і застосовувались засоби безпеки для охорони святих і дорогоцінних речей;[58]

10 - дбати, щоб усілякого роду заходи, які мають відбуватися під його керівництвом, були підібрані за критерієм християнської розсудливості.[59]

 

4. Обов’язок парафіяльного осідку

Арт. 39 Парох зобов’язаний мати свій осідок у парафіяльному будинку поблизу парафіяльної церкви. Однак місцевий Ієрарх може дозволити йому проживати в іншому місці за умови, що парафіяльні обов’язки не зазнають від цього ніякої шкоди.[60]

Арт. 40 Якщо він хоче віддалитися від парафії понад тиждень, то зобов’язаний повідомити про це власного місцевого Ієрарха і знайти собі заступника відповідно до вказівок єпархіального Єпископа.[61]

Арт. 41 Парафіяльна громада повинна подбати про належний парафіяльний будинок зі всіма необхідними умовами для проживання пароха та його сім’ї, до якої належать: парох, дружина, неодружені діти а також батьки, які потребують опіки.

5. Обов’язок щодо літургійного життя

Арт. 42 Парох повинен часто звершувати Божественну Літургію за вірних довіреної йому парафії, а в неділі, храмове свято та дванадесяті свята[62] він зобов’язаний її звершувати.[63]

Арт. 43 Якщо б з якихось причин парох в приписані свята не зміг звершити Божественної Літургії, то повинен доручити це іншому священикові. Якщо він звершує своє служіння в кількох парафіях, то молиться в неділю і в приписані свята тільки одну Божественну Літургію за увесь повірений його опіці люд Божий.

Арт. 44 Є дуже бажаним, коли парох надає можливість вірним брати участь у Євхаристійній жертві також і в інші дні тижня (навіть щоденно), за винятком тих, які виключаються згідно з приписами літургійних книг.

Арт. 45 Приймаючи пожертви за відправу Божественної Літургії від вірних іншої Церкви свого права, парох має під тяжким зобов'язанням дотримуватись приписів тієї Церкви стосовно пожертв.

Арт. 46 Парох повинен часто молитися у парафіяльному храмі вечірню і утреню, особливо молитися вечірню у навечір’я неділь і свят, а у сам недільний чи святковий день – утреню.[64]

Арт. 47 Усі священнослужителі зобов’язані щодня публічно або приватно молитись принаймні одну цілісну частину церковного правила: утреню або всі часи, або вечірню, або повечір'я, або опівнічну (у відповідності до змоги та обставин часу). Тільки поважна причина може звільняти їх від цього обов'язку.[65]

6. Обов’язок щодо парафіяльних

книг та архіву

Арт. 48 Ведення парафіяльних книг та архіву, де зберігаються парафіяльні книги, листи Ієрархів та інші вхідні та вихідні документи, є важливою частиною уряду пароха.[66]

Арт. 49 У кожній парафії повинні бути такі книги: реєстрацій хрещень і миропомазань, вінчань, похоронів, прибутків і витрат парафії, пожертв і фундацій, церковного майна, реєстрації парафіян, візитацій парафії, хроніки парафії, прийняття намірень на Божественну Літургію, відвідування хворих, передшлюбних оповідей, як рівно ж папки з протоколами передшлюбних досліджень і засідань парафіяльних рад.[67]

Арт. 50 У книзі реєстрацій хрещень і миропомазань слід відзначати все, що має зв’язок з канонічним станом вірних внаслідок одруження, з дотриманням припису кан. 840 § 3 ККСЦ внаслідок усиновлення, а також свячення або складання довічної професії в чернечому інституті; такі відмітки повинні завжди бути вписані до свідоцтва хрещення.[68]

Арт. 51 На підставі розпорядження єпархіального Єпископа або душпастирського звичаю парох може завести також книги першої Сповіді та Св. Причастя.

Арт. 52 Старі парафіяльні книги реєстрацій хрещення і миропомазання, вінчань, пожертв і фундацій, церковного майна, слід зберігати довічно в архіві парафії. Щороку належить передавати до єпархіальної Курії річні копії цих книг, хіба що єпархіальний Єпископ вирішить інакше. Стосовно інших книг та документації слід діяти згідно з розпорядженням єпархіального Єпископа.

Арт. 53 Парох повинен подбати про те, щоб нічого з парафіяльного архіву не потрапило до чужих рук.[69]

Арт. 54 Усі юридичні документи парафії, вхідна і вихідна документація повинні зберігатись у парафіяльному архіві й мати порядкову нумерацію.

Арт. 55 Свідоцтва, які видаються про канонічний стан вірних, і всі документи, які можуть мати правове значення, повинні бути підписані парохом або його уповноваженим і мати парафіяльну печатку.[70]

Глава 2

Права пароха

1. Право на винагороду

Арт. 56 Кожна парафія зобов’язана належно утримувати пароха та інших священнослужителів парафії.[71]

Арт. 57 Відносно винагороди та пожертв, за винятком пожертв за відправу Божественної Літургії, про які мова у канн. 715-717 ККСЦ, необхідно дотримуватись наступних правил:

1 -     всі пожертви призначені для парафії, повинні бути внесені до спільної парафіяльної каси;[72]

2 -     із парафіяльної каси виключені ті пожертви, про які виразно відомо, що вони з волі жертводавця призначені для якоїсь іншої мети, а саме за виконання пастирської послуги (служіння) (напр. хрещення, вінчання, похорон, сорокоусти, поминання, мирування, посвячення домів, йорданські відвідини і т. п.)[73]; ці пожертви не вносяться до парафіяльної каси;

3 -     щодо належної місячної винагороди парохові та іншим священнослужителям парафії, то її розмір визначає єпархіяльний Єпископ, порадившись із колегією єпархіальних радників і радою з економічних справ, беручи до уваги норми приписів кан. 390 ККСЦ.[74]

Арт. 58 Настійливо рекомендується, щоб парох делегував сотрудникам уділяти принаймні частину від усіх треб, хіба що єпархіальний Єпископ постановляє щось інше.

 

2. Право на відпустку

Арт. 59 Парох кожного року має право на місячну відпустку, безперервно або з перервами, якщо не стоїть на перешкоді якась поважна причина. У час відпустки не враховуються реколекції, в яких він повинен взяти участь (принаймні раз у році), наукові чи практичні семінари та подібні починання зі сфери освіти, що проводяться у єпархії протягом року.[75]

Арт. 60 Кожен священнослужитель парафії, в тому числі і парох, має право на один вихідний день в тижні. Єпархіальний Єпископ повинен щодо цього видати відповідні приписи.

3. Право виступати від імені парафії

Арт. 61 Парох керує всією діяльністю парафії. Тому у всіх правових справах він виступає від імені парафії (наприклад підписує договори та контракти, виступає в суді і т. п).[76]

Арт. 62 До уряду пароха належить також управління парафіяльним майном. У зв’язку з цим він повинен дотримуватися загальних норм, що містяться в канн. 1007-1054 ККСЦ.

Арт. 63 Парох має право приймати та звільняти працівників, які виконують служіння у парафії.

Глава 3

Втрата уряду

Арт. 64 Парох втрачає уряд після закінчення визначеного терміну[77], внаслідок зречення[78], перенесення[79], усунення[80], а також позбавлення[81].

Арт. 65 Парох після закінчення сімдесяти п’яти років подає зречення з уряду єпархіальному Єпископові, який, зваживши всі обставини особи й місця, повинен вирішити про прийняття або відкладення зречення. Єпархіальний Єпископ забезпечує тому, хто зрікається, належне утримання і помешкання[82].

Арт. 66 § 1 Парох не втрачає свого уряду після припинення влади єпархіального Єпископа, який надав даний уряд.

§ 2 Під час вакантності єпархіального престолу до адміністратора єпархії належить іменувати парохів лише тоді, коли єпархіальний престол був вакантний принаймні один рік.[83]

Титул IV

Парафіяльні ради

та інші парафіяльні служіння[84]

Арт. 67 Усі вірні Церкви Христової несуть відповідальність за реалізацію спасительної місії Церкви у світі, кожен у свій спосіб і відповідно до свого покликання. У парафії здійснюються різні види служіння та діяльності. Тому повинні бути відповідні ради, зокрема пастирська рада і економічна рада, які б займалися одна – пастирськими, а інша – фінансово-економічними та господарськими справами.[85]

Глава 1

Парафіяльна пастирська рада

Арт. 68 Щодо створення пастирської ради, її головних завдань та служіння слід брати до уваги відповідні норми, затверджені єпархіальним Єпископом та окреслені у «Статуті парафіяльної пастирської ради» (див. Додаток 1).

 

Глава 2

Парафіяльна економічна рада

Арт. 69 Економічна рада допомагає пароху в адмініструванні матеріальними добрами парафії. При цьому за парохом залишається персональний обов’язок законного представника парафіяльної спільноти та управителя церковного парафіяльного майна.[86]

Арт. 70 Щодо створення економічної ради, її головних завдань та служіння слід брати до уваги відповідні норми, затверджені єпархіальним Єпископом та окреслені у «Статуті парафіяльної економічної ради» (див. Додаток 2).

 

Глава 3

Парафіяльні служіння

Арт. 71 Парох повинен подбати, щоб, відповідно до душпастирських потреб на парафії були катехит, дяк, регент, паламар, дзвонар, просфорник (-ця), бібліотекар, відповідальний у справах родини та молоді, фахівець для праці з особами, що мають особливі потреби та узалежниними, відповідальний за інформаційну ділянку тощо.

1. Дяк

Арт. 72 Церковний дяк – це практикуючий християнин, який відзначається прикладним християнським життям, духовністю і моральністю та користується повагою серед парафіян.

Арт. 73 Дяк зобов’язаний мати дяківську освіту або принаймні бути обізнаним з уставом богослужінь згідно літургійної традиції УГКЦ.

Арт. 74 Статус парафіяльного дяка отримується через письмове затвердження парохом на прохання дяка і складання дяком прилюдної обітниці добросовісного служіння в парафіяльній громаді і послуху церковній владі.

Арт. 75 За недобросовісне ставлення дяка до виконання своїх обов’язків, після усних попереджень пароха, дяк може бути покараний. Спочатку він отримує письмове попередження, а в разі  повторення може бути звільнений з дяківського служіння. Останнє покарання застосовуються парохом після поради з парафіяльною пастирською радою.

Арт. 76 Підставами для звільнення можуть бути: недобросовісне ставлення до дяківського служіння, ведення неморального способу життя, публічне згіршення, публічний непослух пароху, публічна обмова чи очорнення Церкви, Єпископа, священика або парафіян.

Арт. 77 Якщо дяк вважатиме себе покривдженим рішенням про покарання чи звільнення може подати письмову скаргу до єпархіального Єпископа.

Арт. 78 Винагорода дяка встановлюється пропорційно до рівня кваліфікації. Місячна винагорода дяка і винагорода за треби становить для дипломованого – 30%, недипломованого –20% від винагороди пароха.

Арт. 79 Якщо дяк є також і регентом церковного хору, то йому належиться також відповідна винагорода за служіння, яке він виконує як регент.

 

2. Регент

Арт. 80 Регент – це практикуючий християнин, що має регентську освіту, добре знає диригентську справу і є обізнаним із церковними богослужіннями згідно літургійних приписів УГКЦ.

Арт. 81 Статус парафіяльного регента надається парохом згідно поданого письмового прохання.

Арт. 82 Маючи необхідну музичну підготовку, дяк може також бути регентом церковного хору[87].

Арт. 83 Регент церковного хору повинен отримувати відповідну винагороду.

Арт. 84 Право звільняти регента належить до компетенції пароха.

 

3. Старші брати

Арт. 85 Старші брати – це перші помічники пароха у парафії, особливо в господарських справах.

Арт. 86 Старших братів має бути не більше чотирьох. Вони можуть виконувати також обов’язки паламаря і дзвонаря.

Арт. 87 Старшим братом має бути практикуючий християнами, що провадить моральний та чесний спосіб життя, вирізняється працьовитістю, господарськими здібностями, дбанням за добро Церкви та користується повагою серед парафіян.

Арт. 88 Старшого брата призначає парох, попередньо заслухавши думку парафіяльної пастирської ради.

Арт. 89 Старший брат звітує священикові за виконану роботу; представляє прохання і побажання парафіян парохові, допомагає у вирішенні різних господарських справ.

Арт. 90 Парафіяни повинні поважати старшого брата та допомагати йому в праці для добра парафії.

Арт. 91 Старший брат, з огляду на його служіння, належить до парафіяльної пастирської ради.

Арт. 92 Старші брати можуть бути, з поважної причини, відкликані парохом після поради з парафіяльною пастирською радою.

4. Старші сестриці

Арт. 93 Старші сестриці – це помічниці пароха у парафії, зокрема у парафіяльному храмі, що забезпечують його чистоту та регулярне щотижневе прибирання.

Арт. 94 Старших сестриць має бути не більше чотирьох.

Арт. 95 Старшу сестрицю призначає та відкликає парох, попередньо заслухавши думку парафіяльної пастирської ради.

Арт. 96 Старшою сестрицею має бути практикуюча християнка, що провадить моральний та чесний спосіб життя, вирізняється працьовитістю, господарськими здібностями, користується повагою серед парафіян і дбає за добро Церкви.

Арт. 97 § 1 Старша сестриця відповідає за:

1 -     стан церковних обрусів і рушників;

2 -     чистоту фелонів і стихарів, а також про їх відповідне зберігання;

3 -     чистоту церковних хоругв;

4 -     чистоту храму, прилеглої території та інших парафіяльних приміщень.

§ 2 Виконує інші обов’язки окреслені парохом.

Арт. 98 Парафіяни повинні поважати старших сестриць та допомагати їм у праці для добра парафії.

Арт. 99 Старші сестриці, з огляду на їх служіння, належать до парафіяльної пастирської ради.

 

5. Паламар

Арт. 100 Обов’язки паламаря виконує один зі старших братів або інша особа, призначена для цього служіння.

Арт. 101 Паламар відповідає за вчасне відкривання церковних дверей та зберігає ключі від основних церковних приміщень. Він також відповідає за протипожежну безпеку і належне збереження церковного майна.

Арт. 102 Паламар дбає про чистоту і порядок паламарки (захристії), територію прилеглу до храму та організовує працю з її благоустрою.

Арт. 103 Обов’язками паламаря є:

1 -     добросовісно прислуговувати священику під час відправ;

2 -     утримувати в чистоті підсвічники, панікадила, кадильниці та іншу церковну утвар (семисвічник, рами ікон, лампади, тощо);

3 -     слідкувати за чистотою кадильниці та килимів;

4 -     слідкувати за станом церковних хрестів, у тому числі «Голготи» і патериць;

5 -     слідкувати за своєчасним забезпеченням парафіяльного храму свічками, ладаном, вугіллям до кадильниці та виконувати інші доручення пароха.

 

6. Дзвонар

Арт. 104 Обов’язки дзвонаря виконує один зі старших братів.

Арт. 105 Дзвонар має бути обізнаний з різними церковними передзвонами та їх значенням.

Арт. 106 Завданням дзвонаря є своєчасно дзвонити дзвонами перед церковними богослужіннями та іншими нагодами згідно традиції УГКЦ[88].

7. Катехит

Арт. 107 Катехит – це покликана особа, належно підготовлена, сформована та післана Церквою для допомоги парохові у служінні і вихованні у вірі Божого народу.[89]

Арт. 108 Катехит має бути відданим Церкві та її вченню, вести життя у вірі, бути активним учасником літургійного життя Церкви, особливо Пресвятої Євхаристії.

Арт. 109 Катехит повинен пройти формацію у визначений Церквою спосіб (навчання на катехитичних курсах, катехитичному інституті чи факультеті) згідно із затвердженою програмою. Формація катехита передбачає вивчення Святого Письма, богослов’я, літургіки, східної духовності, катехитики, психології.

Арт. 110 Особа, яка бажає бути катехитом, вибирається з парафіяльної спільноти і скеровується на навчання за рекомендацією пароха.

Арт. 111 На катехитичне служіння терміном на 1 рік призначає єпархіальний Єпископ.[90]

Арт. 112 Для отримання благословення на служіння необхідно подати до деканального катехитичного осередку:

1 -     прохання катехита на ім’я єпархіального Єпископа;

2 -     письмове прохання-запевнення пароха про місце служіння катехита;

3 -     документ про катехитичну освіту.

Арт. 113 Голова деканального катехитичного осередку подає список катехитів до єпархіальної катехитичної комісії, яка представляє його на затвердження єпархіальному Єпископу.

Арт. 114 Право відкликати з катехитичного служіння має єпархіальний Єпископ на підставі об’єктивно вказаних причин у проханні катехита, пароха, голови деканального катехитичного осередку, голови єпархіальної Катехитичної комісії.

Арт. 115 Катехит має право:

1 -   голосити Слово Боже;

2 -   бути катехитом парафіяльної катехитичної школи;

3 -   за дорученням пароха готувати вірних до прийняття святих таїнств, організовувати різні культурно-релігійні заходи: прощі, табори та ін.

Арт. 116 Крім цього катехит має право на:

1 -      постійну катехитичну та духовну формацію;

2 -      винагороду за служіння;

3 -      відпустку, узгоджену з парохом.

Арт. 117 Катехит зобов’язаний:

1 -     проводити катехитичне навчання згідно з вченням Церкви та програмами, затвердженими Синодом Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ та єпархіальним Єпископом, беручи до уваги культурні традиції, особливості громади;

2 -     вести зразкове християнське життя, брати активну участь у літургійному та суспільному житті парафіяльної спільноти;

3 -     щорічно брати участь у реколекціях, навчаннях, інших заходах, які організовуються деканальним катехитичним осередком і єпархіальною катехитичною комісією;

4 -     співпрацювати з парохом, деканальним катехитичним осередком, єпархіальною катехитичною комісією з метою поглиблення і вдосконалення методів катехитичного навчання;

5 -     вести журнал обліку занять та відвідування;

6 -     упродовж місяця після отримання благословення на катехитичного служіння, подати директорові катехитичної школи річний план роботи;

7 -     звітувати голові деканального катехитичного осередку про стан катехизації у парафії наприкінці навчального року;

8 -     відноситися з християнською повагою до представників інших конфесій та релігій;

9 -     при неможливості виконувати катехитичне служіння письмово повідомити про це пароха.

 

8. Скарбник[91]

Арт. 118 Скарбник (бухгалтер) – це практикуючий християнин, що провадить моральний та чесний спосіб життя, вирізняється дбанням за добро Церкви, користується повагою серед парафіян та є знавцем у фінансових справах.

Арт. 119 Скарбника призначає парох, попередньо порадившись із Пастирською радою.

Арт. 120 Завданням скарбника є допомагати пароху в чесному веденні фінансової та бухгалтерської справи парафії, а зокрема:

1 -     ретельно вести облік фінансових надходжень і витрат;

2 -     акуратно вести касову книгу;

3 -     у перших числах кожного місяця виплачувати щомісячну винагороду парафіяльному священикові;

4 -     у перших числах кожного місяця виплачувати винагороду працівникам парафії.

Арт. 121 Без відома пароха скарбник не може розпоряджатися церковними коштами.

Арт. 122 Обов’язком скарбника є вести інвентарну книгу рухомого і нерухомого церковного майна та своєчасно вносити до неї зміни і доповнення. Він також допомагає готувати щорічний фінансовий звіт та звіт про стан церковного майна.

 

Титул V

Парафіяльні мирянські спільноти

Арт. 123 Для ширшого виявлення і реалізації дарів кожного члена парафіяльної спільноти, а також для створення атмосфери духовної родини у громаді та для духовного зросту парафіян наполегливо заохочується заснування на парафії різних релігійних мирянських спільнот, як наприклад: «Апостольство молитви», «Матері в молитві», «Марійська дружина», «Вівтарне братство», «Українська Молодь Христова» («УМХ»), «ТУСК «Обнова», «Віднова у Святому Дусі», «Віра і Світло», спільнота для молоді «Справжня любов чекає», «Подружні зустрічі» та інші.

Арт. 124 При парафії можуть діяти також братства та сестринства з відповідною внутрішньою структурою, статути яких окреслює парох і затверджує єпархіальний Єпископ.

Арт. 125 Дані спільноти можуть діяти виключно з благословення та під духовним проводом пароха.

 

Титул VI

Парафіяльна катехитична школа

Арт. 126        Катехитична школа засновується при парафії з ініціативи та старання пароха, батьків, катехитів і парафіяльної спільноти за благословенням єпархіального Єпископа.[92]

Арт. 127 Парох несе відповідальність за катехизацію всіх доручених його опіці вірних будь-якого віку або стану. Посильну допомогу парохові повинні надавати сотрудники, диякони, катехити, члени інститутів богопосвяченого життя та інші належно підготовлені вірні.[93]

Арт. 128 При потребі парох вибирає кандидата на директора школи, подаючи кандидатуру до єпархіальної катехитичної комісії для отримання благословення єпархіального Єпископа.

Арт. 129 Директор повинен мати відповідну катехитичну освіту, бути активним членом своєї парафіяльної спільноти та відзначатися ревністю і християнськими чеснотами. Директор є відповідальним за навчально-виховний процес у школі.

Арт. 130 Директор та катехити за благословенням пароха визначають час та місце проведення катехитичних занять.

Арт. 131 Заняття в катехитичних школах проводяться у належно облаштованих для цього приміщеннях.

Арт. 132 Групи для занять формуються з урахуванням насамперед вікових, а відтак й інших особливостей учнів.

Арт. 133 У період канікул необхідно подбати про організацію різноманітних заходів християнського спрямування.

Арт. 134 Фінансування катехитичного навчання проводиться за рахунок парафії.

Арт. 135 Завданням катехитиної школи є:

1 -     вивчення основних правд християнської віри;

2 -     формування християнського світогляду та цілісної людської особистості шляхом плекання християнських чеснот;

3 -     заохочування вірних до участі у парафіяльному житті та різного роду християнських практик;

4 -     сприяння розвиткові моральних, інтелектуальних та фізичних здібностей учнів;

5 -     проведення навчання згідно з програмою, затвердженою Синодом Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ чи єпархіальним Єпископом.

Арт. 136 Заняття у парафіяльній катехитичній школі проводить:

1 -     парох, сотрудники, диякони;

2 -     катехити та члени богопосвячених інститутів з благословення єпархіального Єпископа;

3 -     студенти семінарій та богословських закладів за погодженням з ректором цього вищого навчального закладу та благословенням єпархіального Єпископа;

4 -     миряни, підготовлені за фахом, за благословенням пароха можуть провадити гуртки в рамках катехитичної школи.

 

Титул VII

Фінансове життя парафії

Арт. 137 Парафія забезпечує свої матеріальні потреби на основі повного господарського розрахунку та самофінансування.

Арт. 138 Парафія може мати свій банківський рахунок. Право підпису банківських документів належить пароху та скарбнику.

Арт. 139 Парох несе повну відповідальність за фінансову діяльність парафії. Право перевіряти цю діяльність парафії має єпархіальний Єпископ та той, кому він це законно делегує.

Арт. 140 Парох має право розпоряджатися поточним рахунком у банку, попередньо заслухавши думку парафіяльної економічної ради.

Арт. 141 Фінансові надходження парафії формуються за рахунок добровільних пожертв фізичних і юридичних осіб та інших не заборонених церковним та цивільним законодавством джерел.

Арт. 142 Без дозволу пароха скарбник або члени парафіяльних рад не можуть самостійно проводити грошові збірки на парафії та розпоряджатися коштами парафії.

Арт. 143 Парафія повинна відраховувати кошти на потреби єпархіальної курії (катедратик) у розмірі, встановленому єпархіальним Єпископом, та на інші загально-церковні збірки відповідно до рішень компетентної церковної влади.

Арт. 144 Парох, заслухавши думку економічної ради, має право визначати винагороду працівникам парафії.

Арт. 145 За парафіяльних священиків парафія повинна сплачувати відрахування встановленого відсотку у пенсійні державні чи церковні фонди.

Арт. 146 Парафіяни, з їх доброї волі, можуть винагороджувати священнослужителя парафії і дяка за служіння при виконанні треб.

Арт. 147 Парафіяни своїми пожертвами повинні підтримувати діяльність парафії.

Арт. 148 До єпархіального Єпископа належить встановлювати правила упорядкування фінансової сторони уділення церковних треб.[94]

Арт. 149 Парох подає до Єпархіальної курії річний фінансовий звіт парафії відповідно до рішення єпархіального Єпископа.

Арт. 150 Парох є відповідальним за вчасне внесення щорічної пожертви парафією на потреби єпархіальної курії (т.зв. катедратику) чи інших загально-церковних збірок.

Арт. 151 Парох повинен щомісячно завіряти своїм підписом і печаткою у книзі доходів та витрат фінансовий звіт скарбника.

Арт. 152 Парафія повинна подбати про належний парафіяльний будинок з відповідними умовами для постійного проживання парафіяльного священика та його родини.

Арт. 153 § 1 Парафія виділяє кошти на утримання парафіяльного будинку. Зокрема оплачує за використану електроенергію, газ, воду, тепло, стаціонарний телефон (міські розмови), а також його ремонтні роботи та благоустрій належної до нього території.

§ 2 Єпархіальний Єпископ, порадившись з Парафіяльною Економічною радою, може встановити максимальний розмір річного утримання та інших видатків, що стосуються парафіяльного будинку.

Арт. 154 Якщо священик проживає на парафії у власному будинку (при відсутності парафіяльного), парафія оплачує 50% видатків, пов’язаних з його утриманням. Якщо парафія має чи хоче будувати парафіяльний будинок, а парох відмовляється проживати у парафії, то у такому випадку парафія не покриває фінансові витрати пов’язані з утриманням власного помешкання священика та витрати пов’язані з доїздом до парафії.

Арт. 155 Якщо священик проживає в парафіяльному домі однієї парафії, тоді витрати пов’язані з доїздом до іншої парафії покриваються останньою.

Арт. 156 Керуючись духом християнської любові та солідарності, парафія повинна бути готовою ділитися своїми матеріальними засобами з потребуючими спільнотами, особливо – на місійних теренах.

 

 

Титул VIII

Господарська діяльність парафії

Арт. 157 Обов’язком парафіяльної спільноти на чолі з парохом є дбати про належне утримання храму, дзвіниці, парафіяльного будинку та іншого церковного майна парафії.

Арт. 158 Утримання храму, дзвіниці, парафіяльного будинку та іншого церковного майна належить до господарської діяльності парафії.

Арт. 159 Якщо на території парафії немає парафіяльного осідку, то парафіяльна спільнота, яка буде мати для цього господарсько-фінансові можливості, повинна старатися усіма способами про його спорудження, що буде служити як для забезпечення житлом священнослужителів, так і для проведення різних парафіяльних зустрічей.

Арт. 160 Вірні парафії повинні дбати про наведення відповідного порядку на місцевому цвинтарі, не залежно у чиїй власності він знаходиться.

Арт. 161 Парафіяльні храми, молитовні будинки та каплиці будуються згідно письмового дозволу єпархіального Єпископа та з дотриманням архітектурних, канонічних та літургійних приписів[95].

Арт. 162 Каплиці, хрести, фігури, пам'ятники та могили героїв національно-визвольних змагань тощо і прилегла територія повинні доглядатися парафією, залучаючи до цього молодіжні і громадсько-політичні організації даного населеного пункту.

 

Титул IX

Кінцеві положення

Арт. 163 Вихід частини вірних з членів парафії Української Греко-Католицької Церкви позбавляє їх будь-яких майнових претензій на власність парафії.

Арт. 164 У випадку виходу всієї спільноти з-під юрисдикції Української Греко-Католицької Церкви, законне парафіяльне майно залишається власністю правонаступника, а саме єпархіального управління.

Арт. 165 До компетенції єпархіального Єпископа належить вносити зміни та доповнення до артикулів даного правильника.

Арт. 166 Даний правильник затверджений компетентною церковною владою, вступає в силу з моменту його проголошення через видання його в офіційному органі єпархії відповідно до норм загального права.[96]

 

 



[1] Кан. 279 ККСЦ; п. 42 SC та п. 30 CD; кан. 160 §§ 1-3 СS та кан. 489 § 1 СS; Титул 10 Замойського Синоду 1720 р.

[2] Кан. 280 § 2 ККСЦ; п. 32 CD; кан. 160 § 1 СS.

[3] Кан. 280 § 3 ККСЦ.

[4] Кан. 280 § 1 ККСЦ.

[5] Кан. 282 §§ 1-2 ККСЦ; кан. 490 § 1 СS; Арт. 12 Кобринського Синоду 1626 р., забороняє ченцям самостійно старатися про парохії. Вони мусять мати письмовий дозвіл від своїх настоятелів, без якого єпископи їх прийняти не можуть на парохіяльну службу. Каськів О. Історично-юридичний розвиток партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви у світлі Кодексу Канонів Східних Церков. – Рим, 2000. – с. 184-185.

[6] Кан. 281 ККСЦ; п. 30 CD; кан. 160 § 1 СS та кан. 489 § 1 СS; Титул 7, глава 6, п. 1 Львівського Синоду 1891 р.

[7] Кан. 285 § 1 ККСЦ; п. 31 CD; кан. 493 СS.

[8] Кан. 285 § 2 ККСЦ.

[9] Кан. 284 ККСЦ; п. 28 CD; кан. 496 СS.

[10] Кан. 284 §3 ККСЦ; кан. 37 § 1 Канони Партикулярного Права УГКЦ: «Право іменування парохів належить тільки до єпархіального Єпископа, який вільно їх іменує, причому, парох є сталий у своєму уряді, однак, єпархіальний Єпископ може його іменувати терміном на п’ять років»; п. 31 CD; кан. 494 § 1 СS.

[11] Требник посвячення і благословення…

[12] Кан. 288 ККСЦ; кан. 38 Канони Партикулярного Права УГКЦ; Nuntia 9 (1979), cс. 70-71. О. Цимбалюк, Процедура при усуванні парохів, Львів 2011, с. 22.

[13] Пор. кан. 301 § 1 ККСЦ; кан. 516 §1.1 СS та кан. 517 § 1 СS; Титул 3, § 7 Замойського Синоду 1720 р.

[14] Пор. кан. 301 § 3 ККСЦ; кан. 517 §§ 3-4 СS; Титул 3, § 7 Замойського Синоду 1720 р.

[15] Пор. кан. 301 § 3 ККСЦ; кан. 517 §§ 3-4 СS.

[16] Кан. 301 § 2 ККСЦ; кан. 517 § 2 СS.

[17] Кан. 44 Канони Партикулярного Права УГКЦ: «§1. Коли парафіяльний сотрудник призначений для допомоги пароху, котрий опікується більше ніж однією парафією, парох може призначити його пасторально опікуватися однією з цих парафій під своїм керівництвом. § 2. Парафіяльний сотрудник має мати осідок у парафії, або іншому місці за дозволом єпархіального єпископа. § 3. Парафіяльний сотрудник може бути відсутнім у парафії лише з поважної причини. Якщо він мав би бути відсутній у парафії один або декілька днів, він повинен повідомити свого пароха про відсутність. Якщо він мав би бути відсутній у парафії більше ніж тиждень, він повинен повідомити власного місцевого ієрарха про відсутність. §4. Настійливо рекомендується, щоб парох делегував сотруднику звершувати частину треб, хіба що єпархіальний Єпископ постановляє щось інше».

[18] Кан. 302 § 1 ККСЦ; кан. 517 § 6 СS; Титул 7, глава 8, пп. 2-8 Львівського Синоду 1891 р.

[19] Кан. 298 ККСЦ; кан. 513.1 СS.

[20] Кан. 300 §§ 1-2 ККСЦ; кан. 513.2-3 СS.

[21] Кан. 299 § 1 ККСЦ; кан. 514 § 1 СS; Титул 7, глава 7, п. 1 Львівського Синоду 1891 р.

[22] Кан. 299 § 2 ККСЦ; кан. 514 § 1 СS; Титул 7, глава 7, п. 1 Львівського Синоду 1891 р.

[23] Кан. 299 §3 ККСЦ; кан. 514 § 2 СS.

[24] Nuntia 29 (1989), cс. 66; п. 31 CD; О. Цимбалюк, Процедура при усуванні парохів, Львів 2011, сс. 21-22, 96.

[25] Пор. кан. 325 ККСЦ; кан. 38 § 3 СS; п. 28 LG.

[26] Кан. 358 ККСЦ.

[27] Пор. кан. 699 §2 ККСЦ; п. 29 LG; кан. 6 Трулянського Собору 691 р.; кан. 18 І Нікейського Собору 325 р.; кан. 2 Анкирського синоду 314 р.

[28] Це відбуваються коли єпархіальний Єпископа іменує на служіння диякона до окресленої парафії.

[29] Пор. кан. 624 § 2 ККСЦ.

[30] Кан. 614 § 4 ККСЦ; кан. 76 Канони Партикулярного Права УГКЦ; пор. канн. 33, 64 Трульського Собору 691 р.

[31] Кан. 709 § 1 ККСЦ.

[32] Кан. 713 § 1 ККСЦ.

[33] Пор. канн. 281 § 1 та 289 ККСЦ; Титул 3 Замойського Синоду 1720 р.; Титул 7, глава 6, пп. 3, 5 Львівського Синоду 1891 р.

[34] Кан. 610 § 1 ККСЦ; кан. 185 § 1 СS; кан. 416 СS.

[35] Кан. 723 § 1 ККСЦ.

[36] Кан. 722 § 4 ККСЦ; п. 16 ОЕ.

[37] Кан. 796 § 2 ККСЦ; кан. 34 § 1 СS.

[38] Кан. 829 § 1 ККСЦ; кан. 86 §§ 1-2 СS; Титул 2, глава 7, п. 3 Львівського Синоду 1891 р.

[39] Кан. 893 § 1, ч. 1 ККСЦ.

[40] Кан. 892 ККСЦ.

[41] Кан. 898 § 3 ККСЦ; кан. 117 Канони Партикулярного Права УГКЦ: «Парохам дозволено приймати до Католицької Церкви мирян східної некатолицької Церкви, які цього просять в присутності двох свідків. Акт прийняття повинен бути зареєстрований у книзі реєстрації парафіян».

[42] Кан. 988 § 1 ККСЦ.

[43] Кан. 828 ККСЦ; Титул 3 § 8 Замойського Синоду 1720 р.; артт. 4-5 Кобринського Синоду 1626 р. Каськів О. Перший помісний синод З’єдиненої Церкви // Almа Маtег. – Рим, 1995-1997. – с. 71. Пор.: Федорів Ю. Кобринський синод 1626 р. // Богословія. – Рим, 1974. – т. 38. – ч. 1-4. – с. 43. Каськів О. Історично-юридичний розвиток партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви у світлі Кодексу Канонів Східних Церков. – Рим, 2000. – с. 184-185.

[44] Кан. 739 § 2 ККСЦ.

[45] Кан. 290 § 2 ККСЦ.

[46] Кан. 294 ККСЦ.

[47] Пор. кан. 614 § 2 ККСЦ; Титул 7, глава 6, п. 2 Львівського Синоду 1891 р.

[48] Кан. 624 § 1 ККСЦ; Титул 2 Замойського Синоду 1720 р.; Титул 7, глава 6, п. 2 Львівського Синоду 1891 р.

[49] Пор. кан. 619 ККСЦ; Титул 2 Замойського Синоду 1720 р.; Титул 1, глава 8 Львівського Синоду 1891 р.

[50] Пор. кан. 624 §§ 2 та 3 ККСЦ.

[51] Кан. 628 § 2 ККСЦ.

[52] Кан. 686 § 2 ККСЦ.

[53] Пор. кан. 293 ККСЦ; п. 28 LG.

[54] Пор. кан. 293 ККСЦ; п. 28 LG.

[55] Кан. 289 § 2 ККСЦ; Титул 3 Замойського Синоду 1720 р.; Титул 7, глава 6, п. 3 Львівського Синоду 1891 р.

[56] Кан. 289 § 3 ККСЦ; Титул 3 § 6 Замойського Синоду 1720 р.; Титул 7, глава 6, п. 5 Львівського Синоду 1891 р.

[57] Кан. 665 § 1 ККСЦ.

[58] Кан. 872 § 2 ККСЦ; п. 5 РО.

[59] Кан. 665 § 2 ККСЦ.

[60] Пор. кан. 292 § 1 ККСЦ; кан. 506 § 1 CS; Титул 3 Замойського Синоду 1720 р.; Титул 7, глава 6, п. 6 Львівського Синоду 1891 р.

[61] Пор. кан. 292 §§ 2 та 3 ККСЦ.

[62] Дванадесятими святами в УГКЦ є: Різдво Пресвятої Богородиці, Всемірне Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста, Введення у храм Пресвятої Богородиці, Різдво Господа Нашого Ісуса Христа, Богоявлення Господа Нашого Ісуса Христа, Стрітення Господнє, Благовіщення Пресвятої Богородиці, Вхід Господній у Єрусалим, Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа, Зіслання Святого Духа, Преображення Господа Нашого Ісуса Христа, Успіння Пресвятої Богородиці. Пор. кан. 40 Канони Партикулярного права УГКЦ.

[63] Пор. кан. 294 ККСЦ; пор. канн. 40, 57 Канони Партикулярного права УГКЦ; кан. 507 §§1-4 CS; Титул 4, глава 2, п. 1 Львівського Синоду 1891 р.; Титул 7, глава 6, п. 2 Львівського Синоду 1891 р.

[64] Пор. кан. 22 Канони Партикулярного права УГКЦ.

[65] Пор. кан. 56 Канони Партикулярного права УГКЦ. Див. питання 2 на першій Конференції Українського Єпископату у Вінніпезі (Канада) в 1957 році. Шафран Р. Синоди Києво-Галицької митрополії 1596-1991 років: Організаційно-душпастирський аспект. – Львів: Свічадо, 2008. – С. 193.

[66] Пор. кан. 296 § 1 ККСЦ; кан. 511 § 1 CS; Титул 3 § 1 Замойського Синоду 1720 р.; Титул 7, глава 6, п. 7 Львівського Синоду 1891 р.

[67] Кан. 42 Канони Партикулярного права УГКЦ.

[68] Кан. 296 § 2 ККСЦ; кан. 511 § 2 CS; Титул 3 § 1 Замойського Синоду 1720 р.; див. рішення Четвертого Синоду (1967 р.) в Римі.

[69] Кан. 296 §§ 4 та 5 ККСЦ; кан. 511 § 5 CS.

[70] Кан. 296 § 3 ККСЦ; кан. 511 § 5 CS.

[71] Кан. 390 ККСЦ: «Священнослужителі мають право на відповідне утримання, і тому за виконування дорученого їм уряду або завдання повинні одержувати слушну винагороду, яка, якщо йдеться про одружених священнослужителів, повинна забезпечувати також утримання їхньої сім'ї, хіба що це вже достатньо забезпечено в інший спосіб. Вони мають рівно ж право на те, щоб, якщо вони одружені, була проявлена турбота про відповідне забезпечення, соціальну захищеність і лікарську опіку їх та їхньої сім'ї, щоб це право можна було здійснити, священнослужителі зобов'язані сплачувати внески до установи, про яку мова в кан. 1021, § 2, згідно з приписом партикулярного права». Див. кан. 63 Канони Партикулярного права УГКЦ; пп. 20-21 РО.

[72] Кан. 291 ККСЦ; Титул 9, глава 2, п. 5 Львівського Синоду 1891 р.

[73] Див. рішення Архієпархіального Собору від 27 квітня 1944 року: Парафіяльні доходи призначені на утримання священика. За дозволом церковної влади і в обсязі та часі, нею визначених, з них можуть користати особи, які були найближче споріднені з померлим ієреєм. Пожертви вірних за треби не є частиною парафіяльних доходів, а тому вони належать до ієрея. Протоколи засідань Львівських Архієпархіальних Соборів. Львів. – 2000. – сс. 382-385.

[74] Кан. 63 § 1 Канони Партикулярного Права УГКЦ: «Священнослужителі мають право на справедливу винагороду, розмір якої щорічно встановлює єпархіальний єпископ, порадившись із колегією єпархіальних радників і радою з економічних справ, беручи до уваги обставини місця і часу». Пор. кан. 192 § 5 ККСЦ.

[75] Пор. кан. 292 § 2 ККСЦ; кан. 506 §§ 2, 3 та 5 CS.

[76] Пор. кан. 290 § 1 ККСЦ

[77] Втрата уряду після закінчення визначеного терміну стає чинною з моменту письмового повідомлення компетентною владою. Пор. кан. 965 § 3 ККСЦ.

[78] Особа, що відповідальна за свої вчинки, може зректися церковного уряду з виправданої причини (напр. осягнення окресленого правом віку (75 р.); через хворобу). Зречення особи також повинне бути обґрунтоване об'єктивно зваженими причинами. Для того щоб зречення було правосильним, воно має бути подане: письмово або усно в присутності двох свідків; владі, яка відповідає за канонічне призначення уряду. Пор. кан. 969 ККСЦ. Зречення починає діяти, після того як було повідомлене особі, яка зрікається. Хоча прийняття не повинно бути письмове, воно має бути повідомлене. Зречення втрачає всяку силу, коли воно не було повідомлене особі, яка зрікається, впродовж трьох місяців. Зречення поки його прийняття не було повідомлене, може бути відкликане тим, хто зрікається. Позаяк зречення може бути зроблене тільки з виправданої причини, церковна влада не повинна приймати зречення, яке не ґрунтується на виправданій і раціональній причині. Оцінювання і визначення виправданої причини передусім залежить від влади, яка вирішує, чи приймати. Пор. кан. 970 ККСЦ. Тільки єпархіальному Єпископу належить можливість прийняти або відхилити зречення.

[79] Перенесення обов’язково стосується двох урядів: того, який втрачають, і того, який надають. Таке перенесення може здійснити тільки той, хто, водночас, має право доручати уряд, який звільняється, і уряд, який надається. Щодо перенесення слід суворо дотримуватись норм канн. 1397-1400 ККСЦ, які окреслюють процедуру перенесення парохів.

[80] При усуванні пароха слід дотримуватись канн. 1389-1396 ККСЦ. Вся процедура прокоментована О. Цимбалюк, Процедура при усуванні парохів, Львів 2011.

[81] Позбавлення уряду може бути накладена тільки як кара за злочин. Вона здійснюється відповідно до карного права і норм карного процесу. Наприклад, позбавлення уряду може бути накладене як кара за такі злочини: віровідступництво чи єресь; зловживання церковною владою ті інші. Пор. кан. 978 ККСЦ.

[82] Пор. кан. 297 ККСЦ.

[83] Пор. кан. 286 ККСЦ.

[84] У цьому титулі види служіння стосуються значення слова «причт», «причет», або «свита» – йдеться про осіб, які когось супроводжують. Хоча дана термінологія не часто вживається у загально церковній мові, служіння самого «причту», «причету», «свити» є завжди присутнє. Це допоміжні парафіяльні служіння, йдуть поруч із служінням пароха.

[85] Пор. кан. 295 ККСЦ; кан. 41 Канони Партикулярного Права УГКЦ; пор. п. 17 РО.

[86] Церква і душпастирство. Пастирські листи і послання. 1901-1914. – т. ІІІ. – Івано-Франківськ: Нова Зоря. – 2000. – сс. 256, 261, 264, 268, 269.

[87] Див. рішення Архієпархіального Собору від 24 січня 1941 року, де було утворено комісію для церковного співу. Обов’язком даної комісії було опрацювати мелодії, відповідні до церковного співу, і скасувати невідповідні, видати диригентам свідоцтва, без яких вони не мають права керувати церковним хором, затверджувати нові твори для співу в церкві. Протоколи засідань Львівських Архієпархіальних Соборів. Львів. – 2000. – с. 74.

[88] Пор. Артикул 22 Берестейської унії 1596 р.: «Нехай пани латиняни не забороняють ніколи нашим духовним дзвонити по наших церквах у Велику П’ятницю». Артикул 8 Берестейської унії 1596 р.: «Також, щоб нас не змушувати посвячувати світло перед празником Пасхи чи вживати калатал замість дзвонів й інших обрядів, що їх ми досі не мали; і навіть ще більше – щоб ми залишилися без змін у всьому, відповідно до обрядів і звичаїв нашої Церкви».

[89] Катехитичний Правильник УГКЦ, п. 85.

[90] Пор. Кан. 636 § 2 ККСЦ

[91] Див. Рішення єпархіального собору Львівської Архієпархії від 28 грудня 1905 року у Шафран Р. Синоди Києво-Галицької митрополії 1596-1991 років: Організаційно-душпастирський аспект. – Львів: Свічадо, 2008. Важливими були рішення собору щодо керування церковними рахунками. Нагляд за церковним майном мав здійснювати парох разом з двома провізорами, які були його помічниками. Собор рекомендував обирати за провізорів побожних і сумлінних людей. Обирали провізорів терміном на три роки. Якщо з обранням провізорів виникали труднощі, справа передавалася до ординаріату. Церковні провізори мали наглядати за майном парафії і висловлювати парохові свою думку щодо його неналежного використання. В разі нехтування парохом думки провізорів вони мали право звернутися до декана або єпархіального управління. Парох мав право на власний розсуд користуватися коштами на літургійні потреби: закупівлю священичих риз, церковного посуду, книг, просфор, оливи, вина тощо. Собор також нагадує про те, що рахункові книги повинні вестися сумлінно. Рахункових книг має бути дві. В першій слід записати все церковне майно парафії з зазначенням річного доходу з усього, що належить до церковного майна. В цій книзі також потрібно записати всі витрати. Друга книга повинна містити інформацію про всі нестабільні доходи парафії, пожертви на тацу в неділі та свята. Церковна каса повинна бути одна як для церковних коштів, так і для нестабільного доходу. Ключі від неї повинні були мати парох і церковні провізори. Кожного півріччя парох і провізори мали перерахувати церковну касу і записати результати в рахункову книгу. При наявності в касі значної суми грошей їх слід було покласти на ощадну книжку. Право позичати церковні гроші надавалося лише за погодженням з митрополичим ординаріатом.

[92] «Метою катехизації дітей, молоді та дорослих є розважання над Божим Словом у молитві, актуалізації його в житті, а також постійне одухотворення його в серці». Катехитичний Правильник УГКЦ, п. 129. Шевців І. За єдність Церкви і народу. – Мельборн, 1973. – с. 159-160.

[93] Пор. Кан. 624 ККСЦ

[94] Кан. 1013 ККСЦ.

[95] Пор. кан. 870 ККСЦ.

[96] Пор. кан. 1489 § 2 ККСЦ.

Вхід/Вихід