Білий глек для води, який колись хизувався яскравою поливою, з часом потьмянів. Тепер його поверхню прикрашали коричневі плями та густе мереживо тріщин. З одного боку ще блідо проступав букет рожевих і блакитних квіток. Його вигнутий носик пощербився й став схожий на мілку канавку. Глечикове вушко граційно вигиналося, а округлі форми милували око. Краса глечика у тих слідах, що їх на поверхні залишили роки. Букет на опуклому боці збляк від того, що його безліч разів мили. Глек погарнішав не через те, що його поставили на полицю в якомусь креденсі з порцеляною, а завдяки тому, що його роками використовували. Полива стерлася, квіти зблякли, а глек став прекрасним, наче обличчя, помережане зморшками за роки сміху.

 Люди схожі на такі глечики. Їх було створено для особливої мети. Кожному з нас Бог підніс якийсь дар, щоб ми могли збагатити життя інших. Рік за роком виконуючи своє призначення, ми гарнішаємо. Не тому, що сиділи десь високо на полиці, щоб, боронь Боже, не забруднитися, а тому, що виконували Боже призначення.

Джерело: "Жменя Камінців" (Браян Кавано)