У новелі О’Генрі "Дари волхвів" розповідається про Джима та Деллу Янг – бідне молоде подружжя. Обом їм ледве виповнилося двадцять років. У них було лише дві речі з майна, які цінували дуже високо. У Джима був чудовий золотий годинник – це кишеньковий годинник його дідуся. Не маючи грошей на ланцюжок, він носить цей годинник на шкіряному ремінці. Делла пишається своїм надзвичайно розкішним та блискучим волоссям, яке дістає їй до колін. Вона дуже сильно прагне прикрасити корону своїх кіс набором із черепахових гребенів, обсипаних діамантами, який вона бачила одного разу в магазині, але у неї немає надії придбати його через високу вартість.

Наближається Різдво, а у Делли є лише 1 долар 87 центів, чого явно не вистачить, щоб купити Джимові гідний подарунок. У розпачі у неї назріває думка. Вона продає своє волосся майстру, який виготовляє перуки, щоб роздобути достатньо грошей і купити Джимові гарний платиновий ланцюжок для його годинника. Коли Джим приходить увечері додому з роботи, він з жахом дивиться на стрижену голову своєї дружини. Вона думає, що він сердиться через втрату її прекрасного волосся, яке він так любив, і пояснює, що вона продала його, щоб купити йому подарунок. Але він не сердиться. Він приніс для неї набір черепахових гребенів, обсипаних діамантами. Делла нетерпляче показує йому ланцюжок, який придбала для його годинника. "Хіба він тобі не подобається, Джиме? Я оббігала все місто, щоб знайти його. Тепер ти зможеш дивитися на годинник по сто разів на день. Дай мені твого годинника. Я хочу поглянути, як він пасує до нього".

Замість того, щоб дати свого годинника, Джим усміхнувся: "Делло, - сказав він. – Давай покладемо наші різдвяні подарунки і почекаємо трохи. Вони гарні самі по собі, як подарунки. Я продав годинника, щоб отримати гроші і купити тобі гребінці".

З чого б іще могли ці молоді люди краще дізнатися про те, як сильно їх люблять? Делла ніколи не просила і не хотіла, щоб Джим приніс у жертву своє цінне майно для неї, так само і Джим ніколи не просив про це Деллу. Але ці дві жертовні дарунки показали без усякого сумніву, що кожен цінував та любив іншого сильніше за будь-що у своєму житті. Кожен з нас палко прагне здобути підтверджену з такою силою любов.

У пошуках любові

Незважаючи на його високе значення та цінність, ми досить бездумно промовляємо слово "любов". Ми вживаємо його у стількох значеннях, що часто буває важко зрозуміти, що ми при цьому маємо на увазі. Жінки полюбляють говорити приблизно таке: "Ця сукня – моя улюблена", або "Ця відпустка на Багамах – саме те, що я люблю". Чоловіки можуть сказати "Я люблю свою дружину", так само як і "Я люблю свій старенький "Форд". І хоча використання однакових виразів повинно було б вказувати на те, що мають на увазі одне й те ж, насправді це не так. Намагаючись застосувати те саме слово для надто багатьох речей – від фільмів і марок шоколаду, яким ми віддаємо перевагу, до жертовної вірності коханій людині, ми часто вводимо себе в оману щодо того, що ж насправді означає любов.

Хоча ми хибно вживаємо це слово на позначення наших смаків щодо неістот, як то їжа або музика, навіть у правильному вживанні воно має кілька різних значень. У своїй книзі "Чотири різновиди любові" (The Four Loves) Клайв Льюїс поділяє любов на чотири основні типи: дружба, приязнь, кохання і жертовна любов. Але багато хто не так чітко розрізняє ці типи любові, тож проблеми, що виникають внаслідок цього, серйозніші за чисто академічний інтерес до значень слів. Ми часто женемося за одним різновидом любові, тоді як наша найглибша потреба може бути задоволена лише іншим.

Певно, найбільша проблема походить від наполегливої тенденції і сучасній культурі зображувати любов виключно як еротично забарвлене кохання. Фільми, книжки, журнали, телебачення – всі навколо проштовхують думку, що саме фізичний зв'язок між чоловіком і жінкою є основою для їхнього подальшого щасливого життя. Чому робиться такий акцент – не секрет. Сексуальна привабливість базується не емоціях, виникає моментально, не потребує довгих роздумів, а просто апелює до загального інстинкту. Отже, це легка наживка, і тому її використовують для просування будь-якого товару: від мила до автомобілів, книжок, музики, кіно – та телепрограм.

Наші діти перебувають під великим впливом цього уявлення. Їх змушують утратити розуміння різниці між хіттю, що викликана дією гормонів, та глибоко жертовною любов’ю, як у Делли і Джима, любов’ю яка ставить кохану людину вище понад усе. Теперішнє популярне уявлення про любов складається з поглядів одне одному у вічі, романтичних загравань, тихої повільної музики, вечері при свічках і поцілунків та пестощів, що плавно переходить у шалений секс.

Але реальність виглядає зовсім по-іншому. Справжня любов показує себе у тому, що терпить хропіння, доглядає під час хвороби, пристосовує свої смаки до смаків іншої сторони, долає суперечки, прибирає розлите молоко, міняє брудні підгузки, заколисує на руках крилате немовля о другій годині ночі і розтягує обмежений бюджет. Яскравий блиск еротичної привабливості часто засліплює молодих людей, ховаючи від них цю сувору дійсність, вабить їх як голос сирен до вівтаря катастроф. Значну частину сьогоднішньої тривожної статистики розлучень спричинило це засліплення глибинами любові, з його обіцянками нескінченного романтичного та еротичного екстазу. Але коли зірки блідніють у світлі вранішньої зорі, сяйво короткочасної привабливості зникає і залишається незадоволене бажання – бажання глибокої і жертовної любові. Тільки така любов підтверджує нашу вартість. Без неї ми почуваємося меншовартісними, й еротичні переживання не компенсують цього.

Необхідність любові

Ця потреба глибокої жертовної любові властива усім нам. М. Дж. Раттер, директор відділу клінічних досліджень дитячого медичного центру в Цинцинаті, помітив різницю між дітьми, рано позбавленими любові, та такими, з якими цього не траплялося. Він порівняв дітей, які виросли ізольовані від любові у румунських сиротинцях, з тими, які виросли у люблячих сім’ях. "Стійкі когнітивні та емоційні порушення" зустрічалися набагато частіше у покинутих дітей, ніж у тих, що виросли в турботливому оточенні. Більше того, обстеження англійських та румунських прийомних дітей виявило: "Маленькі діти, які були взяті з румунських сиротинців у віці до шести місяців і потім усиновленні відданими сім’ями у Великобританії, показали значну різницю у показниках розвитку на прикладі хапального рефлексу відразу по прибутті і потім". Любов змінила їх здоров’я в пізнавальному, емоційному аспектах та рівні розвитку. Любов – це не побажання; це – необхідність.

Сімейний психолог Кевін Леман провів дослідження сорока дев’яти культур по всьому світові для того, щоб показати, що найбільш жорстокими з них є ті, яких в сім’ї рідко прийнято висловлювати прихильність. Любов не лише рухає світ, вона змащує вісь, щоб усе йшло гладенько.

Ми віримо у те, що більшість батьків люблять своїх дітей більше за свої життя і не замислюючись готові стрибнути під поїзд або пожертвувати своєю останньою ниркою для врятування своєї дитини. Але часто така любов невидима для дитини. Частково так трапляється тому, що у сьогоднішній повсякденній гонитві батьки рідко знаходять час, щоб показати її. У 63% сучасних сімей обоє батьків працюють поза домом. Діти, що живуть у таких сім’ях, 20% свого часу проводять наодинці. Шкільні заняття, спортивні заходи, домашні завдання, домашнє господарство, церковне служіння, понаднормова робота весь час вимагають присутності членів сім’ї, і виснаження вже не дає батькам і дітям можливості провести час разом. Внаслідок цього члени сім’ї можуть перевести дух кожен у своєму маленькому світі, але вони почуваються ізольованими одне від одного.

Це відчуття відчуження може бути ще сильнішим у зруйнованих сім’ях, які швидко стають нормою у сучасному світі. У зруйнованих сім’ях один із розлучених батьків змушений сам виконувати роботу за двох. У такій ситуації часто просто не вистачає часу навіть подумати про те, щоб показати любов належним чином.

Наша потреба і бажання глибокої любові настільки переважає, що, коли любов у сім’ї не працює або не знаходить прояву, діти мимоволі шукають любові поза домом. Вони не можуть ігнорувати притаманну їм потребу. Вони будуть шукати любов, де тільки можливо: серед друзів, у спортивних командах, у клубах, у компаніях, і особливо у протилежної статі. Не всі ці зовнішні зв’язки обов’язково мають бути нездоровими. Насправді багато з них є цілком бажаними, якщо у сім’ї існують міцні стосунки на основі любові. Поки вдома є надійна база, а всі інші зв’язки – лише побічне явище, наші діти почуваються у безпеці.

Але, коли любов не показують вдома і молоді люди шукають її в іншому місці, небезпека зростає. 1) Глибоку любов рідко можна знайти у таких стосунках, які вони знаходять поза домом. 2) Культурні цінності інших людей можуть запанувати над вашою дитиною і контролювати її спосіб мислення та вибір 3) Статевий потяг, справляє надзвичайне, магнетичне враження на дітей. Якщо прояви любові рідко трапляються або не трапляються у сім’ї взагалі, діти легко можуть переплутати статевий потяг з любов’ю, якої їм так не вистачає. Їм здається, що секс задовольнить їх найглибшу потребу любові, і тому вони вступають у певні стосунки, які зовсім не є жертовними, а якраз навпаки. Це пошуки самого себе, де кожен партнер використовує іншого як засіб для досягнення особливих відчуттів як компенсації за брак любові. Їх стосунки – звичайна буря гормонів, лише тіло-до-тіла, без глибокого співпереживання одне одному, тому що вони сконцентровані лише на власних потребах і бажаннях.

Найвищий прояв любові

Найвищий прояв любові, якої ми потребуємо, - не дружба, приязнь чи кохання, хоча все це дано Богом і має свою цінність. Наша найглибша потреба прагне найглибшої любові, любові, яка підкреслює всі інші, любов – арапе з Біблії, яку Льюїс називає жертовною любов’ю. Така любов дає нам найбільше підтвердження нашої цінності. Ця любов така сильна, що той, хто любить, цінує нас вище за свій статок, затишок, здоров’я чи життя. Таку любов подарували одне одному Джим і Делла з оповідання О’Генрі. Їхня рішуча готовність віддати найцінніше заради одне одного не залишає сумніву, що вони були б готові так само пожертвувати і власним життям.

Фільм "Порятунок рядового Райана" розповідає про епізод з історії Другої світової війни, коли загін бійців було відряджено для того, щоб урятувати й повернути рядового солдата матері, яка втратила всіх інших синів на цій війні. Під час операції більшість бійців загону, включаючи командира, гине. Багато років по тому, постарілий Райан приходить на могилу цього офіцера, обливається сльозами і питає дружину: "Чи добре життя я прожив?" Він знає, що ціна, яку заплатили ці люди за його порятунок, надала йому високої цінності, і він хотів почути підтвердження, що його життя було гідним їхньої жертви.

У досконалому світі, що існував до падіння Адама і Єви, такі жертви ніколи б не були потрібні. Жертва вимагає болю і втрат, що не властиво досконалому світові. Але у грішному світі жертовна любов часто потрібна для задоволення потреб ближнього, які не можуть бути задоволені іншим чином. І хоча ми не можемо бажати, щоб хтось пройшов через біль, втрату, самозречення навіть смерть, проте коли заради нас здійснюється така жертва, ми відчуваємо драматичне підтвердження нашої цінності.

В едемському саду та чутлива, романтична, вічна любов, яка викликає захоплення від того, що "І жили вони по тому довго і щасливо", якої ми так прагнемо, була реальністю. Така любов з блиском в очах могла б тривати вічно без вражаючої потреби в жертві. Захоплююча краса неба і землі давала достатньо доказів того, що Божа любов до Адама і Єви була сповнене радістю і втіхою: запашний лагідний вітерець, неймовірний смак різноманітної їжі, приємне відчуття дотику свіжої трави під ногами, прохолода води на їхній шкірі, догідлива приязнь тварин, буйні кольори і краса дерев, квітів, струмків і гір, що органічно доповнювали їхні власні тіла та характери, і любов, що пов’язувала їхні серця. Все творіння свідчило про всеосяжну любов Бога – їхнього Творця, і вони повною мірою повертали Йому цю любов.

Та після падіння любов, яку відчували на собі Адам і Єва, мусила докорінно змінитися. Тепер вони потребували не просто нескінченного екстатичного потоку романтичних почуттів, а такої любові, що могла залишитися з ними навіть тоді, коли втіхи життя затьмаряться і вони стануть не вартими любові. Тоді б ця жертовна любов прислужилася б їм у задоволенні їхньої відчайдушної потреби. А ця потреба була справді відчайдушною. Без любові, яка б пожертвувала собою заради них, їхній гріх прирік би їх на вічну смерть. Слава Богу, що Його любов виявилась саме такою! Бог вийшов за межі екстатичного ідеалу, який Він призначив для чоловіка й жінки, і задовольнив їхню і відчайдушну потребу, принісши Себе в жертву за їхній гріх. Жертовна Божа любов триває від часів Адама і Єви аж донині. Він любить кожного з нас так само, як любив Адам і Єву. Він приніс Себе в жертву за кожного з нас просто тому, що Він настільки сильно любить, що не міг не відповісти на нашу найглибшу і найвідчайдушнішу потребу. Як каже нам апостол Павло, "Він віддав Себе за нас, щоб врятувати нас від усілякого зла" (до Тита 2:14).

Наша молодь має нагальну потребу саме в такій жертовній любові. Ця потреба проявляє себе у глибокому прагненні до того, щоб тебе шанував, цінував, турбувався про тебе як про кохану людину той, хто вважає тебе вартим особливої уваги. Більшість молоді й гадки не має, що Бог любить їх саме так. Якщо ми хочемо, щоб вони відкрили для себе цю найвищу любов, яку приготував для них Бог: жертовну любов, що бажає їм добра за будь-яку ціну, то ми повинні показати їм її нашою поведінкою. Це не означає, що ми повинні почати бігати й шукати нагоди, як би померти за них. Але це означає, що ми будемо демонструвати їм нашу готовність поставити їхні потреби вище власних у будь-який момент, коли це буде потрібно. Вони повинні побачити жертовну любов у нашому ставленні до них, щоб допомагати їм зрозуміти, що саме так Бог любить їх. Їм треба побачити, що ми шануємо їх, цінуємо їх, щиро любимо їх, незважаючи на їх помилки й вади.

Як показати жертовну любов

Хоча мало хто з нас буває змушений приносити в жертву своє життя, здоров’я чи майбутнє ради наших дітей, усі ми приносимо менші, більш тривалі жертви. Від того часу, коли ваше немовля приїздить додому з полового будинку, ваше зручне життя летить шкереберть. Ви заколисуєте немовля, що кричить, носячи його на руках о другій годині ночі, позбавляючи себе дорогоцінного сну, про що сильно жалкуватимете назавтра. Дорогі куртки та сукні навіки втрачені через постійні плями, які неможливо вивести. Ви сумуєте за приємними вечорами з друзями, тому що змушені залишитися вдома з дитиною. Ви маєте проводити вечори, допомагаючи дитині з домашніми завданнями чи позаурочними проектами, замість того щоб витрачати свій вільний час на своє хобі. Вам треба буде вчити вашого сина грати у футбол, а вашу доньку у – софтбол, навіть якщо для цього доведеться відмовитись від омріяної відпустки у Європі і від нового човна, щоб ваш син чи донька могли вчитись в коледжі.

У якомусь розумінні ці маленькі щоденні жертви буває приносити ще важче, ніж одну велику. Ви можете підбадьорити і настроїти себе, приносячи велику жертву, і навіть відчувати певну гордість роблячи це. Але маленькі нудні щоденні справи які ми змушені робити і від яких маєте відмовлятися ради ваших дітей, не такі славні, іноді вони можуть ставати набридливими та обтяжливими "Чи мені розірватися в цю суботу, щоб відвезти трьох дітей на три різні матчі?" "Як, знову рахунок з університету? Та вони мене по світу з торбою пустять!" "А тепер я змушений дивитись "Хроніки Нарнії" для підлітків, замість того щоб дивитись футбольний огляд?". Коли у вас є діти, які вимагають постійного догляду, задоволення їхніх щоденних потреб і дрібних нудних рутинних обов’язків, які постійно відривають вас від того, щоб ви б хотіли робити, це може гнітити вас. Як сказав доктор Лівінгстон про небезпеки та труднощі, які чекають у джунглях Африки: "Не леви та тигри допікали нас. Ні, це були ґедзі". Ви можете вважати славним подвигом убивство лева, але не гонитву ґедзів. Проте, якщо вами керує любов, ви з доброї волі здолаєте все, з чим доведеться зіштовхнутися ради добра вашої дитини – хай це буде лев, тигр чи ґедзі.

Як і у всякій справі, ключ до успіху полягає у дрібних повсякденних деталях. Деякі з великих історичних битв тривали лише кілька хвилин, але вони були наслідком багатьох годин планування, нудної муштри, безкінечних вправ зі зброєю, координації та доставки продовольства, чищення і приведення у належний стан амуніції, годин, а то і днів простого чекання та спостереження. Ми читаємо великі літературні твори, які захоплюють нас, не думаючи про те, як автор з чистої сторінки починає наступний розділ, роблячи п’ять чи шість спроб, перш ніж визнає їх владними, перевіряє будову кожного речення, перебирає багато слів, щоб знайти найвиразніше, звіряється з граматикою, багато разів перевіряючи зміст, орфографічні помилки та синтаксис.

Маючи справу зі своїми дітьми, ми приносимо постійні жертви, чим показуємо свою любов і даємо нашим дітям парасольку, яка допомагає їм відчути, що про них турбуються і цінують. Маленькі діти не відразу оцінять те, що ми робимо для них, та вглибині вони відчуватимуть, що їх люблять. Але, підрісши, вони більше зрозуміють, що мама і тато роблять для них, і це покаже їм, як високо їх цінують. І через ці щоденні жертви любові ви показуєте їм природу Бога.

Чутливі дорослі, які добре знають своїх хлопчиків та дівчаток, зрозуміють їхні почуття та знатимуть їхні потреби. Вони можуть показати свою любов, будучи готовими до неочікуваних жертв, які можуть допомогти їхнім дітям краще, ніж захист їхнього здоров’я та життя. Іноді те, що здається маленькою жертвою, може мати величезне значення для вашої дитини.

Обітниця біля колиски

Незабаром після того, як вашого новонародженого малюка привезуть з лікарні, ми пропонуємо вибрати вечір та влаштувати коротку приватну церемонію. У цей обраний вами вечір, коли усі заснуть, встаньте з ліжка та підійдіть до колиски, де спить ваше немовля. Погляньте на цю невинну безпомічну та прекрасну маленьку істоту, якій ви допомогли з’явитися на світ, та висловіть сердечну обітницю і палку молитву. Пообіцяйте перед Богом, що ви повністю присвятите себе благу вашої дитинки, що ви будете ставити її добробут, безпеку, здоров’я та щастя вище за власні, що ваше власне щастя та бажання будуть підпорядковані щастю та бажанням вашого сина чи доньки. Потім помоліться про те, щоб вам успішно вдалося представити Богові це життя, яке було вам дане для того, щоб піклувалися про нього та захищали його. Закінчивши, підіть назад до ліжка. Обійміть вашу дружину та засинайте.

Така обітниця і молитва можуть стати поворотним пунктом у вашому власному житті. Ви покажете свідчення любові. Подібної до Христової, приносячи себе у жертву іншій істоті, яка потребує турботи. Це буде втіхою на шляху вашого духовного змужніння, на який ви можете оглядатися, перебуваючи вже на середині цього безкінечного шляху віддачі себе. Це буде нагадувати вам про те, що є важливим у вашому житті. І, виражаючи жертовну любов, ви зробите істотний крок назустріч тому, щоб більше уподібнюватися Христу – так, щоб відображати Його для інших, а особливо для вашої дитини.

(Матеріал статті взято з книги "Слово, що будує стосунки", Джош Мак-Дауелл.)