Головний капелан УГКЦ: священик повинен бути в умах і в душі і в серці військовослужбовців...В ефірі програми "Архіпастир ВІДПОВІДАЄ" говорили з керівником Департаменту Патріаршої курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України, про стан воєнного капеланства в Україні, взаємодію з силовими структурами і стан наших силовиків у зоні АТО

- Головною проблемою є - мала усвідомленість важливості воєнного капеланства у нашій державі.- Наголошує владика.- У світлі останніх подій процес пришвидшився, але бракує схем. Все доводиться робити у ручному режимі. Радує відданість наших священиків і відважність: вони у будь-яку секунду можуть віддати своє життя.

Слава Ісусу Христу владико!

Слава Навіки!

Перед цими воєнними подіями дуже довго ініціатори введення в офіційну норму нашої держави військогового капеланства билися над тим щоб затвердити у законодавство цю норму  але влада ствилася якось прохолодно до цього. Зараз ми так би мовити механічно  дуже швидко в ручному режимі вводимо все таки капеланів в наші війська і бачимо як це ефективно на ці війська діють. Це читаємо зокрема у інтерв’ю цих священиків  які вже побували в зоні АТО. Остання новина яка нас одухворює вона звучить так:” Кабінет міністрів України розпорядився до 2 серпня 2014р. розробити та затвердити про службу військового духовенства у збройних силах, Національній Гвардії , та прикордонній службі. Сроки всі вже підійшли, ваше високопреосвященство, що наразі розроблено нашою державою з цього приводу?

Дякую вам що так простежуєти гарно за усіма подіями в житті військово службовців, в житті України, в житті вірних. Ми до цього питання створення Інституту капеланства  для Збройних сил та інших формувань в Україні ми йшли довший час . І коли стало ясним і зрозумілим, що такі волонтери- священики  що вони йдуть добровільно в зону АТО і ненав’зливо своє служіння пропонують для військовослужбовців і це практично жива картина яка нроджує нові наші розуміння і ставлення до священика до капеланства і до військовослужбовця. І це практично в осмисленому, горячому форматі зародилося таке що ось дійсно священик  серед військових  несе суттєву силу яка  підтримує військовослужбовців в їх бойових діях. Я думаю що ще докінця незрозуміло нашими урядовцями наскількись покликання священика до життя християнина. Але тут йдеться про духовне забезпечення військовослужбовців. І може на перший час цього є достатньо що тоді коли загроза нависла над нашим народом над нашими військовослужбовцями уряд міністерство починає думати. Волати про порятунок, про підсилення військовослужбовців для того щоб вони могли захищати свою батьківщину відважно небоячись навіть смерті. Справді це є місце для військового капелана. Але військовий капелан по своїй суті повинен формувати військовослужбовця так само як батько мати формує дитину до життя, так само і того військовослужбовця, тим більше що зараз є  конкраткна служба, в тих війсьвослужбовців треба формувати їх християнський дух для того щоб вони могли усвідомлювати ідучи у військо відповідальність християнського служіння у війську. І тут ідеться мова про формацію військового контингенту . Не тільки самої  присутності священика, як довелось мені чути одного разу, якщо священик їде з нами у літаку літак нерозіб’ється. Це незначить  що нічого не станеться.удь що станеться. І в цих складних ситуаціях ми завжди мусимо внутрішньо бути оправдані. Ми внутрішньо маємо бути налаштовані прийняти цю долю яка припадає на наше життя із зрозумінням. І як смерть западе і як каліцтво прийде, щоб людина не нарікала  на це  а гідно як християнин який приймає долю свою присповненні своїх християнських обов’язків. Тут є ціла низка плану душпастирського для того щоб могти його сповняти серед військовослужбовців, для того щоб вони могли нести справді кінцево свій християнський військовий обов’язок наражаючи своє життя на смерть.

Владико розкажіть нам будь ласка який наразі є механізм взаємо праці між капеланами та військовослужбовцями ?

Є директива підписана міністром оборони. І на основі цієї директиви дозволяється – міністр дає вказівку на всі підрозділи військові для того щоб вони на місцях могли приймати священиків на різні потреби виклики життя, нагоди різні. І щоб священики могли відкликатиися на запити військовослужбовців. Це тільки перший крок, перша можливість наскільки Церква готова іти, наскільки військо може акцептувати це. І тут в цій ділянці ми бачимо багато невпорядкованостей, тому що  наші командири не є обізнані з релігійним світом, із релігійними конфесіями, із релігійними питаннями, із переконаннями своїх військовослужбовців. Але цей процес іде. Місцями командири, якщо навіть неусвідомлені недопускають, тоді йдеться опрацювання з вищого рівня. Чи це із штабу Збройних Сил, чи з Міністерства, ми тоді опрацьовує локальні неув’язки , але воно іде дальше. Це просто дозвіл на співпрацю. Але той механізм співпраці ще не є настільки випрацьований. Аж ось тепер приходить вказівка від Кабінету Міністрів щоб випрацювати цей Правильник цієї співпраці військових структур і церковних . Але наразі ціє директиви по співпраці  було достатньо щоб наші священослужителі могли взаємодіяти з командирами для своїх вірних. По при то я думаю в багатьох випадках навіть вірні інших конфесій, або невизначених конфесій могли приймати участь, слухати приглядатися та задавати питання . Отже починається такий процес пізнавання що таке Церква, що таке християнські цінності, і як ті цінності ми повинні відстоювати. І багато є таких що цікавляться цим. Чи ми їдемо  в паломництво з військовими , також тут різний контингет є – тут є православні , також православні душпастирі є . Ось на основі цієї концепції і йде співпраця. А тепер вона переростає вже у більш конкретнішу фазу – встановлення військового духовенства. Щоб вони могли певний вишкіл отримати військовий ,  і щоб до певного рівня ці вимоги могли бути протрактовані зі сторони військової. А з сторони духовенства єпископ звичайно старається гідного священика дати щоб він міг виконувати під той стандарт військовий та щоб він міг відповідати на всі ті питання і вимоги , виклики військової служби . Ми маємо порозуміння із штабом Збройних Сил, Міністом оборони, Департаментом. Надаєм наших священиків. Зараз наші священики є в зоні АТО. Я б нехотів зараз цифру озвучувати, але вони є по всьому периметру зони АТО.  І їх нестрашить ворог. Я навіть дивуюся наскільки священики добровільно пишуть заяви до мене , до Департаменту що вони готові іти на ротацію , готові заповнити місця для підтримки військовослужбовців. Там працюють не тільки військові душпастирі, а також християнські лікарі – капелани. Це ті які наспрвді несуть практичну поміч , які можуть дати і скору поміч і послідовно допомогати бійцям нашим які є поранені , які потребують фізичної допомоги. Ось і такі капелани є . Це є волонтери. Як я вже говорив наші священики які відважно  ідуть туди є заохотою тим які є покликані на службу. І тим військовим в таких прикрих умовах з нашими священиками є комфортно. Утворюється дружба, братність між ними. Таке чого їм б у цивільному житті ніколи неприйшлося б відчути . От так як ми молимось “ За мир у цілому світі Господеві помолімся”, - чи ми колись в минулому задумувалися що ми молимося за мир. А тепер як ми як Церква, як священик який є в зоні АТО в тих гарячих ризикованих місцях, наскільки важна є ота дружність, братність, близькість .Так що ми один за другого можемо заручитися . Наскільки це важно , наскільки воно рятує, наскільки дає сили! Ми перживаємо встановлення капеланства в такий горячий час і відповідальний момент. В інших державах можливо поінакшому це все йшло. Але в наших умовах всіх переконує ця потреба капеланства , потреба душпастиря, потреба священика . Так само як і для мирян які мігрують по всіх країнах – Церква  іде за мирянами, так і з військовослужбовцями.

Владико скажіть наскільки зараз попит перевершує пропозицію?  Тобто попит тих людей які воюють на сході у капеланах, і ту пропозицію яку Церква може зараз реально надати?

Ось нещодавно ми заповнили усі ці місця і через два тижні знову поступило вже чотири заяви бажаючих ще іти . Практично у кількості священиків  бажаючих іти немає.  Проблема є тільки у тому що не всюди священиків допускають. Тому що є секретні розташування. Ми не хочемо  щоб про нас думали що Церква може десь там некорктно повестися. Тому не увсіх точках є  те забезпечення. Звичайно там є військова таємниця , є комплектований список людей, які розуміють що один одному є потрібні. Тут ніхто нікому ненав’язує нічого. Але тут є те осмислення що ми стаємо потрібні . І Церква становиться потрібна не тільки в часі війни а й в часі мирного життя. Це є дуже важно.

Владико розкажіть нам будь ласка про тих священиків які вже повернулися з зони АТО. Що вони розповідають, наскільки їм важко? Психологічно чого їм особисто бракує? Оскільки ми знаємо що там один священик на 500 осіб а той більше. Кожного  дня приходять хлопці молитися за померлих братів. Постійна стресова а то й навіть шокова ситуація. Як сам священик з цим справляється ?

Праця з загиблими короткотривала. Але більше ідеться про працю з живими. Бо коли хоронимо померлого це більше стосується живих. Як ми оцінюємо служіння цього воїна. Акцент робиться наживих. І коли хтось помре нам треба використовувати цей момент для душпастирства тих що живуть. Як ми маємо свій християнський обов’язок сповнити щоб бути пороненим, щоб бути гідно вшанованим і прикладом для наслідування військовослужбовців. Тут є дуже важно . І тих прикладів є дуже багато. І наші священикі є не тільки для того щоб похоронити і посповідати , побласловити- хоч і одне і друге і третє це є важно. Але важне є взаєморозуміння священика з військовослужбовцями. І явам скажу що священик як душпастир - він радіє тим що він б в цивільному житті неміг робити те що він робить в часі військових протистоянь. І це взаєморозуміння воно приходить. Військовослужбовці цікавляться тим завданням   священика для військовослужбовців , вони задають життєві питання, що в цивільному житті вони б того не робили. Тут вони пізнають священика. Я так думаю що є такі місця що навіть і жартують над священиком , бо різний є народ. Але в такому середовищі священик несе впевненість . І ця впевненість повинна заіснувати серед військовослужбовців. Це неє фатум якийсь. Мені треба вмерти то я маю вмерти – ні такого немає . Тому відвага, підтримка - це священик несе, і це цікаво йому . Я вам скажу ті священики які вже побували там , вони вернулися і знову хочуть іти. Це вже є покликання священика, душпастиря для військовослужбовців .

Скільки священик має перебувати на місці подій. З якою частотою відбувається ротація?

Через місяць часу. Можна було б через два тижні але це не є ефективно. Тому що поки він познайомиться війде в життя і тут вже мусить забиратися. І ми врішили що краще до місяця часу .

Отць Любомир Яворський який є вашим заступником , заступником керівника Патріаршої Курії УГКЦ у справах душпастирства силових структур України сказав, він їздив в зону АТО, підходили до нього хлпці і казали: “ Ось я настріляв трохи в людей як мені з цим жити?”. Ось у цьому зв’язку у мене до вас запитання. Який бойовий дух у наших військових? Наскільки священикам -капеланам вдається їх розрядити якимось чином ?

Тільки духовними розмовами. Якщо є , звичайно трапляються такі люди, якщо хто мене почує або один одному передасть, стряляти вбивати, неможна будь кого, будь коли, будь як . Але тільки із морального кодексу військовослжбовця, морального кодексу християнина. Ми неможемо в полоненого стріляти, ми не можемо в безоружного стріляти, ми не можемо  в раненого стріляти. В таких випадках ми мусимо подавати порятунок. В таких випадках певно ж це є вбивство, це є смертний гріх. З такого треба каятися. Але коли ворог на тебе підняв зброю то рівно ж моральний кодекс Церкви дозволяє для того щоб протистояти зі зброєю в руках і навіть вбивати. Я розмовляв з православним єпископом Грецької Церкви. Я йому розказував про братнє протистояння в часі II Світової війни коли тут в нас на заході нам кажуть що ми брат проти брата воювали. Але ми воювали за незалежність нашої держави. Інші воювали теж за якусь перемогу. Тобто за перемогу над  фашизмом. І тут трапляється коли брат проти брата змушені стріляти. І він каже коли йдеться про такі високі інтереси як свобода, право, незалежність, тут воно оправдує збройне протистояння вбивство. Навіть коли ти в свого слов’янина свого близького свого знайомого , який на другому боці стріляє. І це вбивство є оправдане. Чомусь ми мало проце говоримо. Але тільки кажемо братовбивча війна . Але за що? Ми повинні тут визачитися . Щоб для військових це було оправданням, щоб народ міг це усвідомити хто є ворог, хто є брат. Защо ми воюємо за що вони на нас нападають. І такі речі внаших ефірах повинні обговорюватися для того щоб люди немали викидів сумління. А ні ті що в миру, а ні ті що при війську . Щоб  вони дійсно могли і їх нічого нестримувало для сповнення свого християнського обов’язку.

Владико  читав в інтерв’ю одного священика який повернувся з АТО що військовослужбовці так прив’язувалися  до священиків, так потребували цих духовних бесід, так потребували близького знаходження священика що просили навіть щоб він сидів поряд з ними в окопах, або виїзжав з ними разом на завдання. В цьому зв’язку у мене до вас запитання. Що може робити капелан і чого він не може.  Чи це все на його приватний погляд залишається ?

Бачите, військовий він є захищений брожинелетом і захисними усякими приладами, і зброєю в руках . А священик що ? Без збройне м’ясо пушечне. Хто на нього буде дивитися що він священник. Як що тільки ворого побачить що священик іде разом із озброєним солдатом то вони його розстріляють відразу. І тому в бою священик неповинен приймати участь.

А що стосується просто бути поряд з військовослужбовцями , які просто перебувають в окопах наприклад , коли немає бою а просто іде очікування ?

Чому ні. Просто треба бути в нормальних умовах захисту. Але щоб разом в атаку іти , такі інші речі робити це ні. Він повинен бодрити дух християнський у цих військовослужбовців і це є його післаництво. Він зброї  вруки не бере, він не командує всіми іншими. Але він їх духовно окормлює  для того щоб їхнього духу вистарчило. Бо інакше  це так як у тому випадку який я наводив спочатку що люди думають якщо священик буде летіти у  літаку то тому літаку нічого не станеться. Таке думання є не відповідне. Священик повинен бути на місці. І в умах і в душі і в серці тих військовослужбовців щоб вони йому вірили, щоб вони його відчували. Щоб те благословення діяло. І щоб вони могли свій обов’язок успішно сповняти.

Надзвичайно владико вдячний вам за інтерв’ю. Бажаємо вам всяких успіхів у вашому служінні і проведіння від святого духа щоб ніхто не страждав і небачив смертей. Дай Бог щоб це сталося якмога швидше.

Мир і Боже благословіння хай  співдіє всім нам в житті в усіх наших добрих стараннях, в усі дні життя нашого, на кожному місці нашого життя і повсякчасно. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Амінь.


 Християнський портал КІРІОС, за матеріалами Радіо Марія.