Патріарх Філарет: Убивають не росіянина, а ворога, який на твою землю іде для того, щоб убиватиДо цього інтерв’ю я була в резиденції предстоятеля УПЦ КП патріарха Філарета лише один раз. 15 років тому. Під час поїздки на Схід на предстоятеля УПЦ КП напали кілька осіб з радикально налаштованих адептів Московського патріархату. Громадськість збурилася, патріарх зібрав журналістів, щоб розрядити ситуацію. Я прийшла на цю зустріч, і, нехтуючи несхвальними поглядами колег, була відверто... зухвала, бо почувалася «захисницею канонічної Церкви», яка «виводить на чисту воду патріарха-розкольника». Сьогоднішня розмова відбувається якраз у тій самій залі, де й та прес-конференція 15-річної давності. Патріарх Філарет чекає запитання.


МИ БИ ВІДКРИЛИ ВОРОТА МОНАСТИРЯ ДЛЯ ТОГО, ХТО ПОТРЕБУЄ ДОПОМОГИ, І НА ДОНБАСІ

- ...Я би хотіла спочатку попросити пробачення.

Він запитливо дивиться, бо не впізнав мене, а почувши цю історію, - по-доброму посміхається.

- Найважливіше, що Ви зрозуміли, що в Україні повинна бути своя Церква. Раз Україна - незалежна держава, то і Церква має бути незалежною, бо така структура православних Церков - єдність у вірі, але незалежність у керівництві. Ви дивіться: Греція має свою Церкву, Болгарія має свою Церкву, Румунія, Грузія, Сербія, навіть Польща, Чехія - там жменька православних віруючих, але Церква - автокефальна, тобто незалежна.

Саме тому Росія, знаючи, який вплив має Церква на народ, на суспільство, робить усе, щоб утримати під своєю владою українську Церкву, і через неї впливає на суспільство.

- Ваша Святосте, УПЦ КП відкрила ворота переслідуваним студентам із Майдану, ви вчинили як національна церква. Але якби зараз на Східній Україні до вас у ворота постукали цивільні люди, можливо, сепаратисти, які б бігли, рятувалися від якихось бійців добровольчих батальйонів, чи ви відкрили б ворота їм?

- Михайлівський монастир вчинив як монастир, де живуть християни. Ті, хто тікали з Майдану, бо їх там били, хотіли знайти порятунок у монастирі. Що повинен зробити християнин? Відкинути таких, як ті священик та левіт із притчі, які пройшли повз пораненого і не допомогли, чи вчинити як самарянин, який побачив людину, що потребує допомоги, і допоміг? Так і монастир: стукають туди, просять допомоги, - повинен допомогти, незалежно від того, хто просить.

- Тобто, якщо до вас будуть ломитися, наприклад, на Донбасі...

- У нас на Донбасі монастирів нема, але священики є. Вони допомагають тим людям, які зараз потрапили в біду. Ми туди направляємо продукти харчування, медикаменти, у нас там, зокрема, у Тельманівському районі Донецької області є Будинок милосердя. Так ось, до архієпископа Сергія звернулось самозванне керівництво т. зв. "ДНР" із проханням прийняти в цей Будинок старих людей - хворих з Макіївки і ще з якогось міста, бо там будинки закрились, тож їх не було на що утримувати. Це - люди, які потребують допомоги, і ми їх прийняли; вони живуть там, їх годують і лікують, доглядають, незалежно від того, звідкіля вони є.

ЦЕРКВА ПОВИННА ВИХОВУВАТИ ВІРУЮЧИХ У ЛЮБОВІ ДО СВОГО НАРОДУ

- Скажіть, таке визначення, як "Церква патріотів" чи "Церква патріотична", у принципі, «не грішить» проти істини?

- Церква повинна виховувати віруючих у любові до свого народу. Будь-яка. Чи це - російська, чи українська, чи грузинська, чи румунська, чи грецька, - вона виховує віруючих у любові до свого народу, до своєї землі, до Батьківщини. І тому нема Церкви "патріотичної" і "непатріотичної". Усі Церкви православні, без виключення, виховують своїх віруючих у дусі любові до своєї Батьківщини, і всі вони - патріотичні. Так повинно бути, бо народ - це наші ближні, а ближніх Бог заповідає любити, як самого себе.

Але ця любов, цей патріотизм не повинні перетворюватися у шовінізм. Церква не має проповідувати ворожнечі або служити чужим інтересам, бути інструментом чужої, ворожої політики.

- Чи у вас є якась підготовка капеланів? І як вони споряджаються на війну?

- Ми вже протягом багатьох років добивалися від держави, щоби був прийнятий закон про капеланську службу, тобто про військових священиків, які будуть нести пастирське служіння в армії. Довго ми добивалися. Нарешті, прийнята постанова уряду про те, що капелани, або військові священики, можуть існувати в структурі армії. Що це за священики? Це, насамперед, ті, які служили в армії або навіть були офіцерами, а потім поступили до семінарії, академії, стали священиками. Так ось, вони мають досвід служіння в армії, знають її проблеми, а тому вони краще можуть відповідати армійським умовам. І таких кліриків у нас багато. Або якщо вони і не офіцери, а служили в армії, знають проблеми армії, то теж туди йдуть. Ми направляємо їх в армію на добровільних засадах. Тобто, якщо священик хоче бути капеланом, служити в армії, молитися з воїнами, звершувати літургію, приймати сповідь, проповідувати їм, підвищувати їхній дух, тобто жити їхнім життям, то ми таких призначаємо, і сама армія приймає їх. У всіх добровольчих батальйонах, які зараз захищають Україну в Донбасі, наші капелани є, і не по одному.

- А що повинен мати із собою капелан? Де він служить літургії?

- Для служби підходить будь-яке приміщення, де збираються солдати, офіцери. Ми зараз зробили такі переносні іконостаси, видаємо цим священикам, щоби вони в будь-яких умовах могли звершувати богослужіння, навіть літургію. Для цього ми даємо ще антимінс (тканина із вшитою часткою мощей - ред.), тому що без нього літургію не можна служити. І вони несуть свою службу. Вони можуть мати і Святі Дари запасні. Якщо треба буде, можуть і причащати. Наприклад, поранений воїн помирає, а він - віруючий, хоче причаститися, то священик може його причастити, бо в нього є Святі Дари.

- Священик може воювати?

- Ні. Капелани служать у війську, але зброю не мають права носити, бо якщо священик буде стріляти, вбивати, то, за канонами, позбавляється сану.

МЕНІ ПРОПОНУВАЛИ ОЧОЛИТИ ВСЕ ПРАВОСЛАВ'Я ПІД ОМОФОРОМ МОСКВИ

- Святіший, люди зараз переживають сплеск інтересу до новітньої церковної історії і до спроб нашого єднання. Розповідають, що Російська Православна Церква пропонувала Вам після кончини блаженнійшого Володимира очолити об'єднавчий процес УПЦ МП та УПЦ КП під омофором Москви?

- Після смерті митрополита Володимира ніхто мені не пропонував очолити всю Українську Церкву, а була пропозиція ще коли він був живий, щоби я повернувся до московської юрисдикції, очоливши всю Українську Церкву - і Київський, і Московський патріархат, але під московським омофором. Я сказав, що на це ніколи не погоджуся. Поки існує Українська держава, у ній повинна бути незалежна Церква.

Вони думають, що мене цікавить оце саме очолювання Церкви всієї. Бо вони самі вірять тій неправді, яку про мене розповідають, що я пішов від Москви заради влади. Не заради цього я працюю! Я став на шлях будівництва Помісної Церкви, бо це - вірний шлях, і в цьому є воля Божа. Бог благословив бути Україні незалежною державою, Бог благословив щоб і Церква в Україні була помісна, незалежна - як це визначено канонами та традиціями.

І Ви самі можете переконатися, що це - вірний шлях. Коли апостоли проповідували воскресіння Ісуса Христа, а фарисеї їх гнали, то Гамаліїл, законоучитель іудейський, сказав: якщо ця справа, тобто проповідь про воскресіння Ісуса Христа, не від Бога, то вона сама собою відпаде, а якщо вона - від Бога, то ви бійтесь, щоб вам не стати богопротивниками. Так і тут. Якщо автокефалія, незалежність Української Церкви - від Бога, то ніякі сили її не зруйнують. А те, що не від Бога, само собою розпадеться.

Київський патріархат, оскільки він виник з Божого благословення, то він не тільки не розпадається, а навпаки – зростає, і зараз є Церквою більшості українців. Бо Київський патріархат підтримує 15 мільйонів населення, а Московський - 10. І ця війна народу, як Майдан раніше, показують, де Українська Церква. Українська не за назвою, а за справами і переконаннями. А оскільки це - Церква від Бога, то вона і переможе.

- Київський Патріархат починався з кількох парафій, зараз - це Церква на 5 тисяч парафій, до якої увійшла майже вся київська інтеліґенція. Як вдалося виростити Церкву, адже вам після Кравчука особливо не допомагали із будівництвом?

- Справа в тому, що Київський патріархат почав зростати не при Кравчукові, а при Кучмі. Спочатку Кучма був противником Київського патріархату. Це ж при ньому побили нас на Софійському майдані. Так от, це побиття стало стимулом для зростання Київського патріархату, бо вся інтеліґенція - патріотична, проукраїнські сили навернулись до нього і почали захищати Київський патріархат.

- А Кучма усвідомив, що потрібна національна Церква?

- Потім усвідомив. І коли йому було важко, він приходив сюди, просив підтримати. Після того побоїща він поступово змінив своє ставлення до Київського патріархату, і до цього часу ставиться до нього позитивно, як до правдивої Української Церкви.

- У мережі є фотографії, де Ви і покійний Блаженніший Володимир на зустрічі в Арсеналі привіталися, де дивитеся одне на одного із розумінням. Скажіть, це був просто епізод, чи Ви мали якийсь зв'язок із ним?

- Зв'язку я з ним не мав. Але все, про що Ви сказали, - не штучне, а природне. Бо згадайте, що коли на нього був тиск з боку патріарха Кирила, щоби знищити права самоуправління, то ми ці права публічно захищали. Він не міг публічно виступати, а ми могли, і плани московські викривали. Тому, я думаю, що в душі він був нам за це вдячний, і тому так привітно вітався.

У мене не було і нема ніякої особистої неприязні до митрополита Володимира. І це допомагає, бо в мене в серці нема ненависті, ворожнечі. А він, я думаю так, зрозумів, що зробив помилку, коли погодився стати предстоятелем Української Церкви через беззаконний Харківський псевдособор. Бо якби не було того - т. зв. Харківського собору (Собор єпископів 1992 року, яким нівелювалося рішення розширеної самостійності Церкви, перед тим запроваджені митрополитом Філаретом, а сам він усувався від керівництва УПЦ МП, яку очолював на той час, - ред.), то Українська Церква була б єдиною.

- Але ж на тому Харківському соборі були і старі єпископи, вони ж теж голосували за рішення, якими, по суті, убивалося право на самостійність?

 - Ці єпископи служили в умовах Радянського Союзу, атеїстичної держави, атеїстичного уряду. Тому вони перебували під суворим контролем КДБ і звикли, що цій владі треба підпорядковуватися. І поїхали в Харків на собор, тому що КДБ їх туди відправив. Хоча вже цього комітету не було, бо СРСР розпався, але офіцери КДБ всі ж залишилися у нових спецслужбах. І Церкву розділили за вказівкою з Москви, яка вирішила за будь-яку ціну втримати над Україною свою "духовну" владу.

А далі справу розділення Церкви зробила пропаганда. Як зараз, наприклад, у Росії, де росіяни під впливом пропаганди готові воювати з Україною, де понад 80% підтримують агресію. Так і тоді - під впливом пропаганди, що це - «розкольники», що це - «неканонічна Церква», що це - «неблагодатна», що там - «і таїнства невірні, і хрестити там не можна», розділили Церкву. Наговорили такої неправди, так наполегливо, постійно проповідували брехню, що люди повірили в це. Як повірили росіяни в неправду Путіна, так само повірили в УПЦ МП в ту пропаганду, яку Москва вела. І не тільки Москва, а й архієреї українські.

- Чому архієреї не можуть повернутися до ідеї возз'єднання?

- Їм зараз дуже тяжко повертатись. Люди повертаються, а священики, єпископи - ні. Є дві причини. З одного боку, - страх перед Москвою, що можуть покарати. А з другого боку, думають - що скажуть їх же віруючі? «Ви ж говорили, що це - «неблагодатна Церква, неканонічна», а чого ж ви нас тепер туди ведете? Значить, ви говорили неправду», - так міркують. Теж складно - свої помилки визнавати. Якщо священик чи єпископ говорив, що це - «Церква неканонічна і хрещення недійсне, і шлюби там дають недійсні», а тепер каже: давайте туди повертатися, – як?

Це свідчить, що дух у них ще слабкий. Бо якби був сильний дух, то вони би вчинили, як Савл, який був ревним гонителем християн, а коли зрозумів, що неправий - повністю змінився і сам почав проповідувати про Христа, став апостолом Павлом. Так і їм, священикам і єпископам, треба зрозуміти свою неправоту і перемінитися, замість боротися проти Київського патріархату - об'єднатися і утворити разом з нами єдину Помісну Церкву. А це для них нелегко.

- Ми живемо в такий дивний час, коли етнічні росіяни з України, навіть напередодні Різдва, відчувають, що готові вбивати росіян-агресорів. І ми навіть не відчуваємо в цьому гріха. Що б Ви порадили нам?

- Не так треба думати. Росіян убивати не треба, як і будь-яких людей. Треба захищати свою землю. А якщо росіянин на твою землю нападає, то ти маєш право, захищаючи свою землю, його вбити. Як під час Великої Вітчизняної війни - вбивали німців чи ні? А німці - не люди? Люди. Отже, коли німців убивали, то не відчували ніякого гріха. А чому? Тому що захищали свою землю, бо німці напали на Радянський Союз. І тому, захищаючи свою державу, свою Батьківщину, ворога вбивали. Так і тут. Убивають не росіянина, а ворога, який на твою землю іде для того, щоб убивати.

- Зараз вірні УПЦ МП постійно сповідаються, що ми не любимо і зневажаємо патріарха Кирила. Це вже можна в загальну молитву перед сповіддю вносити. І, головне, що священики за це не дають ніякої епітимії, нас ніхто не врозумляє. Питають: каєшся? «Ну, каюсь», - кажемо ми вже багато років на сповіді. Є в цьому щось ненормальне, правда?

- Стосовно патріарха Кирила. Його, як патріарха, треба любити, тому що він має священний сан, і тому, що він - людина. Бо Христос сказав: любіть ворогів ваших. Але ненавидіти треба гріх і неправду. Ось ту неправду, яку він несе, треба відкидати, а його - любити. Як людину, і навіть як ворога, бо і ворог цей - людина.

От скажіть, невже Ви хочете, щоб він був у царстві диявола, щоб Ви своєю такою ненавистю сприяли тому, щоби він попав у руки диявола?

- Я б не заперечувала, вибачте.

- Значить, у Вас ще не вистачає любові. А треба розрізняти людину як творіння Боже, яке є добре і яке треба любити, та діла злі, які треба ненавидіти. І злі діла треба ненавидіти не тільки в інших, а, насамперед, у собі. Ось коли ми доходимо до такого стану, що в собі ненавидимо свої гріховні вчинки, це означає, що Господь простив нам гріхи, в яких ми покаялися.

- Святіший, розкажіть, яким буде ваше Різдво?

- Різдвяну службу будемо служити у Володимирському соборі, Всенічну і Божественну літургію. На другий день свята служитиму в Михайлівському монастирі - так є вже багато років. А на святках до мене в резиденцію приходять колядники - то буду приймати.

Будемо на Різдво молитися. За що молитися? За прощення гріхів, за мир і за перемогу. Бо миру нема тому, що ми грішні перед Богом. А щоби був мир, треба, щоб Господь простив нам наші провини, особливо тим, хто там, на Сході. Вони про Бога забули, а треба їм навернутися до Бога. І щоб Господь дарував нам перемогу, а завдяки перемозі буде й правдивий мир.


 Християнський портал КІРІОС, за матеріалами УКРІНФОРМ.