Наскільки серйозно змінилася ситуація в Українській Автокефальній Православної Церкві (УАПЦ) після кончини Митрополита Мефодія (Кудрякова)? Чи можна тепер сподіватися на організаційне возз'єднання УАПЦ і фактично очолюваної Вами УАПЦ(о)?

 «УАПЦ(о)» - це міф, що поширювався з метою дискредитації нашої Харківської єпархії та протиставлення її західноукраїнської частини УАПЦ. Насправді ні формально, ні фактично такої структури, як «УАПЦ(о)», не існує. Просто в 2005 році, після рейдерського захоплення Київської патріархії УАПЦ прихильниками Митрополита Мефодія, Харківсько-Полтавська єпархія змушена була вдатися до юридичного виверта, що дозволяв захиститися від спроб її знищення, від нових рейдерських атак, які вже готувалися. Для цього ми вирішили зареєструвати статут єпархії та єпархіального центру незалежно від статуту УАПЦ. За українським законодавством це давало можливість самостійного існування єпархії як релігійного об'єднання.

Довелося також реєструвати новий статут консисторії - єпархіального управління. Митрополит Мефодій в цей час спробував створити двійника нашої єпархії - паралельну структуру майже без парафій, але з тією ж назвою. Через це влада відмовилася реєструвати нас як «Харківсько-Полтавську єпархію УАПЦ» і наполягла на внесенні до статуту додаткового визначення - «оновлена» (мається на увазі єпархія). Але в канонічних документах ми ніколи не вживали цього визначення. Єпархія, створена в 1942-му і відроджена в 1992 році, продовжувала існувати як частина УАПЦ. А під «УАПЦ» ми завжди розуміли єдину Церкву, що збереглася від більшовицького терору у вигнанні: у Західній Європі, Австралії, Південній Америці - і  повернулась після 1989-го в Україну. Її очолював в 2005 році митрополит Костянтин, а після його упокоєння місцеблюстителем кафедри став митрополит Антоній. Їх імена ми з 2000 року поминаємо на богослужіннях.

Кончина Митрополита Мефодія створює передумови до возз'єднання обох частин УАПЦ - і нашої, східноукраїнської, і західноукраїнської (галицької) на основі визнання себе невід'ємними частинами цієї єдиної УАПЦ і відмови від порушення статуту УАПЦ та рішень Помісного Собору нашої Церкви 2000 року.

- Вас пов'язують багаторічні братерські відносини з нинішнім місцеблюстителем предстоятеля УАПЦ митрополитом Макарієм. Яких змін Ви чекаєте в житті Церкви під його керівництвом? Що б Ви могли розповісти про митрополита Макарія аудиторії, яка його зовсім не знає?

- Я був одним з святителів (архієреїв, які брали участь у хіротонії) владики Макарія (Малетича). Колишній священик Московського патріархату, Микола Малетич, овдовівши, зважився в 1996 році прийняти чернечий постриг і був обраний собором Львівської єпархії на архієрейську кафедру. Сталося це тоді, коли митрополит Петро (Петрусь) збунтувався проти канонічної влади Патріарха Димитрія (Яреми). Владика Макарій завжди був відданий пам'яті Патріарха Димитрія. Правда, складна ситуація у Львівській єпархії не давала йому можливості розірвати з митрополитом Мефодієм. Але, залишаючись під його омофором, владика прагнув не допустити дискредитації УАПЦ на Львівщині і займав незалежну соціальну позицію. Він активно підтримував Майдан, в той час, як митрополит Мефодій заборонив своєму кліру виходити до протестуючого народу і вимагав не допускати критики режиму Януковича. У Львівській єпархії здійснюються масштабні програми підтримки визвольної війни на Донбасі; владика Макарій сам неодноразово виїжджав на фронт з гуманітарною допомогою нашим воїнам.

Все це дає надію на принципові зміни в стані тієї частини Церкви, яка після упокоєння Патріарха Димитрія в 2000 році фактично жила за кремлівським сценарієм.

- Соціальні позиції УАПЦ в останні роки були досить слабкими, її парафії представляли собою значну величину лише в 2-3 регіонах України. Чи не підштовхне це нове керівництво УАПЦ до об'єднання з Київським патріархатом?

- Було б глибоко помилковим оцінювати соціальні позиції Церкви кількістю її парафій. Я б віддав перевагу зовсім іншим критеріям: самостійності соціальної доктрини, мужності духовенства, консолідації кліру і мирян перед зовнішніми загрозами, які прийшли в Україну зі Сходу.
 Київський патріархат виник в 1992 році як своєрідний компроміс між чужій радянському минулому УАПЦ і посткомуністичною номенклатурою, що зберегла владу завдяки Леоніду Кравчуку. Пострадянська бюрократія прагнула створити церковні інституції, якими могла б оперувати у своїх інтересах. На щастя, УПЦ КП вийшла за межі відведеної їй ролі державницького інструменту. Але вона і зараз потребує більш самостійних партнерів, не пов'язаних з місцевими олігархами, які б спирались на більш надійну національну (помісну) церковну традицію. Безумовно, в майбутньому прийде час для консолідації розділених Церков в одну еклезіологічну структуру. Але не думаю, що це станеться зараз, негайно.

- Розкажіть про головні підсумки візиту в Україну предстоятелів українських Церков Константинопольського патріархату в США і Канаді. Яким було головне послання, яке вони привезли в Україну? Наскільки адекватно і повно вони висловлювали позицію Константинопольського Патріарха?

- Останнє питання варто було б задати самому Патріарху Варфоломію. Але, знаючи про найглибшу повагу, з якою ставляться до Його Всесвятості наші владики в Канаді та США, не сумніваюся, що позиція Константинополя була виражена абсолютно коректно. Та й сам Патріарх Варфоломій протягом останніх десятиліть неодноразово згадував про те, що вважає обов'язком Церкви-Матері надати можливу допомогу тимчасово розділеним частинам історичної Київської Церкви у вирішенні їхніх проблем на надійній канонічній основі. До речі, в Україні ж були не тільки предстоятелі, а й майже всі владики, що входять до складу Постійної конференції українських православних єпископів поза межами України, а також священики і миряни - члени консисторій УПЦ в Канаді та УПЦ в США.

- У російських ЗМІ поширене переконання, що Ви надзвичайно близькі з греко-католицькою Церквою і вважаєте Папу Римського главою Вселенської Церкви. Чи справедливо це переконання, чи правда, що Ви вважаєте православ'я і католицизм єдиною Церквою?

- Якби я сповідував примат Папи Римського, очевидно, я не залишався б у Православній Церкві. Для нас в УАПЦ прикладом братських міжконфесійних відносин є Патріарх Варфоломій. Його зустрічі з Папою Франциском в Римі і Константинополі, його заяви нагадують про єдність християнства, що не зруйновано політичними інтригами «третього Риму».

Напевно, жителям Росії важко зрозуміти наші міжконфесійні відносини в Україні. Адже, що гріха таїти, багато росіян керуються у відношенні до інакомислячих знайомими гаслами: «хто не з нами, той проти нас», і «якщо ворог не здається, його знищують». Україна - багатоконфесійна країна. І ми прагнемо формувати здорові партнерські відносини, насамперед, між християнськими конфесіями. Хіба обов'язково треба поступатися принципами своєї віри, щоб спільно поширювати Біблію, займатися благодійністю, досліджувати богословські пам'ятники? А як бути з армією, де служать люди різних віросповідань, а капелани повинні співпрацювати в їх духовній опіці?

Я дуже високо ціную свою дружбу з багатьма греко-католицькими єпископами та священиками, з такими активними мирянами, як Мирослав Маринович. І ця дружба можлива саме тому, що ми вміємо поважати позиції один одного, знаходити спільне в системі цінностей. Дуже шкода, що для частини громадян сучасної Росії, вихованій в дусі авторитаризму, такі взаємини залишаються незрозумілими.

Християнський портал КІРІОС, за матеріалами КРЕДО.