Братній діалог з УГКЦ руйнує ґетто й повертає нас до справжнього життя,- архиєпископ Ігор (Ісіченко)Мова про необхідність створення Єдиної Помісної Церкви, йде вже давно. Напередодні Великодня перший крок для досягнення цієї мети зробили представники Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ). Зараз українське православ'я розділене на частини: Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква та Українська греко-католицька церква. 1 квітня Собор Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ на чолі з архиєпископом Ігорем (Ісіченком) ухвалив рішення звернутися до Української греко-католицької церкви з проханням про братні поради щодо досягнення євхаристійного спілкування та адміністративної єдності. Архиєпископ УАПЦ Ігор (Ісіченко) пояснив рішення собору в інтерв’ю.

Поясніть, будь ласка, сенс рішення Харківсько-Полтавської єпархії звернутися до Патріарха Святослава за порадою щодо досягнення адміністративної єдності з УГКЦ? Чи значить це утворення спільної структури чи, точніше, адміністративне підпорядкування Харківсько-Полтавської єпархії Української Автокефальної Православної Церкви Українській Греко-Католицькій Церкві?

Звертаючись до єпископату УГКЦ, ми лише просимо поради в пошуку моделі міжцерковних взаємин у майбутньому. Наразі не йдеться про жодні зміни в устрої Харківсько-Полтавської єпархії. По одержанні порад, ми розглядатимемо їх на наступному єпархіальному соборі – вже, напевне, 2016 році. І прийняття цих порад залежатиме від собору. Тим часом, структура нашої єпархії, зареєстрованої як окреме релігійне об’єднання 2006 році, зберігається.

Що стало причиною звернення? Чому неможлива єдність із Українськими Церквами в діаспорі? І, навпаки, чому така єдність можлива з УГКЦ?

Українські Православні Церкви в діаспорі, по їхньому входженні в підпорядкування Константинопольського Патріархату (1990-1995), втратили можливість повноцінних зв’язків з не визнаними канонічно Церквами в Україні. В цьому принципова відмінність ситуації в українському православ’ї та в УГКЦ. Адже українська гілка УГКЦ, по її легалізації, увійшла в повну єдність з греко-католицькими єпархіями в діаспорі. Це дало їй необхідний імпульс для відбудови та неоціненний досвід служіння у вільному світі. Православні Церкви в Україні виявилися цього позбавленими.

Брак канонічного визнання страшний ізоляцією. До того ж, у православних громадах сильні фундаменталістичні настрої. А це провокує загрозу перетворитися на ґетто, занурене в давні суперечки й штучно відгороджене від реального світу. Братній діалог з УГКЦ руйнує це ґетто й повертає нас до справжнього життя, в якому зближення Церков є неодмінною умовою гідної відповіді на виклики секуляризації в постмодерному світі.

Чи був спротив вашій ініціативі як із боку вірян, так і з боку інших ієрархів, у тому числі УАПЦ?

Миряни виявилися мудрішими за більшість ієрархів і деяких лякливих священиків! Лише деякі скандальні особи з-поміж них, які шукали приводу для конфлікту, кинулися боротися з уявним «переходом у греко-католики». Абсолютна більшість членів наших громад зустріла це рішення з довірою та розумінням. На честь ієрархів УАПЦ (митрополитів Андрія, Романа та Макарія) можу сказати, що вони не допустили жодної прилюдної критики нашого рішення. Сподіваюся, що вони, переживаючи потужний адміністративний тиск з метою схилити їх до входження до УПЦ КП, розуміють наші мотиви.

І ще цікаво: за три дні до публікації нашої ухвали, архиєпископ УПЦ КП Євстратій (Зоря) вже переповідав її зміст в соціальних мережах, де почалася кампанія очорнення єпархії та мене особисто. Дуже агресивно відгукнулися на наше рішення деякі працівники інформаційних служб УПЦ КП. Ну і, зрозуміла річ, на священиків почався тиск ззовні, з-поза нашої єпархії.

Чи був поінформований Патріарх Святослав про такі ваші наміри? Чи до єпархіального собору велася попередня узгоджувальна робота з УГКЦ і що дозволяє сподіватися на потенційно очікувану вами реакцію Патріарха УГКЦ?

Мені було б некоректним стосовно власної єпархіальної спільноти, до схвалення нею відповідного рішення, вести перемовини з іншою Церквою. Невідомо ще, чи це рішення було б прийняте. Я направив документи блаженнішому Патріарху Святославу вже по завершенні собору. Реакція Блаженнішого захопила мене проникливістю й християнською щирістю в допомозі ближньому. Він був дуже конкретний і надзвичайно делікатний у судженнях. Невдовзі почнеться спільна з УГКЦ праця над рекомендаціями нашій єпархії, до якої будуть залучені і наші священики та миряни.

З огляду на мотиви ухвали єпархіального собору, наскільки вірогідним, на вашу думку, є створення єдиної Помісної Церкви в Україні? Які зараз панують настрої серед очільників Українських Православних Церков, в тому числі, в діаспорі? Чи це питання взагалі на часі?

Очільники Українських Православних Церков у діаспорі декларують готовність найактивніше сприяти створенню Єдиної Помісної Церкви (назвемо її ЄПЦ) в Україні, але цілком виключають власне входження до неї. Цікава позиція...

Єпископат УПЦ КП і УАПЦ (митрополита Макарія) за ментальністю сьогодні істотно не відрізняються один від одного. Єдина проблема – захист власної сфери компетенції. А з цим має бути все гаразд. Тому власне єпископат найлегше буде об’єднати.

Ініціативу об’єднання в ЄПЦ й відповідальність за це відверто взяла на себе влада. І хоч рівненський експеримент минулої осені з локальним об’єднанням УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ й навіть УГКЦ важко назвати вдалим, але й надалі триває процес творення ЄПЦ на основі УПЦ КП. Думаю, в разі зміцнення державної вертикалі, не дуже складно буде залучити до цього процесу УПЦ МП, принаймні, її частину. УАПЦ устами місцеблюстителя вже заявила про своє входження до ЄПЦ.

Який шлях створення єдиної Помісної Церкви в Україні ви вважаєте можливим?

Давайте розрізнимо два поняття: можливий і бажаний. Можливий, на сьогодні, процес поступового інтегрування до УПЦ КП частин інших православних спільнот і перетворення УПЦ КП на ЄПЦ – звичайно, православну. Чи буде вона визнана Константинополем, залежить, схоже, від російського чинника – і політичного, і церковного, від рівня його опору. Матимемо, врешті, українську версію Московського Патріархату – звичну для старшої ґенерації священнослужителів, більш-менш прийнятну для зарубіжних православних церков.

Мене в цій перспективі турбує два чинники. Перший – наскільки ця ЄПЦ буде свідомою своєї київської, української тотожності. Другий – наскільки вона звільниться від анахронічних тенденцій одержавлення й імітації устрою кількасотрічної давнини. Крім єпископського служіння, я ще працюю в університеті й знаю, наскільки іронічним є ставлення студентів та інтелектуальних еліт до огрядних бороданів, неспроможних вимовити жодної свіжої фрази й безмежно далеких від євангельської убогості в повсякденному житті.

Бажаний шлях – це спільне творення Церкви, міцно зіпертої на київській помісній традиції й відкритої на модерні виклики, готової вести діалог із сучасним світом. Така Церква неодмінно має бути вільною – від диктату влади, від корупції (в релігійному побуті вона називається симонією), від подвійних стандартів моралі, від спокуси музеєфікації та перетворення Церкви на експонат культури Середньовіччя. Вибір такого шляху спонукав нашу єпархію шукати однодумців в УГКЦ.

Як до створення єдиної Помісної Церкви в Україні ставиться Вселенський Патріарх Варфоломей?

Мені здається, прихильно. Але при цьому патріарх Варфоломей уникає конфлікту з Московським Патріархатом і прагне об’єднати всіх православних України, включаючи УПЦ МП, в одну Церкву з наступним її визнанням. Помісні традиції нашої Церкви та її інакшість у порівнянні з Московським Патріархатом, для грецького духовенства все ще лишаються загадкою. Тому в об’єднавчих проектах ці чинники не враховуються.

Довідка. Українська греко-католицька церква (УГКЦ) – одна із двадцяти двох Східних католицьких церков, які перебувають у сопричасті з єпископом Риму, але зберігають Східну (православну) традицію обряду. УГКЦ є найбільшою у світі з усіх східних католицьких церков. З 27 березня 2011 церкву очолює Верховний архієпископ Києво-Галицький Святослав (Шевчук).

Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) – православна церква в Україні та в українській діаспорі Західної Європи й Північної Америки, що відродилася під час національно-визвольних змагань (1917–1921). На Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі в Києві 14-30 жовтня 1921 р. проголошено три основні засади УАПЦ – автокефалію, соборноправність, українізацію.


 Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на УНІАН.