На сайті митрополита Тульчинського та Брацлавського Іонафана (Єлецьких) з'явилася заява про те, що він відкликає підпис підсвоїм «покаянним листом» на адресу патріарха Алексія II та Синоду РПЦ.
Нагадаємо, що суть справи в тому, що ієромонаха Іонафана після скандального вигнання з Санкт-Петербурзької духовної академії (1986 р.) взяв до себе служити митрополит Київський Філарет (Денисенко). Іонафан отримав кар'єрне підвищення і став довіреною особою Філарета. Але в 1991 р. Іонафан починає доносити на свого благодійника. 3 червня 1991 р. єпископ Іонафан направляє Рапорт патріарху Алексію II та всьому Синоду, де ділиться, крім відомої йому інформації, ще й власними припущеннями щодо способу життя митрополита Філарета.
А вже 6 вересня 1991 р. Іонафан пише того самого «покаянного листа» все тим же адресатам, вказуючи, що «...моє звинувачення на адресу митрополита Київського і всієї України Філарета, викладене в рапорті на ім'я Вашої Святості і членів Синоду РПЦ від 24.06.1991 року, [...] є наклепом, а письмові свідчення з цього питання ‒зловмисної брехнею, що переслідує особисті корисливі цілі. Я щиро каюся». Крім написання цього листа, єпископ Іонафан виступив із заявою для преси, яку було опубліковано у «Київському віснику» 11 вересня 1991 р.
І це покаяння було дійсним протягом довгих 27 років – до тих пір, поки Іонафан 19 листопада 2018 р. не відкликав підпис під своїм покаянням. Ми до кінця не знаємо, ким з канонічної точки зору він є ‒ митрополитом чи простим мирянином А.І. Єлецьких, тому називаємо його за чернечим іменем (деталі див. тут).
У своїй новій заяві Іонафан відкликає свій підпис під «покаянним листом», а також просить долучити цю заяву до його особової справи в канцелярії Управління справами Московського патріархату.
Заява Іонафана ‒ це воістину новаторство у православному світі. Підписи під документами відкликали багато хто (наприклад, митрополит Онуфрій відкликав підпис під проханням про автокефалію Помісного собору УПЦ від 1991 р.). Але щоб відкликати власне покаяння ‒ це оригінально. Тут є два варіанти пояснення: або Іонафан тоді щиро каявся, а зараз передумав – і той гріх тепер знову на його совісті. Або ж Іонафан тоді обманув, що кається. Значить, він жив з гріхом публічного обману 27 років. Більш того, він не покаявся в тому, що обманув тоді, а всього лише відкликав підпис. Отже, йому ще потрібно принести публічне покаяння в гріху обману. Загалом, як не крути, а Іонафан забрехався.
Крім того Іонафан у своїй заяві знову повторює «заяложений» аргумент про свій канонічний статус ‒ мовляв, після позбавлення сану Помісним Собором УПЦ 1-3.11.1991 р. Іонафан був виправданий Синодом УПЦ. Тобто інстанцією на два рівні ієрархічно нижчою за ту, яка його «відправила у відставку». Ми вказували Іонафану на цю обставину, але він вирішив її ігнорувати і повторювати мантру про «виправдання Синодом».
Ну і вишенька на торті ‒ це прохання «підшити» документ в канцелярії Московського патріархату. У чому Іонафан не збрехав ‒ так це в тому, що УПЦ таки Московського патріархату. Інакше чому особисті справи її єпископату зберігаються в канцелярії Управління справами Московського патріархату? І поки одні балакучі голови УПЦ (МП) «на блакитному оці» запевняють всіх у тому, що вони ніякий не Московський патріархат ‒ сивочолий старець Анатолій ріже правду про справжню юрисдикційну приналежність Української Православної Церкви.
Або це не так, і дідусь і тут збрехав? Що ж, якщо у вашій церкві вищі пости займають такі брехуни, то у нас для вас погані новини.
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на cerkvarium.org