Христовий учень людина досвіду Божої присутності

В різний спосіб показував Ісус правдивість своїх слів про Царство Боже для простих людей. Той, хто відкривався серцем на Його науку, неодмінно загорявся бажанням йти за Ним. Господь входив в історію конкретної людини. З глибини зла своєю могутньою рукою Він витягував людину і давав їй світло, що вказувало, куди йти далі. Пригадаймо собі зустріч Ісуса із мешканцем Гадаринського краю, який мав у собі злих духів. Наступило вигнання злих духів, й одразу повернувся людині розум, тому було його вдягнуто в одяг. Одяг є символом того, що людина вже не підвладна тваринним реакціям, але вживає розум. Той чоловік відчув полегшення, коли зло полишило його. Він пересвідчився до глибини серця Хто його оздоровив. Неодмінно після оздоровлення «Божою рукою» наступає незламне бажання йти за Ісусом далі. Подібно вчинив той чоловік, але Ісус йому сказав: «Йди і розкажи вдома, що вчинив тобі Бог». (Пор. Лк. 8,26-39).  Різне зло намагається заволодіти нашим серцем і душею. Це трагедія, але Господь приходить у відповідний момент, щоб рятувати.

Тільки той, хто пересвідчився у дії Бога в своєму житті, по-справжньому може свідчити про Нього. Чи ти побачив присутність Творця у житті, чи ти бачив диво? Ні? Та невже?

Ти сьогодні прокинувся – це диво!

Діти здорові – це диво!

Зарплату дали на прожиття – це диво, особливо на Україні!

Біда пройшла стороною – це диво!

Кожна мить твого життя – це диво!

Тільки є одна проблема – ти до цього так звик, що вже не помічаєш дива.

Бути учнем Христа значить звіщати людям Добру Новину (що Бог зробив тобі). Як мало по телебаченні добрих новин. ЗМІ вміло і регулярно тренують наше серце у закам’янілості і байдужості до добра. Ми звикли до крові, катаклізмів, нещасть. Ну нехай будуть собі, основне, щоб мене не зачіпало горе. В такому замурованому замку не помітиш цього, що робить Бог, а саме, Добра.

Звіщати людям Добру Новину – це бути вдячним за Добро. Ти пам’ятаєш, якщо хтось тобі допоміг у важливій справі. На жаль, зло краще пам’ятається, ніж добро.

Звіщати Добру Новину – це думати, ходити, дихати, діяти Богом. Часто ти забуваєш про Нього, але він ані секунди не забуває про тебе (В нього немає перерви від Любові). Чи ти віруєш в це?

Звіщати Добру Новину – це мати сильну віру. Принаймні, таку, як насіння маку. Мак бачили? Маленький? Так! Хоча віра повинна зростати і приносити плід як особистого життя так і спільного.

Отож вперед! Голосіть величні діла Божі! (Пор. Лк. 12.8-9).

Який важливий орган людини – зір! Без очей наше життя було б обмежене, як нора крота. Більш важливим є духовне бачення невидимої реальності Христа, що уможливив нам це. Найкращим засобом покращення духовного зору, звісно, є молитва, бо «без молитви стаємо глухими (сліпими –прим.автора) до голосу любові» – сказав Генрі Ноуен (книга «Тут і тепер»). Молитва допомагає поставити на першому місті Христа (Пор. Лк.14.25-33). Спочатку знайди Ісуса, а решту знайдеш з Ісусом.

Світ просить знаків віри, надії і любові. Стань тим дороговказом, по якому інші знайдуть Ісуса і будуть його учнями. Апостол Павло в своєму листі до Римлян 10.9 каже: «Серцем віруємо для праведності, устами для спасіння». Хочеш спастися віруй і проповідуй те, що сам пережив! Нехай Боже Слово в Біблії і молитва стануть тобі міцною основою віри, надії і Любові, які не проминуть ніколи. Амінь.

о. Володимир САМПАРА

ПРИКЛАДИ

1. Ти і я – чудо життя Чудо. Ти віриш у чудо? Вірю. Справді? Ти бачив яке-небудь чудо? Звичайно. Яке?. Тебе. Мене. Хіба я чудо? Так ??? Ти дихаєш. Маєш ніжну теплу шкіру. В тобі б’ється серце. Ти бачиш. Чуєш. Бігаєш. Їси. Співаєш. Думаєш. Смієшся. Любиш. Плачеш... Так? І це чудо? (Бруно Ферреро «Це знає тільки вітер» історія «Чудо» ст. 9).

Одна молода сім’я прожила вже трохи часу разом. Було різне між ними – і сварки, і конфлікти, і нерозуміння. Та ось настав час тимчасової розлуки – чоловік через відрядження майже місяць не бачив сім’ї. Вони не могли бути разом. І, о диво, конфлікти припинилися. Одного дня, коли прийшов чоловік побачити дружину та його дитя, він на мить зупинив свій погляд на жінці. В голові промайнула перша зустріч, дівочий усміх її, весілля, біле плаття... Він знову помітив, що його дружина красива, хоча вона була без макіяжу, зачіски і вдягнута у простому халаті.

Життя цього чоловіка в родині перетворилося у буденність, тому він втратив відчуття радості і краси, відчуття того, що кожен день прожитий на землі – чудо. Тож, не перетворюй своє життя у буденність і сірість, а радій одному щасливому дню у своєму житті, як правдивому чуду Божому. Подав о. Володимир Сампара.

2. Цілеспрямованість. Якось до великого мудреця прийшли два брати і попросили прийняти їх у навчання. Але старець сказав, що може взяти до себе тільки одного учня, і вирішив він випробувати юнаків, взявши їх в служіння. Хто краще проявить себе, той і залишиться.

І дав старець братам завдання, до яких обидва приступили з найбільшим завзяттям. Через деякий час, мудрець підійшов до братів і попросив принести води в будинок. Один брат кинув перше завданя і пішов виконувати. Інший виконав перше завдання і тоді взявся за друге.

Не встигли брати принести води, як старець попросив обох братів полагодити дах. Перший юнак поставив відра з водою і поліз лагодити свою половину даху, другий продовжував свою роботу і тільки після її закінчення взявся за дах.

Коли перший брат вже майже закінчив лагодити свою половину даху, а другий тільки розпочав, хитрий старець попросив полагодити паркан. Обидва юнаки спустилися з даху і пішли до огорожі.  В кінці дня вони разом таки полагодили огорожу. Перший брат був страшенно втомлений, а другий спокійний і врівноважений. Старий задоволено посміхнувся і залишив другого брата. На питання першого: «Чому?», він відповів: «Ти набагато більше напрацювався, але виконав тільки одне завдання з чотирьох, бо в житті розпилюєш себе на дрібниці і не вмієш цілеспрямовано працювати, в твоєму житті дуже багато суєти і метушні. Твій же брат вміє цілеспрямовано і спокійно йти до своєї мети, розумно розподіляючи свій час і сили. За той самий час, що й ти він виконав три завдання з чотирьох».

Висновок. Іноді подібна наша Віра. У ній багато метушні та суєти, і ми не вміємо виділи те, що є головне, а що другорядне. А між тим правдива Віра – це цілеспрямоване і спокійне служіння Богові. Хто вміє відкинути усе суєтне і непотрібне, той досягає правдивої Віри, той живе у правдивому душевному мирі і спокою.