Проповідь на свято Великомученика Дмитрія

В одній пісні співається: «Є на світі люди, що сріблом – золотом сяють». Є такі багаті люди на світі, що зодягаються, як євангельський багач, в найдорожчі одежі: вісон та кармазини, і кожного дня розкішно бенкетують. Є такі багачі, що вже не мають де скласти своїх скарбів, не мають куди позбирати своїх багатств. І, хоч мають просторі кімнати, ламають свої голови над тим, де б то ще поставити нові комори, причепи та стодоли, щоб в них зібрати маєтків на багато років. І навпаки, є на світі такі бідні люди, що не мають ані хатки, ані сіножатки, ні кола, ні двора. Мають тільки одну одежу, ту, що на собі, і їдять лише те, що зароблять своїми пальцями або що випросять в добрих людей.

Коли ж прийде смерть, то всіх порівняє: і багача, і бідного. В короля забере його золоту корону і позолочений трон. В полководця забере його армію, його особисту зброю і всі блискучі відзнаки. І в жебрака забере його полатану торбу і кострубатого костура. Бо, «як нагим вийшов (чоловік) з материної утроби, таким (нагим) і відходить, і з усього, що придбав (своєю) працею, не візьме нічого (з собою, навіть стільки, щоб можна було понести) в руці своїй» (Екл. 5.14).

Крім того, є на світі у кожної людини одна невід’ємна річ, є така особиста власність, якої ніхто не забере. Її злодій не вкраде, міль не з’їсть, ржа не знищить, вогонь не спалить, вода не забере і смерть не позбавить.

Що ж це таке? Це своє власне ім’я, своє прізвище. Як назвали дитину маленькою, так вона називається і дорослою. Ціле життя вона називається тим самим іменем. А коли помре, то й по смерті під її ж таки іменем будуть її споминати. Отже, ім’я – це така власність, що її має кожна навіть найбідніша людина на світі. З тим іменем вона живе, з ним умирає і з ним відходить у вічність. І ніщо, ніяка сила на світі не може позбавити нас нашого імені.

Та крім нашого власного імені всі ми ще маємо одне ім’я. його дали нам тоді, коли нас хрестили. З того часу всі ми стали називатися «християнами», «християнин» або «християнка». І те наше священне ім’я «християнин» чи «християнка» також залишиться з нами на все життя і на цілу вічність, як наша невід’ємна особиста власність. У Святому Письмі написано, що «добре ім’я краще за велике багатство» (Прип. 22.1) і «краще від пахучої масті» (Екл. 7.1).

Та, хоч наше ім’я фактично є незнищенне, все ж таки ми можемо наше ім’я або прославити, або зганьбити. Ми можемо прославити наше ім’я, як прославили свої імена апостоли, мученики і багато святих. І навпаки, ми можемо зганьбити наше ім’я так, як наприклад, зганьбили свої імена Каїн, Юда Іскаріотський, Пилат, Каяфа та інші. Ми можемо своє ім’я зробити благословенним на вічні віки, або на вічні віки проклятим. Все це в наших руках.

Тож пам’ятаймо, що нашим обов’язком є дорожити нашим християнським іменем і звеличувати його. Під загрозою втратити спасення нам ніколи не вільно соромитися свого християнського імені. Коли б нас хтось запитав: хто ми є? – так ми сміло повинні визнати, що ми є християни. Бо хто посоромиться свого християнського імені перед людьми, того і Син Чоловічий посоромиться перед Ангелами святими (Мр. 8.38). Апостол Петро навчає: «Будьмо завжди готові дати відповідь справоздання нашої надії кожному, хто в нас запитає» (1. Пт. 3.15).

Бо були такі часи, і ще будуть такі часи, коли вірні визнавці Христові будуть терпіти за своє християнське ім’я. Будуть терпіти зневагу, наклепи, лихослів’я, гоніння, переслідування, виключення з товариства, прокляття, позбавлення праці, конфіскацію маєтків. І навіть смерть не одному заподіють за ім’я Христове. Передбачаючи ті часи, каже Христос до нас: «Блаженні будете ви, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять ваше ім’я, як лихе (ганебне) за Сина Чоловічого!» І додає Христос: «Радійте в той час і веселіться, бо велика нагорода жде на вас у Небі!» (Лк. 6.22-23).

Святий великомученик Дмитрій, пам’ять якого ми сьогодні врочисто згадуємо, був тим християнським щасливцем, що потерпів ганьбу, в’язницю і мученицьку смерть за Христа, за те, що називався християнином і жив так, як належиться жити християнинові. Він був царським намісником у грецькому місті Солуні, але не скривався із своєю християнською вірою, других навертав до християнства і заохочував до витривалості на час гоніння, яке, очевидно, передбачалось. В 306-му році на наказ поганського царя Максиміліана воїни списами закололи святого Дмитрія у в’язниці в місті Солуні.

Отже, земний цар відібрав йому земне життя, дочасне, за це небесний цар – Христос дав йому життя вічне (Мт. 19.29). Земний цар викреслив його ім’я з числа своїх достойників, а Цар неба і землі записав його ім’я в книгу життя вічного (Лк.10.20 і Об.3.5). Земний пан Максиміліан позбавив Дмитрія влади в його родинному місті Солуні, за те Христос – Пан над панами увінчав Дмитрія вінцем мученика, нев’янучим вінцем вічної слави і дав йому службу біля Божого престолу в небесному Сіоні.

Про таких мучеників, як Дмитрій, написано в Об’явленні Івана Богослова: «Це ті, що прийшли з великого горя, і випрали свої одежі та вибілили їх в крові Агнця… Тому вони перед Божим престолом в храмі Його день і ніч служать Йому» (Об. 7.14-15).

А як ми відносимося до нашого священного імені «християнин»? Чи ми бодай ще пам’ятаємо, що ми – християни?

Славний полководець Олександр Македонський дізнався раз, що один з його жовнірів також називається Олександр, але заховується негідно: під час бою боязливо втікає. Тоді Олександр Великий промовив до того боязливого вояки: «Або скинь своє ім’я, або поступай гідно Олександра, щоб подібність наших імен нікого не вводила в блуд!»

Так і ми маємо доказати, що ми є гідні християни. Це ми можемо доказати не кулаком і не лайкою, а нашим побожним життям, регулярним відвідуванням Церкви Христової, заховуванням заповідей Божих, любов’ю, лагідністю і милосердям!

А коли нам доведеться потерпати за те, що ми – християни, так не лякаймося того! Бо Христос буде тоді з нами.

Апостол Петро навчає: «Улюблені, – каже він, – коли ганьблять вас за ім’я Христове, то ви – блаженні, бо Дух слави і Дух Божий на вас спочиває! Тільки ніхто з вас нехай не потерпить як душогуб, або як злодій, або злочинець, або як бунтівник! Коли ж (хтось з вас терпить) як християнин, то нехай не встидається, а хай прославляє Бога за таку честь!» (2 Пт. 4.14-16). Бо хто з Христом терпить, з Христом прославиться (Рим. 8.17).

Так благаймо Господа, щоб Своєю ласкою злагіднював наші терпіння, щоб потішав нас в усякій скорботі, щоб спомагав нам у наших потребах… І щоб за молитвами святого великомученика Дмитрія допоміг нам у вірності Йому витримати аж до кінця і спасенними бути (Мр.13.13). Амінь.

о. Омелян НЮНЯ

ПРИКЛАДИ

1. Не перечислити того скільки Господніх чудес і зцілень було здійснено за посередництвом святих та чудотворного мира, що виходить з мощей святого Дмитрія та інших святих. Але треба пам’ятати, що спасають і роблять чуда не самі мощі і миро, а наша віра у чудодійну Божу силу.

У східних християн є прекрасна притча-оповідання. В одного народу були мощі одного святого, їх співвітчизника. За посередництвом цих мощей і пахучого мира Богом було зроблено багато чудес і зцілень. Але одного разу їх єпископ звернувся до народу і сказав: «Пам’ятаймо, що чудеса роблять не самі мощі і миро, а Господь через нашу Віру». Про це почув цар і обурився на ці слова, бо цього святого усі в народі мали за великого праведника. Він закликав єпископа до себе і сказав: «Навіщо підриваєте віру в народі. Заперечуєте, що мощі роблять чуда». «Так, мій володарю, мощі не роблять чуда, а чудо робить Бог через нашу Віру, – відповів смиренно єпископ. – Можу це довести». «Доведи!» – наказав цар. «Тоді потрібно перезахоронити святі мощі», – сказав єпископ. Мощі святого перезахоронили у більш людяне і зручне місце. Хоча миро припинило виходити, але за посередництвом до святого продовжувало творитися багато Господніх чудес.

Одного разу на їх країну напало вороже військо поган. Перед вирішальною битвою цар наказав усьому війську помолитися перед мощами святого і попросити у нього заступництва. Була здобута блискуча перемога, і весь народ завдячував мощам святого. Коли цар і весь народ прийшов з подякою помолитися до святого, єпископ наказав відкрити склеп з мощами. Усі з подивом побачили, що він порожній. «Святі мощі залишилися на старому місці, а чудеса творила ваша Віра у Божу Всемогутність. Тепер, мій царю, ти віриш, що чудеса творять не мощі, а тверда й непохитна Віра в Бога? А Господь Бог і дає нам святих та їх мироточиві мощі, щоб скріпити нашу Віру, щоб ми на власні очі побачили Божу силу і могутність».

Висновок. «По вірі вашій буде вам» (Мт. 9.29),  – говорить Біблія. Згідно нашої Віри, ми отримуємо від Бога ласки і опіки. Мощі святих та молитва до Бога через їхнє заступництво – наш добрий помічник у скріпленні Віри. Святі – взірець правдивої і щирої Віри.

2. Всесвітньовідомий американський журнал «Science» (Сайнс, наука) описав один випадок із історію науки. Відкриття Луї Пастером (1822-1895 рр.) у 1857 році існування мікроорганізмів, мікробів, не тільки перевернуло усю медичну науку, але і культуру існування суспільства. Завдяки цьому відкриттю були переможені такі страшні хвороби, як чума, віспа, холера, через які у свій час померла понад половина населення Європи, та інші інфекційні хвороби. Боротьба за чистоту стала основною проблемою і засобом виживання великих міст. Одним із послідовників Луї Пастера був німецький вчений Роберт Кох (1843-1910 рр.). У нього було дуже багато противників. Багато медиків того часу вважало теорію існування мікробів нісенітницею, а мікробіологію – мракобіссям. Під час великої наукової конференції, де були присутні вчені зі всього світу, Роберт Кох розповідав про свої досліди, коли тваринам давали воду, заражену і незаражену холерою. Усі тварини, що пили заражену, захворіли, що пили незаражену – здорові. Один з вчених медиків з запалом почав сперечатися, що це все обман і фальсифікація. У запалі суперечки він випив стакан з зараженою холерою водою. І що найцікавіше, що він не захворів холерою ні в той день, ні в наступний. Взагалі залишився здоровим. Чому? Бо він був абсолютно переконаний у своїй правоті, він твердо вірив, що мікробіологія – обман і шарлатанство. Якщо б він вивчав сучасну медицину і знав те, що знають сучасні лікарі, то немає сумнівів, що він би захворів на холеру. Але він був твердо впевнений у своїх переконаннях (хоча і хибних, неістинних) і ці переконання, ця віра зберегли йому здоров’я. Отже, людині дається згідно її віри. Якщо вона вірить у Божу силу і всемогутність, то отримує від Бога заступництво. Коли вона вірить у всілякі магії, забобони, привороти, чаклунства, то вони на неї діють і впливають. На людину, що правдиво вірить у Бога, усі ці забобони і чаклунства не діють.

Хорватія море 2020 ціна