Святий Стефан

Святий первомученик архідиякон Стефан в числі семи дияконів був обраний на справу служіння бідним християнам і вдовицям і, зокрема, в доставлянні й справедливому розподілу їм необхідного прожитку. Завдяки своїм здібностям і премудрості, він був поставлений першим з них і тому називався архідияконом.

Старанно допомагаючи апостолам в обдаруванні нужденним християнам милостині і задоволенні їх необхідних потреб, мученик Стефан, повний віри та сили духу, здійснював серед народу великі ознаки та чуда. Господньою милістю і благодаттю він зціляв хворих, сліпим повертав зір, кульгавих робив здатними ходити. Благодать Святого Духа вабила його любов'ю до утвердження віри у вірних, а невіуючу у Христа більшість своїх співвітчизників викривав у невірстві, а особливо єрусалимську фарисейсько-саддукейську старшину у вбивстві - руками римських окупантів - Спасителя.

Разом з тим Слово Боже чітко вказує нам, що Месія-Христос "узяв на Себе наші [всі провини й] немочі і поніс наші хвороби" і, цілком "добровільно" (Іс. 53, 4,7) й свідомо пішовши на великі страждання і хресну смерть, у такий спосіб відкупив грішне людство від засудження й покарання і відкрив йому - через покаяння й смирення та віру в цю Свою спасительну місію і Своє воскресіння - дорогу до Царства Небесного. А св. апостол Павло, звертаючись до перших християн, спеціально наголошував, що саме такий був Божий задум і план: "...я не хочу, щоб ви, браття, не знали цієї таємниці, - щоб не були ви високої думки про себе, - що засліплення [більшості] Ізраїля сталося частково [ - до пори до часу], доки [до спасіння] не ввійде повна кількість язичників; таким чином весь Ізраїль спасеться, як написано: "Прийде від Сіону визволитель і відверне нечестя від Якова. Такий їм від Мене заповіт, коли зніму з них гріхи їхні."" (Рим. 11, 25-27).

А тому тут, у середовищі Тіла Христового ("доброї оливи"), вже "де немає ні елліна, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, ні варвара, ні скіфа, ні раба, ні вільного, але все і у всьому Христос", зовсім недоречні й цілком неприйнятні та руйнівні будь-які протиставлення, самовивищення і пиха. Й, зокрема, на етнічному (етнокультурному) та релігійному, расовому чи соціальному ґрунті тощо. В т. ч. й відносно тих, дочасно "засліплих": "не хвалися", - застерігає якраз з цього приводу св. апостол Павло, - і "не величайся, але бійся. Бо якщо Бог не пошкодував природних гілок" - себто тих юдеїв, що "відломилися невір'ям"  у Спасителя Христа, "то, гляди, чи пощадить і тебе". Й у разі, якщо "відпадеш" від правдивої віри, то "й ти будеш відсічений" (Рим. 11, 18,20-22,24; Кол. 3, 11).

Господь однозначно застерігає: "тих, що лихословлять [і проклинають]" Мій вибраний старо- чи/та новозавітній Божий народ (або якісь певні його спільноти), "Я... тих прокляну" (Бут. 12, 3). І "той, хто торкається вас, торкається зіниці ока Його". Й тому, як обіцяє Господь, "легко і просто Я поверну [цю] помсту вашу на голови ваші". - І ось " Я вилив на них гнів Мій за [ту невинну] кров, яку вони [так рясно й нещадно] проливали на цій землі, і за те, що вони осквернювали її ідолами своїми" (Зах. 2, 8; Йоїл 2, 4; Єз. 36, 18).

І тут маємо відзначити, що подібні прикрі викривлення і спотворення є складовою частиною братовбивчого і згубного "духу Каїна", який, на превеликий жаль, впродовж уже довгих століть - і аж дотепер - витає над нашим краєм. А особливо тяжкими, прикрими й безглуздими були ті - відомі й жорстоко-криваві, деструктивно-нищівні конфлікти, протистояння і розправи, у т. ч. на соціально-становому й політичному, міжконфесійному та міжнаціональному ґрунті (включаючи і православно-унійні стосунки тощо). Ті, котрі нерідко супроводжували визвольні змагання в Україні й, зокрема, у ХVII-XVIII i першій половині XX cт. Й так виглядає, що вони і стали однією з тих серйозних (і саме глибинних - ДУХОВНИХ) першопричин, що так надовго - аж до кінця ХХ ст. затримали (і, по суті, ще й подосі, у деяких своїх негативних наслідках і рудиментах, немало уповільнюють, гальмують) успішне й остаточно-переможне здобуття нашим народом своєї власної - справді незалежної, соборної і демократичної - правової, цивілізованої держави...

Писання оповідає, що дехто з синагоги, з Кілікії та Асії, вступили в суперечку зі святим архідияконом, але не могли встояти проти мудрости й Духа, коли він говорив. Тоді, осоромлені, вони вдаються до наклепів: навчивши деяких людей сказати, що диякон Стефан нібито не перестає вимовляти хульні слова на Мойсея і Бога, вони збурюють народ і старших і, схопивши святого, тягнуть його в синедріон.

Вирували пристрасті, кипіла лють навколо, але незворушно стояв серед цих вбивчих зборів лагідний Стефан, і обличчя його сяяло, як лик Ангела. І всі, бачачи його, дивувалися. Коли він доводив, що розп'ятий і воскреслий Христос і є істинний Месія, Якого передбачали Пророки, то вони слухали його з обуренням і гнівом.

Коли ж на закінчення, картаючи своїх опонентів, він сказав: “Твердошиї, люди з серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духу Святому, як ваші батьки, так і ви. Кого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони повбивали, тих, хто звіщав прихід Праведного, зрадниками та вбивцями Котрого стали нині ви” (Дії 7, 51-52), то від цих слів вони запалилися люттю у серцях своїх і скреготали на святого зубами. Стефан, повний Духа Святого, звів очі на небо, побачив славу Божу й Ісуса, що стоїть по правиці Бога, і сказав: ось, я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що стоїть по правиці Бога" (Дії 7, 54-56).

Вони ж, кинувшись на нього, вивели його за місто і там, в долині Кедрон, що біля Єрусалиму, каменували славного воїна Христового, "який молився, кажучи: "Господи Ісусе! прийми дух мій"" (Дії 7, 59). Обливаючись кров'ю і знемагаючи, "він схилив коліна і вигукнув: "Господи! Не вважай їм це за гріх!"" (Дії 7, 60).

                                                                                                         

Судячи з багатьох сучасних подій і ознак у довколишньому світі, дуже схоже, що ми живемо нині "в останні роки"  і "в останні дні" (Єз. 38, 8,16), себто в останній - завершальний (есхатологічний) період Історії спасіння людського роду. Коли ось надзвичайно "темрява вкриває землю, а морок - народи" (Іс. 60, 2). Й тому вже зближається той неминучий благословенний, благодатний час, в який, як обіцяє Святе Письмо стосовно старо- й новозавітнього народу Божого, що "у той день захищати буде Господь жителів Єрусалима... А на дім Давида і на жителів Єрусалима виллю дух благодаті і розчулення, і вони будуть дивитися на Нього, Якого прокололи [своїми провинами і беззаконнями], і будуть ридати за Ним, як ридають за єдинородним сином, і уболівати, як уболівають за первістком... У той день відкриється джерело дому Давидового і жителям Єрусалима для омивання гріха і нечистоти". У цьому ж контексті іще "так говорить Господь Саваоф: буде у ті дні, візьмуться десять чоловік із усіх різномовних народів, візьмуться за полу юдея і будуть говорити: ми підемо з тобою, бо ми чули, що з вами Бог" (Зах. 12, 8,10; 13, 1; 8, 23).

За заступництвом св. первомученика Стефана молімо та благаймо милостивого й предоброго Бога-Творця, щоби Він аналогічно - могутньо виступив і в обороні нашої Вітчизни від підступної агресії зовнішнього імперського ворога (горезвісного "русского мира") "із країньої півночі" (Єз. 38, 15), куди - як і в регіон Близького Сходу та деінде - теж наразі "зійшов диявол до вас у великій люті, знаючи, що [вже] небагато йому лишається часу" (Одкр. 12, 12). А також цього ж духа щиросердного загальносуспільного покаяння (у т. ч. за згадані вище прикрі переступи і криваві кривди, спричинені багатовіковими братовбивствами, тощо), очищення і навернення, євангельського пробудження, відродження й оновлення - якомога скоріше й повніше - вилив і на наш український край, "на всяку плоть" (Іоїл 2, 28) в його багатостражденому народі!

Власне, Слово Боже обіцяє, що ці щедрі Господні благословення й, зокрема, у близькосхідний край, "у землю, яку Я дав у спадщину батькам вашим", мають прийти якраз "із землі північної". Тобто, сучасної України, розташованої - через Чорне море - на північ від Близького Сходу і де різні частини ("доми") її Божого люду "нового завіту", врешті-решт, відновлять свою єдність. Тобто, знову ходитимуть "вони разом" спільною дорогою до Царства Божого, земним символом і синонімом якого і є Обіцяний край. (Єр. 3, 18; 31, 8,31). І таким чином подібні справи, як каже Господь, "заспокоїли дух Мій на землі північній" (Зах. 6, 8). Іншими словами, у краї ІІ Єрусалима.

Крім того, "і буде у той день, [такі ж потужні] живі води потечуть з Єрусалима", себто новітнього - величного і славного Божого духовного храму, який "назветься домом молитви для усіх народів". І значна, вельми суттєва частина якого правдоподібно має постати саме в Україні, бо саме її християни дуже активну "візьмуть участь у побудові [цього] храму Господнього". Причому, з тих "живих вод" незбагненної Божої милості і благодаті, зцілення (духовного й фізичного) та спасіння потече "половина з них до моря [багатьох народів] східного і половина їх до моря [багатьох народів] західного; влітку й узимку так буде" (Зах. 6, 15; 14, 8; Іс. 56, 7).

І всюди"там, де пройде ця вода, оздоровить усе, і куди прийде цей потік, усе буде живе там". А "біля потоку по берегах його, з того й іншого боку, будуть рости всякі фруктові дерева, які приносять їжу; листя їх не будуть в'янути, і плоди на них не будуть виснажуватися; кожен місяць будуть визрівати нові, тому що вода для них тече зі святилища; плоди їх будуть уживані в їжу, а листя на лікування" (Єз. 47, 9,12). Амінь.