Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам’яті Святої мучениці Гликерії.

У перший рік Антоніна, нечестивого царя римського, коли володарював у Європі Грецією Савин-ігемон, християни, які мешкали в Траянополі, тракійському граді, щодня збиралися в малому, який мали, молитовному храмі. З великим сердечним болем молилися до Бога, просячи миру і примноження Церкви: мало-бо тоді було тих, що боялися Бога, і ті в гоніннях бідували. Антонін-цар еллінського дотримувався блуду, приносив жертви нечистим ідолам і розіслав беззконний свій наказ всюди, аби тих, хто не поклоняється ідолам, убити. Дійшов той наказ до Тракії, прийшов з ним Савин-ігемон у Траянопіль, люду те оголосив і встановив день, коли великому їхньому богові Дію мають влаштовувати свято, що називалося лямпадофорія, тобто свічконошення, і мало відбуватися воно через три дні після приходу ігемона у град той. Була ж у граді тому дівчина благородна на ім'я Гликерія, донька колишнього римського антипата Макарія, яка з Риму в край той з батьками своїми прийшла й осиротіла.

Вона, повіривши в Христа і до християн приєднавшись, ходила з ними щодня в молитовний храм і молилася до Христа Бога і Пречистої Діви Богородиці, до неї ж особливу, після Христа, Сина Божого, отримала любов і її нетлінне дівство наслідувати намагалася, дівство своє обручивши Господеві своєму. До християн же казала: "Брати, і сестри, і отці, і всі, що мені замінили матір, подумайте уважно, якого царя образ маємо і яким знаменням чола наші знаменовані. Йому намагаймося зберегти заповідь, щоб у Нього, царя нашого вічного, спасення отримати, зберігши непорочно прийнятий християнства знак". І казали до неї вірні: "Усі бажаємо душі наші за Господа нашого покласти". Вона ж знову говорила до них: "Прошу тому вас, помоліться за мене до Бога, щоб і мене з вами зміцнив і сподобив мене частки тих, хто угодив Йому подвигом страдницьким, і зарахував до лику нетлінних невіст своїх у найчистішій своїй оселі". І молилися за неї вірні. Через три дні, коли настало встановлене свято, всі громадяни із запаленими свічками поспішали до Дієвого капища. Тоді й блаженна діва Гликерія, розпаливши серце своє ревністю за Господом Богом своїм і знамення хресне на чолі поклавши, поспішила до того ж капища. І, ставши посередині, сказала до ігемона: "Світлий ігемоне, я зроблю початок жертв, що їх мають приносити істинному Богові, бо я найперша великородством з усіх, що у граді цьому живуть, народжена від батька найсвітлішого, що був антипатом великого града Риму, тому мені спочатку належить принести жертву Богові". Сказав до неї ігемон: "Де ж лямпада твоя, якою ти почнеш запалення жертви?" Свята Гликерія сказала: "На чолі маю написану свою лямпаду, невгасиму, яка просвітлює правдиву нашу жертву, що Богові приносимо". Ігемон же, не зрозумівши того, що вона сказала, знову мовив до неї: "Тож підійди і принеси жертву спочатку". Сказала свята: «Бог вічний не потребує лямпад, що курять дим, тому звели загасити всі лямпади, хай перестане куритися дим — тоді побачите жертву мою непорочну, яку хочу принести Богові моєму». І звелів ігемон загасити лямпади. Свята ж Гликерія, на вищому місці стоячи, звідки видно її було людям, відкрила своє чоло і показала на ньому намальоване знамення хреста Христового і сказала всім, що на неї дивилися: «Чи бачите пресвітлу лямпаду на чолі моєму?» Тоді, вгору очі возвівши й руки піднісши, сказала: «Боже всесильний, прославляють Тебе за хрест раби Твої, Ти явився в печі вавилонській преподобним Твоїм отрокам і від вогню їх визволив, і, загородивши пащі левам, Даниїла, раба Твого, переможцем показав, зруйнував Бела й умертвив змія, і розбив образ бісівський на полі Деіри. Ісусе Христе, Пречистий Божий Агнцю, прийди, прошу, і поможи мені, смиренній рабі Твоїй, і розбий ідола цього, рукою людською зробленого, і розсип ці нечисті й суєтні бісівські жертви». Коли свята так молилася до Бога, раптом був грім страшний — і впав на землю ідол Дія, і розбився на дрібні шматочки: кам'яний був. Ігемон же й жерці, бачивши те, розпалилися гнівом і звеліли людям камінням її побити. Але каміння, яке в неї кидали, не торкалося її, але навколо падало, наче руками на купку складане, оточувало її. А нечестиві не пізнавали сили Божої, чарівницею називали святу, вона ж говорила: «Сила Христова в мені діє, викриває блуд ваш, а допомога Його розсипає ті муки, яких мені завдаєте». І звелів ігемон, зв'язавши, вести її в темницю і до ранку стерегти пильно, казав сторожі: «Вважайте, аби не втекла, волхвуванням своїм, бо скаже, наче Бог вирятував її, і звабить багатьох». Сказала до нього свята: «Безумцю, осліплений і нечестивий чоловіче, хіба не розумієш, що я зв'язана заповідями Бога мого, прибита цвяхами до закону Його і не можу від тих любих мені пут звільнитися ані втекти від страдницького подвигу, в який же добровільно увійти захотіла за Христа, Спасителя мого». Те мовивши, пішла в темницю.

Коли сиділа свята Гликерія в темниці, прийшов до неї єрей Божий Філократ, відвідуючи ув'язнену Христову. І сказала до нього свята: «Знаменуй мене знаменням хресним і ним, наче маззю якоюсь помастивши, прикрась мене для Бога і Царя, для котрого служиш воїном, зроби мене угодною, аби, знаменням Його загороджена і зміцнена, перемогла я злість диявола». Пресвітер хрестом святим знаменував її, сказав: «Знамення Христове хай поможе тобі у намірі твоїм, і сам Христос хай буде тобі духовним миром, що омастить тебе своєю благодатю, аби ти отримала бажане». Так Філократ зміцнив її в Господі і, мир давши, пішов.

Наступного дня Савин-ігемон прийшов у двір царський, аби там мучити Гликерію святу, яку поставив перед судом своїм і сказав до неї: «Чи погодилася ти, Гликеріє, принести жертву великому богові Дію, йому ж і сам цар із жертвами поклоняється?» Відповіла свята: «Як поклонюся чи жертву принесу тому, що впав, і розбився, і на багато розсипався частин, сам собі помогти не зміг? Я знаю одного Бога, що на небі живе і помагає мені нечестиву вашу розсипати силу. Йому приносити жертву, і поклонятися, і благовгоджувати належить». Знову сказав ігемон: «Принеси жертву швидше, ніж почну тебе мучити». Відповіла мучениця: «Бог мій буде мене мучити, коли тебе послухаю». Сказав ігемон: «Чи, може, ти померти хочеш?» Відповіла мучениця: «Я намагаюся болем тілесним полікувати душевні рани». Тоді ігемон звелів її за волосся на катувальному дереві повісити нагу і кігтями залізними обдирати тіло її доти, поки не помре. Тому повісили її і дерли — не відчувала болю в тілі своєму від мук, що їй накладали. І казала до ката: «Нечестивче і слуго диявола, всілякого зла сповнений, нічим для мене є ті муки, бо не чую їх, маю Ісуса Христа, який допомагає мені. Тому инші, більші, приготуй мені муки, бо ці є нічим». Коли так говорила свята, слуги, що мучили її, знемогли. А ігемон, бачивши, що мучениця долає муки, звелів зняти її з катівні і розбити їй лице. І сказала свята: «Світло моє Бог і твердиня моя — Христос, який утверджує благодаттю своєю помисли раби своєї». Тоді, на небо поглянувши, сказала: «Тебе прошу, Владико, просвіти лице моє і до прийняття ударів мужньою мене зроби. Ти, Господи, укріпи мене в стражданні за Тебе, бо Ти — Бог, скарбами Святого Твого Духа збагачуєш тих, що визнають безстрашно перед катами пресвяте Ім'я Твоє. Помагай усім святим Твоїм, що вгоджують Тобі на землі, їхнім же наставленням і я пізнала Тебе, Бога мого, і полюбила Тебе, Творця мого. Почуй мене нині, рабу Твою, що намагається в Ім'я Твоє сітей диявольських та уст зміїних уникнути». Коли так свята до Бога промовляла, кати по лиці били її сильно. І зразу став при ній ангел Господній, і настрашив тих, що мучили її, і попадали, наче мертві. Ігемон же ангельського їй явлення не бачив, сказав до неї: «Скажи, Гликеріє, чому царському велінню не коришся?» Сказала свята: «Якого царя маю слухати веління?» Сказав ігемон: «Самодержця римського, який наказав берегти давній цей батьківський закон, аби поклонятися богам». Сказала свята: «Я Вседержителя Бога слухаю, і Його закону підкоряюся, і бережу його, і приношу Йому жертву — себе саму, як же колись Авраам Ісаака, сина свого, і благоугодний був Богові правдивому, тому і прийняв від Нього благословення бути батьком численних народів». Сказав ігемон: «Вчини те, що наказую тобі, аби не загинути смертю поганою — як жінка зваблена». Відповіла мучениця: «Христос — подвига нашого начальник, у подвизі духовному не лише чоловіків, а й жінок, які на батька твого, диявола, воюють, зміцнює і світлом вінчає». Тому звелів ігемон мученицю святу відвести до темниці і морити її голодом та спрагою багато днів. І йшла, радіючи, у темницю свята, і, похвали возсилаючи Богові, всередину увійшла, і замкнули її твердо, і славила Господа, кажучи: «Благословен Ти, Господи, Боже отців наших, якого пізнають святі Твої, що бережуть заповіді Твої. Ти явив себе святому Петрові, коли він з Риму виходив, і противника його Симона-волхва осоромив. Давиду Великому помагав і Голіята під ноги йому підкорив. Ти, пречесніший і пречистіший Боже, почуй мене і прийди на допомогу мені, рабі Твоїй, і визволи мене від підступів ворожих і від зваби найнечестивішого ігемона». Коли ж минуло три дні, сказав ігемон до тривуна: «Візьми перстень мій і йди запечатай темницю, в якій чарівницю ту пильнують». Тривун же пішов, запечатав двері і навколо темниці звелів сторожу сильну поставити, щоб ніхто не давав їжі чи пиття тій, що всередині сиділа. Ангели ж Божі святій мучениці Гликерії приносили їжу незбагненну, і питття невимовне — і зміцнювали невісту Христову.

Через декілька днів мав ігемон іти в град Іраклійський, прийшов до темниці побачити мученицю, аби повести її за собою. І побачив печать цілу, думав, що вже померла з голоду і спраги: багато вже днів минуло. Тому, коли відчинив двері і побачив її живу, з пут звільнену, і тарелі, що перед нею стояли, на них же був хліб чистий, і молоко, і вода в чаші — здивувався вельми: не зрозумів-бо окаянний, що Бог годує рабу свою. І звелів вивести її і вести за ним в Іраклію. Вона ж дяку возсилала Богові, кажучи: «Владико Боже, Ти, що навчаєш нас пізнання істини і дбаєш вельми про людей своїх, що послав Даниїлові їжу в яму й Іллі в потоці обід приготував, навертаєш заблуканих і сліпих просвітлюєш, дякую Тобі, що згадав і мене, смиренну рабу Твою, і з немаліючих своїх скрабів щедрою своєю рукою у час голоду нагодував». Так свята дякувала Богові, коли в Іраклію вели її. Ігемон же наперед туди прийшов, приніс жертву в Дієвому храмі. Християни ж, що були в граді, чувши про святу мученицю Христову Гликерію, як вона постраждала в Траянополі і що йде, ведена, у їхній Іраклійський град, вийшли з єпископом своїм чесним Дометієм назустріч їй за три поприща. І, побачивши її, прославили її страждання за Христа, а єпископ помолився за неї до Бога, кажучи: «Христе, Світло Незгасиме, Просвітитителю тих, що в пітьмі перебувають, і Провіднику заблукалих, що Мойсея крізь море по сухому провів, фараона потопив, Тебе просимо: будь провідником і рабі Твоїй цій в ісповіданні пресвятого Імени Твого». І вели святу в град, і в путах пильнували. Наступного дня ігемон замислив вогнем спалити мученицю, якщо богам не принесе жертви. Поставив її перед судом своїм і сказав: «Чи надумала, Гликеріє, принести богам жертву?» Відповіла свята: «У законі, який дав істинний Бог, написано: «Не спокушай Господа Бога твого»и. І досить вам говорити «так — так», «ні — ні». Сказала вже я тобі, що приєдналася до Христа мого, відреклася ж диявола, якому ти коришся. З'єднана з Христом, як зможу колись відлучитися від Нього і замість життя смерть вибрати? Роби, що хочеш, я ж все суєтне зневажаю, щоб отримати блага небесні». Тоді звелів її ігемон вкинути в піч вогненну. Коли запалили піч, свята діва загородила себе знаменням хресним і сказала: «Господи, Боже всесильний, благословлю Тобі і прославляю Ім'я Твоє святе, що цей день і годину цю на веселість вічну дарував мені, рабі Твоїй, написав ісповідання моє перед ангелами і людьми. Сповни, прошу, бажання душі моєї і яви нечестивому і скверному ігемонові цьому те, що Ти — Помічник мій». Коли так говорила, вкинули її в піч — і зразу роса з неба зійшла, і погасила полум'я вогненне, а свята в печі, як чиста агниця, стояла, співаючи слова ці: «Святий єси, Боже, що послав божеством своїм допомогу з небес смиренній рабі Твоїй, щоб зрозуміли всі, що все Тобі скоряється і Твоєю волею полум'я вогню цього силу свою губить». Тоді вийшла з печі, ніякої не зазнавши шкоди. Ігемон же те, що не мала від вогню ушокоджень, силі чар зарахував, звелів здерти шкіру з голови її. І коли те слуги робили, свята мучениця взивала до Бога, кажучи: «Господи, Боже, що засвічуєш світло і благоволиш процвітати правді через муки ці, покажи нечистому ігемонові Савину те, що кожен, хто на Тебе надію покладає, не боїться мук, більших же бажає, найсвітліший вінець від Тебе прийме за ісповідання. Славлю Тебе, що знятою з мене шкірою все, що в мені є, відкрив, аби, Твоїм світлом освітлювана, змогла я сказати: «Відкрий очі мої, і зрозумію дива закону Твого». Ігемон же ті її слова і мужнє терпіння мав собі за насміх, звелів мученицю відвести до темниці і, зв'язану по руках і ногах, покласти нагу на гострому камінні. Коли ж була північ, ангел Господній прийшов, осяяв темницю і звільнив святу від пут. І здерту з неї шкіру знову на тілі влаштував і зцілив, і не було сліду рани, але ціла була здорова і лицем красна і світла.

Наступного ж дня ігемон звелів знову привести ув'язнену на допит. Сторож темничний на ім'я Лаодикій відчинив темницю, увійшов і побачив святу, з пут звільнену і здорову, — не впізнав, що то Гликерія, і хотів себе вбити, думаючи, що втекла Гликерія: боявся-бо сторож лютих мук від ігемона. Свята ж сказала до нього: «Не роби собі зла, я — Гликерія». Він же перестрашений був, сказав: «Помилуй мене, щоб я не помер від страху, вірю в Бога, що тобі помагає». А свята сказала йому: «Іди вслід за Христом і спасенний будеш». Він же вивів її з темниці, пута її на себе поклав і йшов услід за нею до ігемона. Ігемон же, те бачивши, сказав: «Що ти наробив, Ааодикію? Де ув'язнена, яку тобі поручили?» Лаодикій сказав: «Ось вона стоїть перед судом твоїм. Вона минулої ночі, Божим осяяна світлом, попередню лиця красу прийняла, зцілена була рукою ангела святого, від Бога до неї посланого. Він же її і з пут звільнив, які я на себе прийняв, бачачи чуда Божі: вірю-бо в Бога її і смерти її хочу бути співучасником». Тоді ігемон гніву сповнився, сказав: «Хай потятий буде окаянний цей, і побачимо, чи прийде Христос помогти йому». Коли ж мав Лаодикій сокирою за Христа потятий бути, звів очі свої вгору, возвав, кажучи: «Боже християнський, приєднай мене в царстві Твоєму до раби Твоєї Гликерії». А свята Гликерія молилася за нього до Бога, кажучи: «Отче Господа нашого Ісуса Христа, що звільняєш від хвороби смертної і полонену людину з пут пекельних звільнив, Ти раба Твого Лаодикія від влади диявольської звільни і дай йому в ісповіданні Твоєму збутися, і прийми душу його в мирі». Те чуючи, Лаодикій сказав: «Амінь». І відтяли йому сокирою голову. Тіло ж його християни, викравши, поховали чесно. Ігемон же до святої мучениці Гликерії сказав: «Знаємо батька твого, що був антипатом римським, знаємо і матір твою, яка у благородстві нічим не меншою була. Хто ж тобі помагає, не знаємо, ти сама скажи нам». Відповіла свята: «Христос, Спаситель світу і Бог всілякої утіхи, що послав мені обід у темницю, і від пут мене звільнив, і лиця мого страчену красу оновив, — Він мені помагає». Звелів тому ігемон віддати її звірам на поїдання. І йшла свята до звірів, наче на бенкет, з веселістю, і стала на місці, на яке випускали звірів. І випустили левицю велику; ревучи, підбігла вона і лягла при ногах святої і лизала стопи їй. Свята ж, звівши очі свої до неба, сказала: «Дякую Тобі, Боже всесильний, Боже отців, Боже милосердя, що вгамував лють звіра на показ божественної Твоєї сили і все жорстоке в легке мені перетворив. Почуй, Боже, і віддай злісному ігемонові за заслугами його, мене ж не позбавляй вінця благодаті Твоєї зі святими своїми». Коли так свята помолилася, голос з неба чутно було, що промовляв до неї: «Почув молитву твою, прийди до Мене з миром, відчинилися тобі двері Царства Небесного». Випустили иншу левицю на святу, яка, зблизившись, вкусила мученицю, але не було ж від укусу того рани ані виразки на тілі — і передала мучениця свята душу свою в руки Божі. Звірі тоді у свої позалізали клітки, а на ігемона в ту ж годину найшла недуга люта: набряком водним напух цілий і здувся вельми, і помер на стогні, не донесений у дім свій. Єпископ же Дометій прийшов, взяв багатостраждальне святої мучениці Гликерії тіло і на місці гарному поблизу града Іраклії Тракійської поховав чесно. І після того від чесних її мощів витекло цілюще миро, що всілякі недуги лікує на славу Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж і від нас, грішних, хай буде честь, слава і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

Згідно «Житія святих» Димитрія Туптала (Ростовського).