Дорогі брати і сестри!

Коли художники, що ілюструють Біблію, доходять до цієї притчі (Мт. 25:14-30), вони найбільш охоче малюють заляканого чоловіка, який, озираючись десь посеред саду, копає яму, щоб заховати свій скарб (Мт. 25:18). Скарб виглядає чималеньким, адже талант – це брусок золота понад 36 кілограмів. В тому вчинкові, який відрізняє третього слугу від попередніх двох, є ключ, який допомагає нам зрозуміти його. Це слово «страх».

Коли ми слухаємо розповіді перших двох слуг про те, як вони вчинили із талантами, одержаними від пана, то не відчуваємо цього страху. Вони мали мужність, відвагу для того, щоб діяти, щоб, вірячи у повернення пана, примножувати його добро. Третій слуга так само вірив у те, що господар повернеться, але панічно боявся його, боявся зробити щось не так. І обрав собі бездіяльність. Він заховав усе, що одержав від пана, щоб потім повернути цілим, і сподівався, що так буде краще. У такому разі, якщо пан і не винагородить його, то й не покарає. Але слуга таки був покараний.

Це дуже корисно пам’ятати нам, усім, хто зариває таланти, дані Богом, у землю свого серця. Адже кожному з нас Господь дає, і дає щедро: дає здоров’я, численні зустрічі, людей довкола нас, знання, силу. Найголовніше ж, Він дає нам майбутнє життя, те Небесне Царство, про яке і розповідав Спаситель апостолам, послуговуючись цією притчею. І як же ми діємо, одержавши від Нього ці дари? Чи не буває у нашому житті так само, коли ми, діставши від Бога неоціненні таланти, квапимося заховати їх у глибину свого серця, щоб ніхто не побачив? І навіть пишаємося тим між собою: я – людина талановита, і хоч я нічого не зробив, але знаю, що якби хотів, то міг би написати книгу, намалювати картину краще за інших, поставити фільм, зняти передачу, організувати якийсь захід, перемогти на виборах, якби висував свою кандидатуру. І багато-багато чого ще можемо ми фантазувати, виправдовуючи власну бездіяльність.

Але страх змушує нас ховатися з цими справжніми або, може, й вигаданими талантами. І цей страх неодмінно стане причиною майбутнього покарання, того, яке дістав третій слуга. Покарання розлукою із Господом. Бо в Царство Небесне входять ті, хто має мужність іти вперед, хто сміливо дивиться перед собою, а не озирається в паніці праворуч, ліворуч, назад, сподіваючись звідусюди ворогів і готовий у будь-яку мить тікати від небезпеки.

Тільки мужні здобудуть вічне життя, тільки ті, хто готовий іти на ризик, хто готовий боротися. Це стосується не тільки духовного життя. Не меншою мірою це стосується нашого економічного життя, нашої фінансової діяльности. Адже, на жаль, прикметними рисами нашого народу лишаються апатичність, пасивність, нездатність на сміливі, ризиковані вчинки, які і дають людині власне багатство, і допомагають розвивати економіку країни, давати роботу іншим людям.

У політичному житті ми спостерігаємо подібний страх, який позначився на попередніх майже двадцяти роках незалежности України. Адже всі ми дістали від Бога неоціненний дар, той талант, який є неоплатним і за який інші народи кладуть сотні тисяч, мільйони життів: дістали свободу. А отже, шанс для кожного українця вільно розвивати свої таланти, боронити свою державу, пильнувати, аби не гідні цього особи не прийшли до керівництва країною, дбати, щоб вона розвивалася належним шляхом як частина християнської європейської цивілізації, до якої вона належить.

Чи мали ми сміливість використати цей дар? Чи зуміли його захистити і примножити? І чи не має нам бути соромно, коли, озираючись на інші країни, ми бачимо, як маленькі нації, що вийшли з тієї самої тюрми народів, що й ми, - естонці, латвійці, грузини, - сміливо йдуть уперед. Їм то вже не соромно буде приходити зі своїми талантами на суд до Бога…

Притча про таланти – це виклик і заклик до кожного з нас. Заклик до дії. Виклик, бо Христова притча змушує нас побачити лихі плоди і безнадійні перспективи своєї апатії, якою ми часто можемо маскувати бездіяльність, видаючи її за схильність до роздумів, духовної, а не матеріальної, праці.

Господь знов і знов кличе нас до дії. Він закликає нас іти вперед, нагадуючи, що тільки мужні успадкують Небесне Царство. Амінь.

Автор: Архиєпископ Ігор (Ісіченко)

Джерело: uapc.org.ua