ДІТИ-СИРОТИ

Сьогодні за офіційною статистикою в Україні загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, складає 100679 осіб.

Слід зазначити, що це число лише приблизно відображає реалії життя, оскільки безпритульні діти, діти-жебраки, діти, що перебувають у диспансерах і т. п., не враховані у цій цифрі.

Складна соціально-економічна ситуація в українському суспільстві безпосередньо впливає на один з найбільш важливих його елементів – українську сім’ю (її норми, цінності), відображається на загальному соціальному контексті, формуючи середовище, в якому вона існує. Один з висновків Національного звіту про стан сімей в Україні у 2002 році стверджує, що, на жаль, сім’я і шлюб все більше втрачають свої соціальні функції. Саме сімейні проблеми та конфлікти спричиняють значну кількість негативних явищ, з яких найшвидше зростає біологічне і соціальне сирітство.
Проблема сирітства в Україні породжує низку інших проблем – дитячу злочинність, насильство у сім’ї, наркоманію, хвороби та навіть торгівлю дітьми. Про все це можна писати нескінченно, ці теми не втратять важливості до того часу, доки ми будемо жити так, як вчора. Нам бути в цьому суспільстві. Нам з вами жити серед цих людей, які не мали можливості відчути і зрозуміти прекрасного сенсу слова «сім’я». Сироти у житті Церкви

Церква від самого початку брала під свою опіку осиротілих і овдовілих, немічних і стареньких. Це ми  бачимо у розповіді апостольських Діянь, коли апостоли спеціально для цієї служби вибрали і рукоположили сімох дияконів. Відтоді і до сьогодні Церква активно працює і заохочує до цієї праці (добрих діл милосердя для душі і тіла) усіх християн доброї волі. Питання сиріт – це  проблема всієї країни. Кожен з нас, будучи громадянином і патріотом України, має релігійний і моральний обов’язок не просто бачити і розуміти, але також діяти, тобто брати особисту, безпосередню активну участь у допомозі потребуючим дітям-сиротам.
Проблеми сиріт повинні цікавити не тільки окремих груп людей, а й ціле суспільство загалом. Оскільки кожен з нас, як Боже творіння, є покликаний до спільнотного життя. Ми не повинні замикатись в своїй хаті, бачачи перед собою тільки свої проблеми, але маємо пам’ятати, що сьогодні хтось інший терпить, а завтра можемо терпіти й ми. У всякому разі, самотужки зі своїми негараздами не впораємось. Уже тепер хтось напевно потребує нашої допомоги. Але що ми на це можемо сказати, подумати? “Я один, такий немічний і сам терплю. Що я можу?” А Христос каже: «Носіть тягарі один одного» (Гал. 6,2). Ми можемо придумати тисячу причин і повірити в них для заспокоєння своєї совісті, та пам’ятаймо про те, що якщо ми хочемо бути справжніми практикуючими християнами, маємо на ділах показувати нашу віру та любов.
Діти - Божий дар, безцінний скарб, це «квіти», яких потрібно доглядати з увагою, любов’ю та терпеливістю. Тільки тоді ці «квіти» зможуть по-справжньому розквітнути. Вони є майбутнє світу і продовження людського роду. Яке саме буде те майбутнє, уже сьогодні залежить від нас.
Ніхто не буде сперечатися про те, що найбільшою цінністю для кожної людини є міцна сім’я, як місце особливої турботи, захисту, а найперше місце найвиразнішого вияву любові.
У розумінні християнському, сім’я – це відображення внутрішнього життя Бога, яке об’явлене в Ісусі Христі. Сам Бог стається справжньою Людиною і живе, як усі люди, земним життям. Він народжується в родині, показуючи цим велику потребу людської природи зростати у дбайливій опіці батьків, бути доглянутим, бути любленим. Саме  Пресвята Родина, яку складають Ісус, Марія та Йосиф, є прикладом сім’ї, яка є сопричастям осіб, знаком та образом сопричастя Отця і Сина у Святім Дусі.
Окрім освячення природніх родинних зв’язків, Ісус засновує також духовну спільноту, до котрої належать слухачі і виконавці Божої науки. “І сказали Йому: Ото мати Твоя і брати Твої, і сестри Твої он про Тебе питаються осторонь. А Він їм відповів і сказав: Хто Моя мати й брати? І поглянув на тих, що круг Нього сиділи, і промовив: Ось мати Моя та браття Мої! Бо хто Божу волю чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати” (Мр. 3, 32-35). Ця спільнота є духовною родиною, яка покликана бути прикладом для родин, зв’язаних природним зв’язком. Духовна сім’я називається Церквою у значенні спільноти осіб, які об’єднані любов’ю Божою. Завданням цих осіб, членів Церкви, є народжувати і виховувати громадян Царства Божого, приготованого для всіх людей. З огляду на це завдання, Церква, не як якесь абстрактне поняття, але як живі люди, приймає під свою опіку всіх без винятку, які бажають бути щасливими і бездоганними та щирими, невинними дітьми Божими серед лукавого та розпусного роду, щоб в ньому сяяти, як світила в світі. (пор. Фил. 2, 15).
Покладаючись на ці роздуми, спробуємо дати поради дітям-сиротам і також живим учасникам духовної родини – Церкви. Сирота – це людина, яка позбавлена батьківської і материнської опіки через різні обставини життя. Зазвичай йдеться про смерть родичів, однак у нашому суспільстві щораз більше поширюється соціальне сирітство, як також сирітство, спричинене безвідповідальністю батьків. Як вижити оцим дітям серед цього такого складного суспільства, де особа розглядається як товар, який потрібно використати в своїх цілях. Найперше діти мають бути свідомими свого статусу у суспільстві, свідомими того, що вони є повноцінними громадянами держави, які заслуговують на те, щоб до них ставилися як до гідної особи, яка нічим не є гірша за дітей, які мають батьків.

Державні заклади у більшій мірі не можуть замінити батьківського тепла і материнської любові, які є необхідними для нормального психологічного і духовного розвитку дитини. Тому для Церкви є необхідним завданням зробити все можливе для того, щоби цих дітей вберегти від різного роду небезпек, пов’язаних із недостатнім вихованням, а саме від почуття меншовартості, покинутості, не кажучи вже про різного роду прояви неморального життя, життя “вуличного”
і безконтрольного. Що може Церква дати дітям, позбавленим природного права жити і виховуватися в повноцінній сім’ї, як не свою материнську любов
і опіку. В який спосіб це мало би відбуватися? Як ми говорили вище, Церква – це спільнота живих людей, які об’єднані любов’ю до Бога, і з цієї любові черпають силу та наснагу долати всі життєві труднощі як психологічного, так і матеріального плану. Тому завданням кожного члена Церкви є навчити дитину-сироту, яка трапиться їй на життєвій дорозі, в усьому покладатися на Бога, який любить усіх і для усіх бажає добра. Кожен християнин, оскільки він носить це почесне ім’я, мав би пам’ятати слова Святого Письма: “Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу”(Як. 1, 27). Кожен учень Ісуса Христа буде всіма можливими способами допомагати дітям-сиротам, не тільки у матеріальний спосіб, але прийматиме кожного з них як тих, які є Божими дітьми, благовістуючи їм, що Бог їх любить і завжди любитиме, що він чекає на них у Святих Тайнах та у спільноті духовних братів і сестер. На таке ставлення заслуговують усі категорії сиріт. Ними всіма повинна опікуватися Церква, щоби з них були добрі громадяни Неба. Саме християнська родина має бути відкритою на прийняття дитини-сироти на правах усиновлення чи опікунства, даючи приклад до наслідування іншим людям у світі.
Ви можете запитати – “Як же церква допомагає”? Ось вам приклади: в Івано-Франківську, при жіночому монастирі УГКЦ Згромадження сестер служебниць Господа і Діви з Матара (с.Крихівці)  діє  “Дім милосердя святого Миколая”, які займаються не тільки допомогою сиротам, але й неповнолітнім матерям, наркоманам, алкоголікам, перестарілим. Також діє Мальтійська служба допомоги, що займається допомогою дітям-сиротам у школах-інтернатах області, і ще багато інших благодійних організацій.
А що робите ви? Не обов’язково робити щось неможливе, потрібно просто не жаліти свого часу і відкинути лінь! Прийдіть до цих дітей, просто сядьте і потримайте їх за руку… Покажіть, що вони нікому не байдужі! Спілкуйтеся з ними, підтримуйте їх, дружіть з ними! Щодо духовних осіб – ви повинні навчити сиріток, що Бог може дати набагато більшу любов, ніж будь-хто!

Листи
дітей-сиріт до Митрополита Андрея Шептицького

Дитячі листи, написані у 20-30 роки минулого століття Марцельками, Ольгами, Нусями, Васильками, Ганусями, Ірцями, Михасями (так вони себе підписували), дуже теплі і щирі, але у них гірка доля кожної сироти.
Маленькі хитруни добре знали, що Святий Миколай неодмінно їм щось передасть через руки улюбленого Митрополита Андрея, якого вони називали Таточко. Власне через це у радянський час КДБ поширював наклеп щодо Митрополита, мовляв, у нього було багато дітей, бо є листи від дітей.
У 1921 році Митрополит Андрей написав лист до Папи Бенедикта XV та єрархії США і Канади з проханням про допомогу сиротам. Слуга Божий пише про те, що з 1914 до 1920 не було року, щоб через Галичину не переходили якісь війська. І вже маємо 20 000 сиріт, писав митрополит Андрей, що нема ними кому зайнятись. У листі розповідається про те, що Церква організувала двадцять сиротинців, але не завжди може дати дітям те, що їм потрібно: "Діти, що їх примістили ми по сиротинцях, є часами так пригноблені трагедією їх життя, що сестри, котрі є якби матерями для дітей, мусять не раз місяцями працювати, щоб викликати усміх тих маленьких. Через цілий рік є неможливо виробити атмосферу веселости і щастя".

інтерв’ю. . .

Розмова з директором Івано-Франківської загальноосвітньої обласної середньої школи-інтернату для дітей сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків Гаврилюк Наталією Іванівною:

- Наталіє Іванівно, відомо, що не всі інтернати однакові, а різняться своєю специфікою; який є поділ інтернатів?
- Є дитячі будинки, де діти живуть, а навчаються в іншому закладі, наприклад, Долинський дитячий будинок, або будинки сімейного типу; свого роду прийомні сім'ї; школа-інтернат, де діти і живуть і навчаються.
- З яких причин діти потрапляють в інтернат?
- Якщо померли батьки; якщо батьків позбавили піклування через аморальний спосіб їхнього життя; коли батьки в ув'язненні; коли в сім'ї дуже низький рівень життя; в судовому порядку; через путівку від управління освіти; коли мати-одиначка недієздатна (наприклад через психічні відхилення).
- Яка загальна картина по Україні: кількість дітей в інтернатах зростає, чи, навпаки, зменшується? Чим це зумовлено?
- Картина така: кількість дітей в інтернатах іде до зменшення. Це зумовлено тим, що згідно Указу Президента, дітей віддають у сімейні будинки. Також існує обмеження на кількість дітей в інтернатах. Також діти йдуть у прийомні сім'ї. Більшість дітей ведуть бродячий спосіб життя чи живуть у злиднях; у батьків-алкоголіків чи наркоманів народжуються діти з психічними чи фізіологічними відхиленнями, а вони в свою чергу потрапляють у спеціалізовані інтернати, яких по області більше двадцяти.
- З вашого досвіду, як часто батьки, яких позбавили права на батьківське піклування, навідують своїх дітей?
- Десь п'ятдесят на п'ятдесят. Поки діти малі, то відвідують часто, навіть каються, і є випадки, коли діти повертаються в сім'ю, наприклад, в сім'ї все налагодилось, мати знайшла іншого чоловіка тощо.
- Які, на Вашу думку, морально-духовні проблеми мають ці діти?
- Відсутність емоційної сфери. Діти не відчувають моделі сім'ї, тому ми сприяємо, щоб опікуни, родичі, хресні батьки на деякий час забирали дітей до себе.
- А чи це не ламає психіку дітей, адже тут, маю на увазі у сім'ї, все прекрасно, а повертаючись до інтернату - знову одноманітність, відсутність близьких?
- А як же інакше вони бачитимуть модель сім’ї? Після цього діти вже інакше дивляться на сім’ю в майбутньому, особливо тоді, коли створюють свою. Давніше працювали вихователями чоловіки і жінки, що приблизно виглядало як сім'я, і навіть діти кликали їх "тато" і "мама". Але зараз так немає, бо кількість годин збільшена, а фінансування мале.
- Чи є співпраця вашого закладу з Церквою. Якщо так, то в якій формі?
- Є у формі бесід, виховних годин, кінолекторій. Кожної неділі та у святкові дні є Свята Літургія. Тісно співпрацюємо з братами-семінаристами, що роблять чималий вплив на духовно-моральний зріст дітей. В більшості співпрацюємо з Українською Греко-Католицькою Церквою. В Більшівцях були зустрічі дітей з представниками Римо-Католицької та Греко-Католицької Церков, де діти дізнавались про особливості їхніх обрядів і різницю між Літургіями. Дітям це сподобалось.
Розмову вів Ігор Ліпчанський

Прийомна сім'я

Якщо Ви маєте бажання створити прийомну сім'ю.
Прийомна сім’я є однією з форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти, чиї батьки померли або в силу різних обставин не можуть виконувати свої обов'язки, потребують родинного тепла і виховання. Держава визначила важливе завдання забезпечити належні умови для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Усиновлена дитина приймається в сім'ю на правах біологічної дитини з усіма правовими наслідками, в прийомну сім'ю - до досягнення ними повноліття (18 років), а у разі продовження навчання - до 23 років, або до закінчення ними відповідного навчального закладу. Тобто, сімейних правовідносин між прийомними батьками і прийомними дітьми не виникає. За прийомними дітьми зберігається статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. Це передбачає збереження за дитиною раніше призначених аліментів, пенсій та інших державних виплат. Суми коштів, що належать прийомним дітям, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей.
Хто може стати прийомними батьками?
Прийомними батьками може стати як подружжя, так і особа, що не перебуває в шлюбі, працездатного віку.
Середньомісячний сукупний дохід на кожного члена Вашої сім'ї, обчислений за останні шість календарних місяців, не може бути менший, ніж рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум), встановленого законодавством.
Особи, які виявили бажання стати прийомними батьками, в обов'язковому порядку мають пройти навчання, організоване обласними центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо, за спеціальною програмою.

ДЕРЖАВНІ  ДІТИ
Чому  на цій землі так зла багато,
І за чиї  гріхи, земні і неземні,
У дитбудинках плачуть немовлята,
Безвинно-винні крихітки малі.
Такі  беззахисні, нікому не потрібні,
Хоч не просилися на цей жорстокий  світ,
Покинуті, забуті кимось ніби
Ростуть собі, як при дорозі глід.
Ростуть вони без ласки, без любові,
В державних ліжечках, державних пелюшках,
І засинають  так, без колискових,
І не на рідних, маминих руках.
Та  час біжить, і діти підростають,
А в оченятах недитячий біль.
І день-у-день з віконця виглядають,
Свою  матусю, і нікого більш.
А інколи, забившись у куточок,
Здригаючись в холодній темноті,
Як ті від гілочки відірвані листочки,
Маленькі  тільця плачуть в самоті.
Хоч все в них є, доглянуті і  ситі,
Книжок  багато, забавок, дітей,
А їм так хочеться всім серцем притулитись
До  найдорожчих, маминих грудей.
А де ж та мама, та бездушна жінка?
Як  може жити у такім гріху?
Свідомо зрадивши свою кровинку,
Подарувавши долю їй гірку?
О мамо, мамо, з ким ти ділиш радість?
І як марнуєш  молоде життя?
Тобі  все ба?йдуже, та у самотню старість,
Не  раз згадаєш кинуте дитя.
І поміняє все місцями доля,
І серце в розпачі і тузі защемить,
Та  буде пізно вже шукати доню,
Щоб сиву голову до ніг її схилить.
О, Боже справедливий, чому так є на світі?
Сідають бузьки не на ті дахи,
А без  війни осиротіли діти,
Несуть  свій хрест не за свої гріхи.
Тож будьмо милосердні, добрі люди!
Державні  діти - то наш спільний біль.
Нехай і їх життя щасливим буде,
А їхні сльози - не чужі, - мої.

Дякуємо Братству св. свящмуч. Йосафата при Івано-Франківській духовній семінарії за допомогу у приготуванні даного вісника

19 грудня - День Св. Миколая

Однієї зимової ночі Святий Миколай опускається на срібній вервичці з неба на землю. Сивобородий, у довгій золотавій киреї, він заходить до кожної хати і кладе дітям у спеціально приготованому місці або під подушки свої пречудові небесні гостинці. Правда збитошникам Святий Миколай дарує хіба що прегарного прутика, бо з неба він бачить кожного з нас і добре знає, хто чемний, а хто й не дуже...

Розповідь про Святого  Миколая

Народився святитель Миколай у III ст. З дитинства досяг успіхів у вивченні Божественного Писання; вдень не виходив з храму, а вночі молився і читав книги. Він здобув повагу у своєї пастви ще в юнацькому віці. Спочатку Миколай читав у храмі псалтир, а далі його висвячено на священика. Під час паломництва на Святу Землю він хотів залишити своє служіння серед людей, щоб усамітнитись в пустелі для прославлення Творця. Але за волею Божою Миколай повертається на батьківщину, де його призначають єпископом Мир Лікійських (південне узбережжя малоазійського півострова).
Одного разу, Святий Миколай дізнався про велику потребу і убогість одного, колись багатого жителя його міста і врятував його від великого гріха. Святитель, переживаючи про грішника, вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із грошима. Цим врятував його сім'ю від духовної загибелі.

Молитва дитини до Св. Миколая

Святий Миколаю, підкажи добрим людям, щоб вони пам'ятали про бідних, знедолених і сумних дітей. Добрий наш Покровителю, принеси нашим батькам і всім добрим людям бажаний нами подарунок і виконай їхні найсокровенніші прохання. Особливо пам'ятай про тих, хто чекає на доброту, і про тих, хто втратив віру в добро. Святий Миколаю, завжди молися за мене та за всіх людей. Амінь.

А ти вже вивчив віршик для святого Миколая?

В навечер'я святого Миколая
- Добра ніч, Матусю мила!
Повна ніч таємних снів...
В небі зорі засвітили,
Білий сніг поля замів,
Відчинило браму Раю
Двоє білих янголят,
Саночки там виїжджають,
Вниз хмарками бистро мчать.
Сани куті в дивні взори,
Золоті при них дзвінки...
Дзвонить небо, дзвонять зорі
І під снігом ялинки.
Їдять звірі із долоні й рук
Господнього Старого,
Сосни хиляться в поклоні.
Жваво б'ють дітей серця:
- Там дари такі багаті!
- Чуєш? Дзвонить близько десь...
Ти подумай: як вітати
Гостя із самих небес?!
Леся Храплива

- Що ти хочеш отримати в нагороду за добре життя на землі? - запитав Господь у Миколая, коли після смерті його душа постала перед престолом Всевишнього.
- Нічого не хочу, - відповів Миколай, - тільки дозволь мені, Боже, хоч інколи сходити з неба на землю і відвідувати дітей, яких я дуже сильно люблю.
- Я знав, що ти про це попросиш. Ти зможеш це робити. Щороку, в день своїх іменин, сходитимеш на землю.
З того часу в ніч з 18-го на 19-те грудня Миколай ходить по землі і розносить добрим дітям подарунки. Своїм прикладом він і нас заохочує чинити добро для ближніх і дуже радіє, коли і дорослі, і діти йому в цьому допомагають.
Ти, звісно, здогадуєшся, що йдеться про святого, який своїми молитвами лікує всілякі недуги, допомагає у скрутні хвилини, який оберігає подорожуючих на суші і на морі, відганяє від них біду; про святого, який знайшов своє щастя у тому, щоб служити Богові і дарувати радість іншим людям.
Його знають і шанують в цілому світі, до нього моляться і просять про опіку, йому навіть пишуть листи і запрошують у гості! Бо він - святий Миколай Чудотворець.

Видає: Центр капеланського душпастирства,
Івано-Франківська єпархія УГКЦ.
Головний редактор - прот. Василь (Рак).
Відповідальний за випуск - бр. Ігор Ліпчанський.
Літературний редактор - бр. Іван Дутка.
Ред. колегія: о. Орест Путько, бр. Тарас Стельмащук.

Наша адреса:
м.Івано-Франківськ, вул. Гарбарська, 20;
тел. 77-43-99; e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  
Для пожертв: “На Дар Божий” р/р. 260035205 МФО 336462 АППБ Аваль м. Івано-Франківськ                                Код ЄДРПОУ 26264145