Відповідальне батьківство

У цьому номері ми хочемо звернути увагу на тему відповідального батьківства. Батьківство - це великий дар Божий. Ним ми уподібнюємося Творцю –  можемо народжувати до життя, виховувати, супроводжувати, опікуватися  нашими дітьми. Батьківство – це благодать Божа. Її потрібно плекати, оберігати, передавати. Як запевняє Апостол Христовий Павло, що жінка спасеться народженням дітей (пор. 1 Тим. 2:15), а батьки нехай виховують своїх дітей у послузі та страсі Господньому (пор. Еф. 6:4). Що це означає? Відповімо коротко. Якщо головою чоловікові є Христос, то і сам чоловік є головою сім’ї. А сім’ї, в яких люблять  і шанують Божі заповіді, жінки є серцем і душею. Подібний ієрархічний порядок заклав Господь у сім’ю.
У цьому номері пропонуємо читачам звернутися до думки Святих Отців. Очевидно, що культурно-історичний час Отців був інший, тому ми розміркуємо над змінами, що відбулися в психології сім’ї модерної епохи. Особливої уваги заслуговує безвідповідальне ставлення сучасних поколінь до дару плідності та передавання життя.
Знаємо, що наша газета далеко не висвітлить та не вирішить багатогранної теми батьківства. Сподіваємося, що наш читач буде надалі сам ще більше працювати над вирішенням порушених питань.

Причини кризових сімей

Як зауважують спеціалісти Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, кризові сім’ї, в яких спостерігається незадовільне виховання дітей, недбальство щодо інтелектуального
і духовного їх розвитку, в яких діти бачать або, ще гірше, самі стають жертвами насильства, брудної лайки чи нарко-алкогольної залежності випливає із декількох гострих і актуальних проблем. Першою із них є так звана «сімейна традиція», коли горе-сім’я взяла негативний приклад зі своїх батьків, а ті, в свою чергу, зі своїх. Це такі династії, у яких не закладено правила хорошого тону, християнське виховання, етичні норми. З такими сім’ями доводиться наполегливо працювати, бо вони не мають закладеної моделі зразкової сім’ї, середовище їхнього існування для них є оптимальним.
Другою великою проблемою нинішнього суспільства є неповні сім’ї, де дитина виховується одним із батьків. Це стає  зрозумілим, коли проаналізувати статистичні дані реєстрації шлюбів і розлучень по Україні. Наприклад, у січні-травні 2010 р. кількість зареєстрованих шлюбів становила 86600 і в цей же час розлучилося 57287 подружніх пар (згідно Державного комітету статистики України). Наслідки для дітей молодшого дошкільного віку (2,5-3,5 р.) - це підвищена лякливість, розладнання сну, зниження пізнавальних інтересів. У середніх і старших вікових групах дошкільників наслідком розлучення є виражена тривога, переживання втрати, депресія, роздратованість, агресивність, бідність фантазії, заниження самооцінки і т. д. Матері з неповних сімей частіше, ніж матері з повних сімей, стурбовані низькою успішністю дитини в школі, проявом грубості у спілкуванні, поганою поведінкою, дружбою з товаришами, ранньою цікавістю до своїх ровесників протилежної статі. Відсутність у сім’ї чоловічого авторитету негативно впливає на психічний розвиток і формування чоловічих рис характеру дитини,  а також на її фізичний розвиток.
Останнє десятиліття ввійшло в історію України, як час масової еміграції. Науковці до нині сперечаються чи позитивне, чи негативне це явище для економіки України, але вже достеменно відомо, що воно залишило глибоку рану на суспільстві, зокрема на дітях, які в цей час зростали і формувалися без батьків. Це явище отримало назву «соціального сирітства». За даними «Міжнародної організації міграції», за кордоном працює близько 3 млн. українців. Внаслідок цього без батьківської опіки і повноцінної турботи і виховання залишилося від 3 до 5 млн. дітей. За даними МВС, кожен десятий неповнолітній правопорушник в Україні має батьків, які виїхали на заробітки за кордон.
Також велике значення у формуванні доброї сім’ї має житлове питання та вплив родичів.

о. диякон Ярослав Рохман

Відповідальне батьківство колись і зараз

Традиційне українське родинне виховання – це історично сформована система поглядів, ідеалів та засобів батьківського впливу на дітей. Батько в українській сім’ї був її головою, годувальником, опорою й захисником. На ньому трималося сімейне господарство, від нього залежав матеріальний статок родини. Авторитет батька в українській родині був незаперечним. І коли на матір покладалась відповідальність за догляд та виховання дітей, батько формував у молодших членів сім’ї такі якості, як відповідальність, розуміння свого обов’язку, самостійність, уміння відстоювати власну гідність. Від батька до сина передавались навички господарювання, основи сім’ї. Традиційні українські чесноти й норми християнської моралі пильно оберігають усталені родинні взаємини.
В сучасному світі жінкам і чоловікам доводиться долати існуючі стереотипи, адаптовувати традиціїї сімейного життя і виховання дітей, до вимог часу. Якщо жінки мають легше пристосовуються і успішно освоюють нові ролі, то для багатьох чоловіків зміни усталених канонів породжують значні труднощі. Сьогодні все частіше говорять про так звану «кризу маскулінності», яка характеризується зсувом уявлень і очікувань від чоловіка у виробничих відносинах, політичній сфері, сімейних відносинах, і відображається у нових критеріях чоловічої краси, емоційної чутливості, нових видах взаємин між самими чоловіками, характері чоловічої сексуальності та ін. Щодо виробничих відносин та політичної сфери, то можливість жінок отримати хорошу освіту дозволила їм вийти на політичну арену і ринок праці поряд із чоловіками та навіть створити певну конкуренцію. Освоєння нових ролей помітно вплинуло на психіку і поведінку представників обох статей. Якщо сучасні жінки мають розвивати в собі незалежність, рішучість, наполегливість, стійкість, ініціативність, то втрата чоловіками монополії у цих традиційних для них сферах спонукає розвивати в собі здатність до компромісу, співпраці, порозуміння, вміння ставити себе на місце іншої людини, що у багатьох чоловіків породжує певні труднощі.
Трансформовуються і очікування від поведінки чоловіка у сімейних взаємовідносинах. Чоловік перестав бути єдиним годувальником, що послабило його владу в родині. Тому в сучасній сім’ї, авторитарний стиль поведінки чоловіка призводить лише до конфліктів і неможливості співіснування, тому він має змінитися на інший - авторитетний, що передбачає взаємозамінність у виконанні сімейних ролей, гнучкий розподіл домашніх обов’язків, відповідальність за виховання дітей, спільний внесок у сімейний бюджет та інше.
Сучасна соціалізація хлопчиків також має свої проблеми. З одного боку, спільне навчання з дівчатками дає їм можливість для побудови рівних відносин. З іншого боку, майже тотальне ожіночнення освітньої сфери, а також відсутність батька у багатьох сім’ях створює для хлопчика труднощі в пошуку адекватного чоловічого образу для наслідування.
ХХ сторіччя сформувало чоловічий образ, як образ непохитного, впевненого, агресивного та скупого на емоції героя, мачо, який самотужки вирішує всі, і в тому числі, емоційні проблеми. Достатньо лише пригадати вислів: «Чоловіки не плачуть. Чоловіки тільки засмучуються» та його вплив на формування емоційної сфери хлопчика. При дотриманні цієї «норми» у чоловіків часто виникають труднощі із саморозкриттям, довірою своїх почуттів іншим, співчуттям, здатністю емоційно підтримати близьких. Загальновідомим є факт, що відсутність емоцій не вирішує проблеми, а тільки трансформує її в іншу форму, що згодом виливається в алкоголізм, наркоманію, агресію, суїцид. Останнім часом лікарі все частіше говорять про алекситимію – хворобу, що виражається у неможливості проявляти емоції та сприймати емоції інших людей. Сучасні чоловіки – потенційні кандидати на це захворювання. Від них очікують, щоб вони проявляли ніжність, турботливість, обговорювали з дітьми проблеми, успіхи та невдачі, виявляли почуття.
Інтернет-ресурс

Плідність: дар і відповідальність

Дуже часто трапляється так, що не усвідомлюємо, що плідність є перш за все даром і що разом із прийняттям того дару ми покликані до співпраці з Богом. Тому і сприймаємо плідність як небезпеку, говоримо про "небезпечні дні", про "небажані" вагітності. Пробуємо поправити це, що Бог досконало сотворив і усунути плідність із нашого тіла. Наша ментальність і наша лексика несуть із собою негативний погляд на цей великий Божий дар. Бути християнським подружжям означає зрозуміти своє покликання і дати на нього належну відповідь. Це стосується також статевої сфери.
Ми покликані до свідомого життя з плідністю, до розуміння Божого задуму стосовно подружньої плідності,  відповідального батьківства.
Ми часто неусвідомлюємо того, що в нашому тілі закладено скарб - плідність. Інколи нас дратує, що плідність тісно пов'язана зі статевістю. Плідність є ніби непотрібним додатком, якого треба позбутися. Ми мовби оскаржуємо Бога, що чогось не доглянув, щось створив недосконало.
А правда полягає в тому, що з плідністю можна жити в згоді, не треба її боятися і таке життя приносить радість і внутрішню рівновагу. Ісус каже: "...пізнаєте правду, й правда визволить вас" (Ів. 8;32). Це стосується також правди про людську плідність і статевість.
Плідність і статевість у цілому є даром. Як маємо цей дар використати? Пригадаймо притчу про таланти. Плідність є скарбом, талантом, даром, який можна закопати глибоко, або  розвивати. Плідність є даром і нічия заслуга, що він плідний, ані провина, що  неплідний.
Плідність і неплідність ми повинні розглядати і в подружньому контексті. Окрема людина – чи то чоловік, чи жінка – плідна тільки потенційно, тобто можливо колись. Плідність є даром для подружжя!
Кожен дар є одночасно для нас завданням. Воно полягає у відкритості до співпраці з Творцем, до постійного контакту з Ним, у відкритості до життя. Завдання полягає також у чистому й святому підході до використання дару плідності і  дару статевості в цілому.
Бог благословляє подружню любов і через свою Творчу силу дарує їй плідність (Бог готовий співпрацювати з плідною людською любов'ю і дарує душу – творить нове життя, дитину, людину).
Ми незможемо зрозуміти до кінця, ким є людина, якщо будемо використовувати мову, яку пропонує нам світ. Вульгарність припиняє це розуміння, припиняє розвиток любові. Подивіться, які фільми переглядаєте (порнографія), які журнали читаєте, які ведете розмови на тему сексу, чим є для вас оголене тіло? Порнографія нам говорить, що нема любові, принижує нашу людську гідність, робить людину засобом, інструментом для задоволення похоті і таким чином спустошує нас, не дає розвинутись тій здатності до любові, яка є у кожної особи (образ Божий в нас). Свідомо користуючись порнографією, вбиваємо в собі любов.
Часто зустрічаємося з постановою: Бог – так, Церква – ні; тобто не приймаємо навчання Церкви. Будьмо тоді послідовні і спитаймо себе, чому просимо в Церкви Вінчання? Вчення Церкви допомагає нам зрозуміти задум Творця. Тільки повінчані пoдруги мають право на статевий акт, є покликані до співпраці з Творцем, до відповідального вживання дару плідності. Несемо перед Господом відповідальність за дану нам плідність. Це особливе завдання й особлива відповідальність.
Потрібно вміти прийняти дар плідності від Бога і від коханої особи. Не приймаючи цього дару, ми ображаємо і Божу і нашу, подружню, любов; якщо вона не розвивається – то поступово в'яне.
Передподружня катехиза.
Львів, 2004

Відмінність між природним регулюванням плідності та контрацепцією

окреацією, найчастіше постає запитання: «Якщо ми ставимо за мету уникнути зачаття, то чи має значення, до чого вдаватися – до методів природного регулювання плідності чи до застосування контрацептивних засобів? І хіба методи природного регулювання плідності не можуть бути використані з метою контрацепції?»
Методи природного регулювання плідності відрізняються від контрацепції не лише технічно, а й тим стилем подружнього життя, якого вимагає їх застосування. У першому випадку подружжя живе, не відвертаючись від власної плідності, налаштовує себе на хвилю природи подружнього акту, у взаємній згоді вирішує, чи мати і коли мати статеві стосунки.
Отже, природна регуляція плідності вимагає, на відміну від контрацепції, участі особи, і ніхто з двох не залежить від рішення другого: ніхто з двох не стає сексуальним об'єктом другого. Саме тут, а не в застосуванні контрацепції, відкривається справжній простір для вибору, для свободи особи. Контрацепція, а ще більшою мірою стерилізація та аборт, не дають свободи: вони роблять жінку рабинею чоловіка, перекладаючи на неї тягар вирішення проблеми «мати чи не мати дитину» і водночас звільняючи від відповідальності чоловіка-партнера.
Звичайно подружжя може застосовувати методи природного регулювання плідності виключно з контрацептивною метою, але це вже залежатиме не від засобу, яким вони користуватимуться, а від намірів користувачів. Християни повинні мати стиль подружнього життя, що базується на етичних цінностях.
Е. Згречча. Біоетика. Львів, 2007

У справах консультації з методів розпізнавання плідності (природнього планування сім’ї) можна звертатися за тел.:
096 857 34 43 – бр. Ігор
050 193 78 78 – п. Галина

Святі Отці про відповідальне батьківство

Святі Отці є авторитетними не тільки у справі віри, але й ставленні до моралі та виховання. Сім’я, батьківство, виховання були предметом їх уваги. Подаємо окремі висловлювання Святих Отців.
*  *  *
Народження дітей стало великою втіхою для людей, коли вони стали смертними. Тому і чоловіколюбний Бог, щоб одразу полегшити покарання прародичів і ослабити страх смерті, дарував народження дітей, являючи в ньому образ Воскресіння.
Якщо б все наше життя було благополучним, ми заслуговуємо строгого покарання, якщо не радієм о спасінню дітей.
Діти – не випадкова покупка, ми відповідаємо за їхнє спасіння.
*  *  *
Потрібно не тоді вселяти молодим людям страх, коли вони стали чоловіками, але наставляти і направляти їх з дитинства. Тоді  не буде потреби в погрозах.
*  *  *
Добре виховання не в тім, щоб спочатку дати розвитися порокам, а потім намагатися вигнати їх. Треба застосовувати всі засоби, щоб зробити нашу природу недоступною для пороків.
Якщо ти прекрасно виховав свого сина,  він – свого, а той – свого, то ніби така смуга кращих життів піде вперед, отримавши початок і коріння від тебе і приносячи тобі плоди піклування про нащадків.Якщо би батьки ретельно виховували своїх дітей, то не було б ні сідів, ні покарання.
Не будемо турбуватися про те, щоб зібрати багатство залишити його дітям; будемо вчити їх чеснот і просити благословення їм від Бога. Власне це – найбільше висказане багатство, нетлінне багатство, яке з кожним днем приносить все більше дарів.
Не тільки народження робить батьком, але добра освіта; не вагітність робить матір’ю, але добре виховання.
*  *  *
Вік (дитячий) ніжний – дитина швидко засвоює те, що їй говорять, і, як слід на воску, відображає в душах дітей те, що вони чують. Так само і життя їх починає схилятися або до пороку, або до чеснот. Тому, якщо на самому початку, так би мовити, напередодні, відштовхнути їх від пороку і настановити на кращу дорогу, то в майбутньому це вже перетвориться в навик і ніби в природу, і вони не так легко будуть по своїй волі схилятися до гіршого, тому що навик буде заманювати їх до добрих діл.
Старайся навчити (сина) зневажати славу справжнього життя, від цього він буде славніший і знаменитіший.
Бур’ян легше вирвати, коли вік ніжніший, тоді і треба слідкувати, щоб залишені без уваги пристрасті не посилилися і не стали невиправними.
св. Іван Золотоустий
*  *  *
Хто хоче добре виховати дітей, виховує їх у строгості і праці, щоб відрізнившись у пізнанні і поведінці, могли вони з часом отримати плоди своєї праці.
преподобний Ніл Синайський
*  *  *
Доки душа спроможна до навчання, ніжна і м’яка, неначе віск, легко запам’ятовує в собі образи, потрібно негайно і з самого початку життя пробуджувати її до добра. Коли розкриється розум і почне працювати свідомість, тоді будуть уже закладені початкові основи і викладені образи благочестя. Тоді розум буде вселяти корисне, а навики облегшуватимуть успіхи.
св. Василій Великий
*  *  *
Пам’ятайте й те, що Ваша хата є першою і найважнішою школою, в якій діти Ваші мають навчитися любити Бога і людей. А якою буде ця школа, такою буде, очевидно, й наука!
Від першої ж хвилини, як тільки людина приходить на цей світ, треба їй, як тій маленькій рослині, сонця й роси згори та доброї землі здолу.
Зісохне рослинка, як цього не матиме! Марно згине людина, коли кинена буде на цей світ без сонця, землі і роси, без підпори.
А тим сонцем дитини є любов батьків, дбайливість батьків, які піклуються про неї, дрижать над її колискою та й з неба випрошують для неї Божої ласки.
А тією росою для дитини є ті перші науки тй перші враження, яких вона пізнає, коли вперше розглянеться по світі. То – перше слово неньки, перша наука батька, перший приклад батьків, який дитина зрозуміє.
Митр. Андрей Шептицький

Значення законів (обмежень)

Відповідальність потребує меж. За встановлення правил чи обмежень, що діють в рамках сім'ї, відповідають батьки, які також мають стежити за тим, щоб підліток дотримувався цих правил. Думка, що підлітки неодмінно повстануть, коли батьки встановлять певні обмеження, не надто адекватна. Насправді дослідження засвідчують: більшість підлітків вважають, що батьки переважно ставляться до них виважено й терпеливо. Понад половину опитаних визнають: «коли батьки поводяться зі мною суворо, я відчуваю, що вони мають рацію, навіть якщо й серджуся».
Лоренс Стейнберґ, професор психології Темплського університету, зазначає: «Підлітків спонукає повставати зовсім не утвердження батьківської влади, а свавільне застосування цієї влади, недостатнє пояснення правил та незалучення до прийняття рішень». Отже, проблема не у батьківській владі; проблема в батьках, які застосовують свою владу авторитарними, позбавленими любові методами. Поки ваш син чи донька були, власне, дітьми, ви могли встановлювати правила авторитарно, і дитина рідко ставила під сумнів ваше право так чинити, хоч іноді, можливо, й не підкорялася цим правилам. Підлітків, натомість, цікавитиме, чи справедливі встановлені вами правила; вони намагатимуться з'ясувати, з якою метою ви їх запровадили: для того, щоб принести користь самому підліткові, чи для того, аби задовольнити власні забаганки. Веління на кшталт: «Роби так, бо я так сказав» з підлітками просто не спрацює. Якщо ви діятимете у такому дусі, то будьте певні: ваша дитина-підліток таки повстане проти вас.
Г. Чепмен. П’ять мов любові у підлітків, 2006.

Видає: Центр капеланського душпастирства,
Івано-Франківська єпархія УГКЦ.
Головний редактор - прот. Василь (Рак).
Редколегія: о. Орест (Путько), о. диякон Ярослав (Рохман)

Наша адреса:
м.Івано-Франківськ, вул. Гарбарська, 20; тел. 77-43-99; e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.  
р/р 26008210094 МФО 380805 АТ Райффайзенбанк Аваль
м. Київ Код ЄДРПОУ 26264145