Старовинні написи, один з яких так вразив Віктора Гюґо, добре відомі археологам. У науці вони називаються графіті. Їх можна побачити на стінах давніх будівель, на різних архітектурних деталях, посудинах, черепках та інших предметах, що їх знаходять під час археологічних розкопок. Особливо добре відомі графіті, знайдені при розкопках античних міст Греції, Італії, Франції, а в нашій країні — Ольвії, Херсонесу та інших.

Останнім часом багато графіті, написаних староукраїнською, старослов'янською і грецькою мовами, виявили в іншому, не менш відомому, ніж собор Паризької Богоматері, пам'ятнику архітектури — Софійському соборі у Києві, спорудженому 1037 року за наказом князя Ярослава Мудрого.

Софійський собор славиться своїми мозаїками, фресками і своєрідною архітектурою, що справила великий вплив на розвиток староукраїнського будівництва пізніших часів. Проте мало хто знає, що стіни цієї чудової споруди — своєрідні сторінки літопису, на яких відвідувачі впродовж багатьох віків, починаючи із XI століття, занотовували відомості про події, що хвилювали народні маси, викарбовували свої імена, малювали різні знаки, рисунки. Дуже довго давні написи були приховані під нашаруваннями пізнішого антихудожнього живопису, що з'явились у часи так званих “поновлень” собору. Чимало попрацювали мистці-реставратори, щоб давні фрески XI століття знову побачили світ. Разом з фрескою з-під олійних фарб відкрився давній тиньк, на якому були різноманітні графіті. Серед написів, відкритих у Софійському соборі, найбільший інтерес являють ті з них, в яких згадуються події й особи, відомі з літописів. Такі написи подекуди доповнюють, уточнюють суперечні факти, що потрапили до літопису під час численних пізніших переписувань.

Так, у центральній частині собору відкрито запис про смерть Ярослава Мудрого. У ньому зазначається:

“В (літо) 6562 місяца февраля 20-го успіниє царя нашего...”

Якщо перевести вказаний рік на сучасне літочислення, це відповідатиме 1054 рокові. Літописи так само вказаують, що Ярослав Мудрий помер 1054 року, проте день його смерті у різних списках літопису визначається по-різному. Одні з них повідомляють, що Ярослав помер 20 лютого і додають: “в суботу”, забуваючи, що субота припадала тоді на 19 лютого. Інші вже зовсім неправильно зазначають, що це сталося у так званий “Федорів день” — 17 лютого і т. д.

Отже, справжня дата смерті Ярослава Мудрого лишалася нез'ясованою, не зважаючи на те, що її не раз намагалися уточнити історики. Дехто навіть твердив, що даних для визначення цієї дати недостатньо. Допоміг несподівано відкритий настінний напис. Він дав точне літописне число — 20 лютого. Отже, Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 року в ніч з суботи на неділю.

Цікаво, що в записі щодо Ярослава Мудрого застосовано титул “цар” або “цезар”, не згадуваний у літописах XI століття. Як гадає академік Б. О. Рибаков, це дає підстави говорити, що Київська Русь була царством, імперією нарівні з Візантією і священною Римською імперією.

Інший напис було виявлено біля давнього південного входу до собору:

“місяца декабря в 4-е створиша мир на Желяни Святополк, Владимир и Олег”.

Напис оповідає, що київський князь Святополк Ізяславич, переяславський князь Володимир Мономах та чернігівський князь Олег Святославич уклали мир поблизу Києва на Желяні — так звалась у давнину рівнина, утворена заплавою невеликої річки Либеді. І Желянь, і річка Либідь згадуються у літописі чимало разів. Імена князів-сучасників, а також те, що ім'я Святополка стоїть першим (згідно із звичаями того часу — за старши
нством), дають підстави датувати події й напис часом князювання у Києві Святополка Ізяславича (1093-1113 рр.). То була доба, як пише автор “Слова о полку Ігоревім”, початку князівських уособиць і наступу на Русь кочових половецьких племен.

Серед князів у записі згадується Олег Святославич, який, за словами автора “Слова”, був головним призвідником князівських чвар і якого він, з огляду на це, назвав “Гориславичем”. Мир на Желяні князі, очевидно, скріпили клятвою, яку дали у Софійському соборі. На спомин про цю подію очевидець і зробив напис, котрий було відкрито під олійним живописом 850 років тому.

Звичай писати на стінах будівель був дуже поширений у стародавній Русі-Україні. Графіті є не тільки у Софійському соборі, а й інших архітектурних пам'ятниках Києва, Чернігова, Новгорода тощо. Проте у давнину писати на стінах церков офіційно заборонялося, тому й донині збереглося чимало старанно закреслених написів. Так званий Устав князя Володимира прирівнював “різання” на стінах церков до таких злочинів, як розкриття й пограбування могил. І все ж, попри всі заходи, звичай лишати записи на будівлях міцно вкоренився. Він проникнув навіть у народні билини.

Окрім графіті про смерть Ярослава Мудрого, відкрито багато поминальних записів про осіб, похованих у соборі. Серед них дуже цікавий напис про поховання сина Ярослава — Всеволода Ярославича у 1093 році. Таке повідомлення є й у літописному тексті, вміщеному під тим самим роком.

Крім написів, серед графіті Софійського собору є багато рисунків. Це різні магічні знаки, хрести, фігури воїнів, зображення свійських тварин: коней, корів, півнів, голубів тощо. Всі графіті Софійського собору зроблені кирилівськими літерами — шрифтом, що ліг в основу сучасної української, російської і білоруської письменності.

Сергій Висоцький

(Календар-Альманах УНС, 1967, правопис адаптований.)