Ми продовжуємо роздумування про наше народження для Бога. Кожна людина, щоб увійти у Боже Царство, щоб бути дитиною Божою, мусить народитися з висот, народитися з води і Духа, тобто скинути з себе стару людину, а одягнутися в нову. А це можливе, передусім, за умови щиросердного й глибокого нашого покаяння і смирення, благоговіння і подяки Творцеві. Тобто, за умови нашого правдивого навернення до Спасителя Христа, прийняття Його в своє серце і розум - як особистого Господа і Спасителя, регулярного - уважного й вдумливого слухання й, зокрема, під час душпастирської проповіді в ході богослужіння в домі Божому тощо, а також свого постійного персонального студіювання і розважання над Словом Божим.
Народитися духовно означає перейти від темряви до світла. Народитися для Бога – це дозволити, під благодатною дією Святого Духа, народитися в нашому серці справжній Божій любові. «Кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог - любов». Саме про це ми будемо роздумувати тепер. Щоб народитися для Бога, нам треба не лише змінити своє життя, вийти з темряви до світла, але необхідно також і, в першу чергу, по-справжньому полюбити.
Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина Свого - примирення за гріхи наші. Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог Отець Свого Єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього. Господь перший робить крок любові назустріч людині. Це Він перший шукає людину, щоб їй допомогти, щоб їй подарувати Себе. Він перший запрошує людину на урочистий бенкет, закликає її прийняти Його безконечну Любов, якою є Він Сам, Його Син Божий, Котрого Він посилає у цей світ. Його любов безумовна. Вона не вимагає ні від кого взаємності. Але просто дарує себе.
Господь з'явився здалека пророкові Єремії і сказав так про славне місто Єрусалим, який в новозавітній традиції є символом і прообразом спільноти Христової Церкви з усіх земних племен і мов, народів і рас: «Я полюбив тебе відвічною любов'ю, тим і зберіг для тебе мою ласку. Я знову тебе відбудую, і будеш відновлена, ізраїльська дівице. Знову хизуватимешся бубнами своїми й виступатимеш у веселім хороводі, знову виноградників насадиш по горбах самарійських. Ті, що їх понасаджують, самі й збирати будуть. Настане час, коли вартові будуть гукати по горах ефраїмських: Устаньте, та ходімо на Сіон до Господа, Бога нашого!» Тоді дівиця звеселиться у хороводі, а з нею юнаки та й старші. Я оберну печаль їхню на радість, утішу й звеселю їх по печалі їхній. Так говорить Господь: «Годі тобі вже ридати та голосити, хай очі твої сліз не проливають!»
Любов Божа відкрилася нам в Ісусі Христі (4,9). В Ісусі ми бачимо два аспекти любові Божої. а) Це - любов беззастережна. Бог Отець в любові Своїй міг Свого єдиного Сина принести в жертву, з якою не може порівняти ніщо. б) Це - любов абсолютно незаслужена. Немає нічого дивного в тому, що любимо Бога, якщо пригадаємо всі Його дари нам; дивно, що Він любить такі бідні і неслухняні створення, як ми.
Каже Господь через пророка Єремію: «Перш, ніж Я уклав тебе в утробі, Я знав тебе; і перш, ніж ти вийшов з лона, освятив Я тебе; пророком для народів Я тебе призначив. Я ж промовив: «Ой Господи Боже! Я не вмію говорити, бо я - дитина». А Господь сказав до мене: «Не кажи: Я - дитина, - бо до всіх, до кого Я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш. Не страхайсь перед ними, бо Я з тобою, щоб тебе врятувати, - слово Господнє».
Любов Божа нерозривно пов'язана з любов'ю людини. Як це прекрасно висловив англійський коментатор Додд: "Сили любові складають трикутник, вершинами якого є Бог, я і сусід". Якщо Бог любить нас, то ми зобов'язані любити один одного. Євангеліст Іван прямо заявляє, що людина стверджує, що любить Бога, але ненавидить брата свого, - брехун. Є тільки один спосіб довести свою любов до Бога - любити людей, яких Він любить. Є тільки один спосіб довести, що в нашому серці перебуває Бог, - постійно виявляти любов до людей.
З любові до Бога завжди випливає любов до наших ближніх. «Ми знаємо, що ми перейшли від смерти до життя, бо любимо братів. Хто не любить, той у смерті перебуває».
Нове народження є немов новим союзом, шлюбом, який укладає Господь із нами. Саме тому, коли людина любить когось чи щось понад Нього, то ніби зраджує Йому. Адже Він полюбив нас до кінця, аж до смерті. Людина зраджує Богові, віддає себе світові. Закликає євангеліст Іван: «Не любіть світу, ні того, що у світі. Коли хтось любить світ, в того немає любови Отця; бо все, що у світі, - пожадливість тіла, пожадливість очей і гординя життя, - не від Отця, а від світу. А світ проминає, і його пожадливість; той же, хто чинить волю Божу, перебуває повіки». (1Ів. 2:15-17).
Кожен, хто всім серцем пізнав любов Божу та полюбив Його, той просто не спроможен грішити. «Кожен, хто народився від Бога, - каже св. ап. Іван, - гріха не чинить, бо Його насіння в ньому перебуває; і він не може грішити, бо він від Бога народився».
Любов до Бога – це синівські відносини з Ним. Св. Василій повчає про три види нашого ставлення до Бога: 1) рабські відносини. Це - служіння Богові зі страху. Раб служить, тому що він - раб, тому що він змушений. У нього немає вибору. Рабом керує страх, страх перед покаранням, яке чекає на нього тоді, коли він буде непослушний. 2) відношення слуги. Це - своєрідні ринкові відносини. Слуга служить Богові не тому що він змушений, не зі страху, але з бажання мати за це відповідну винагороду, з метою отримати від Бога належну заплату за свою працю. Я тобі, Боже, а Ти - мені. 3) досконалі синівські відносини. Я люблю Тебе, Боже, і служу Тобі, бо я - Твоя дитина, хоч не гідний нею зватись, розтратив усе те, чим Ти з любові обдарував мене. Але Ти, Господи, не забув мене і не покинув. Ти з безмежного Свого милосердя простив мене і прийняв у Свої батьківські обійми. Я очікував, що Ти приймеш мене за одного зі своїх наймитів, а Ти справив для мене святкову гостину, одягнув мене у найкращу одежу, відкрив для мене двері Свого дому, в якому мені найбільш затишно й спокійно. Мені нічого більше не потрібно, бо Ти подарував мені Себе – і лише в Тобі я відчуваю повноту життя. Це і є нове серце, у якому народжується справжня любов.