Сучасний світ буквально збожеволів від моди. Усі, починаючи від школяра і закінчуючи президентом, стали жертвами модних тенденцій. Відомі кутюр’є влаштовують покази своїх колекцій, аукціони займаються розпродажем раритетних речей зірок минулого, як гриби після дощу, ростуть магазини і салони модного одягу. Будь-яка передача чи ток-шоу на телебаченні закінчується написом: «Одяг ведучих від...»
Чорне чи біле?
Мабуть, настав час розібратися, що таке мода. Добро це чи зло? Від Бога вона чи від сатани?
Слово «мода» походить від латинського «modus» – спосіб, правило, розпорядження і означає «розкриття краси в часі». Краса ж явище неоднозначне, суб’єктивне і суперечливе, і тому, як говорили філософи, може існувати лише в часовому форматі. На відміну від мір маси або довжини, на землі не існує точного еталону краси. Що для одних краса, те для інших – потворність.
У вузькому значенні модою називають зміну форм і зразків одягу, що відбувається протягом порівняно невеликих проміжків часу. Іншими словами, мода – це те, чому ми надаємо перевагу саме в цей час.
Ніхто не буде сперечатися, що одяг – це добре. Також не все, що створюють кутюр’є, аморальне і вульгарне. Ми носимо одяг і цим ще раз доводимо його необхідність і корисність. Не забуваймо, що такі загальноприйняті елементи одягу, як діловий костюм, краватка, сорочка з комірцем, спідниця і навіть джинси, були одного разу створені людським інтелектом і пошиті людськими руками.
З другого боку, одяг – це цілий плацдарм для проведення бісівської діяльності. Мода і зовнішність стали предметами обожнення і залежності людей. Сексуальність перетворилася в еталон для модельєра. Якщо раніше одяг шили, щоб прикрити голе тіло, то сьогодні одяг шиють, щоб підкреслити і виділити наготу. Один сучасний модельєр у своєму божевіллі дійшов до того, що пошив колекцію... голого одягу. Усі речі ззовні нагадують оголене тіло людини. І всі цим ще й захоплюються!
Великий Кутюр’є
Зазирнувши на початок історії людства, в Едемський сад, можна побачити, що потреби в одязі на той час взагалі не було. Жили собі Адам та Єва в раю, спокійно працювали, їли те, що зірвали з дерева, доглядали за тваринами, а про одяг навіть не думали. Їм не була потрібна мода. Але прийшов момент, коли людина пішла проти Бога, зробила все по-своєму і згрішила. Саме в той момент народилися всі проблеми, пов’язані з модою і одягом. Як тільки на зубах Адама та Єви з’явилася оскома від вчиненого, у їхньому серці прокинувся сором. Ні, не за вчинене беззаконня. Сором від того, що вони голі.
Часом людям важко розібратися в тому, позитивним чи негативним явищем є сором. Наприклад, нудисти вважають сором чимось поганим і вирішують проблему у свій спосіб: відмовляються від носіння одягу (нe скрізь, а хоча б на пляжі). Мусульмани, навпаки, щоб побороти сором та хтивість, «зашивають» своїх жінок у паранджу. Хоча це чомусь абсолютно не впливає на зниження росту сексуальних бажань та кількості зґвалтувань. Хіба що це просто приховується.
Думаю, проблема тут не в соромі, а в стані нашої душі. Гріх прийшов, і це виявилося невідворотним явищем. Благословення інтимності перетворилося на прокляття порнографічності, а сором виступив у значення індикаторної лампочки. Тому одяг став вирішенням проблем людського сорому.
До того ж, якщо розібратися, то Бог і є першим кутюр’є на нашій планеті. Саме Бог пошив перший шкіряний одяг для людей. А далі Він передав цю владу і привілей людині, яку наділив всім необхідним для цього потенціалом і поставив Свої моральні критерії: одяг повинен ховати інтимність.
З цього моменту бачимо розвиток мистецтва пошиття одягу. Одна цікава деталь. Бог створив кожну людину унікальною, колоритною, зі своїми особливостями. Тому в Його задумі одяг повинен підкреслювати особливість кожної людини, кожної нації, кожного характеру. Він не хотів одягнути людство в однакові сірі костюми. Бог нам дав свободу у виборі тканини, кольорів, стилю, розміру і всього іншого. У Господа Бога особливо тонкі мистецькі смаки. Це Він дав повеління майстрам пошити одяг для священиків, які служили в скинії: «І зробиш священні шати для брата свого Аарона на славу й красу» (Вихід 28:2). Ось такий наш Бог.
А король голий!
Коли говориш про одяг, то мимоволі згадуєш Андерсена з його «Голим королем». Хитрі майстри скористалися гордістю і недалекістю короля і зуміли йому пошити невидимий одяг. Король був засліплений, свита мовчала, лише невинна дитина насмілилася сказати правду.
Часом здається, що люди в нашому суспільстві схожі на такого короля. Ми маємо проблему з модою, але гордо мовчимо, роблячи вигляд, що нічого не відбувається. Або починаємо говорити: «Це зіпсований світ, нічого вдіяти неможливо. Лише не допустімо це беззаконня у церкву, в сім’ю». Але, виявляється, що не допустити ми зовсім не в змозі. Мода проривається, бомбить молодь, приносячи як красу, так і гріх. А ми можемо далі воювати, забороняти, нічого не досягаючи.
Дехто йде далі і піддає моду анафемі, пробує створити свій церковний стиль, щось на зразок «а-ля монах», тільки в протестантських тонах. А після цього заслужено отримує титул «сектант».
Рішення є!
Як співає білоруський гурт «Спасіння», вихід все ж є. І доволі таки простий і християнський. Нам потрібно усвідомити, що моду створюють не Бог чи диявол, а люди. Усе залежить від системи цінностей людини, від того, які вона має моральні принципи. Нам не треба намагатися втекти від світу і заховатися у власні християнські монастирі. Як вчив Ісус, ми повинні бути в світі, але не бути від світу. Тобто не переймати їх світогляд, їх цінності. Ми повинні продемонструвати світу Христа навіть через одяг і моду.
І це повинно звучати викликом для наших християнських модельєрів і кутюр’є. Створіть таку колекцію моди, яка б виражала ваші вірування, те, що ви цінуєте. Висловіть протест сучасній моді. Повірте, що така позиція завжди заслуговує на пошану навіть в опонентів і ворогів. Та й бізнесу вона на зашкодить, а навпаки, додасть оригінальності і привабливості.
В одному з недавніх випусків новин показали модельєра-старообрядця, котра створила колекцію національного християнського одягу. Хоча туди входило лише декілька зразків, але це привернуло увагу суспільства. Її ціллю було підкреслити мужність і жіночність українців, національне коріння, а також показати справжній стиль без демонстрації сексуальності. Думаю, їй це вдалося.
Хотілося б, щоб такі приклади були не поодинокими, щоб це стало нормальною тенденцією в Україні. А для цього християнам потрібно зайняти правильну позицію у світі, взяти дану нам владу у свої руки, протистати моді, яка створюється не на славу Христа. Принаймні стати гідною альтернативою у світі моди. Хочеться вірити у краще.
Мода і Біблія
Археологічні знахідки доводять та показують, що люди вже у 3500 років до Христа любили елегантно убиратись, носити намисто та звабливі зачіски. Краса – те, хто її такою вважає! Звичка та бажання «виглядати красивим та елегантним» закладено в наших генах і залишиться з нами до скінчення віків. Сама Біблія наголошує на тканині-одягу й аксесуарах, котрими люди мали звичай прикрашуватись
Коли треба було принести пожертву на святиню, то люди поприносили ? чоловіки й жінки ? «пряжки, ковтки, намиста, всякого роду золоті речі», а з-посеред дорогоцінних каменів ? «блават, порфіру», із тканин ? «кармазин, тонке полотно, козячу шерсть, червоні баранячі шкури» (Вихід 35,22); «золоті речі: обручки, сережки й намиста, ланцюжки»; «кільчики та намиста» (Число 31,50).
Найяскравіший біблійний віршик про жіночу оздобу подає пророк Єзекиїл (Єз 16,11), коли Господь звертається до Єрусалиму, як до жінки: «Я прикрасив тебе оздобами, надів тобі на руки обручки, а на шию намисто. Я дав тобі каблучку до носа, і кільчики до вух, і пишний вінець тобі на голову. Ти розкошувала в золоті й у сріблі, одіж твоя була ? вісон, шовк і гаптована тканина. Прекрасною ти стала, хоч би й у цариці». Тему жіночого уподобання до різних прикрас продовжує апостол Павло у своєму листі до Тимотея (1 Тм 2,9), висловлюючи своє невдоволення із-за того: «жінки хай себе прикрашають… не заплітанням волосся, не золотом, чи перлами, чи шатами дорогоцінними…». От у який спосіб жінки любили себе прикрашувати та котрими аксесуарами.
Ісус Христос У притчі про весільний одяг (Мат 22,12) також наділяє одежу своєрідним значенням; виганяє весільного гостя, тому що не було на ньому відповідної одежі: «Як ти ввійшов сюди (до залу на бенкет) не маючи весільної одежі?» У кого немає одежі – той без гідності, без честі і без пошани. Одежа визначує, між іншим, посаду, сан та чин у суспільстві. Мойсей велів для священнослужителів справити такі ризи: «нагрудник і ефод; верхню ризу – хітон мережаний, митру і пояс». Навіть вказано з якого матеріалу повинні бути ризи ? «із золота, блакит, порфіри й кармазину та тоненького полотна» (Вихід 28,4-5).
На закінчення дозвольте мені навести анекдот, котрим можна з’ясувати відношення Церкви до світу моди. Оповідають, що одного разу, під час бенкетного прийому у Франції, посадили тодішнього нунція (церковного посла), блаженного Анджело Ронкаллі, майбутнього папу Івана ХХІІІ, біля однієї пані, яка була одягнена в сукню з глибоким декольте. Кардинал, з природи обдарований сенсом гумору, сягнув по велике яблуко та подав його на тарілці своїй сусідці. Та з пошаною відмовилась від фрукту, а кардинал настоював, говорячи: «Беріть, прошу пані! Ева, коли з’їла яблуко, зоглянулась, що була нагою!”
Джерело: sdbua