Де знайти вузеньку стежку, щоб увесь час по ній йти і ніколи не переходити на широку? Її по суті шукати довго не потрібно, тому що вона поруч з широкою, просто вона заросла, а тому її так важко відразу знайти. Та, відкривши свої духовні очі, ми можемо відразу її побачити і почати ступати по ній своїм твердим кроком, не звертаючи уваги ні на які перешкоди та труднощі...Якщо б це дійсно було так легко! Ми, люди, по своїй людській подобі є дуже немічні і часто падаємо, зашпортавшись об камінь спокуси чи терня насмішок та кпинів, і доволі часто дивимось на ту широку дорогу, на яку так легко зробити крок, але потім так важко повернутися на стежку Спасіння... Але ми все одно робимо зусилля і повертаємось. Часто перебігаємо з однієї стежки на іншу, каємось і починаємо все спочатку... Та так і повинно бути, адже як колись писав св. ап. Павло: «Боже Царство здобувається силою...» Це дійсно так, адже ми завжди повинні перебувати у внутрішній боротьбі у першу чергу з самими собою. Широка стежка – це стежка для тих, хто прагне задовільняти лише тілесні потреби, коли матеріальні блага ставляться на перший план, коли люди заради марноти переступають закони любові. Вузенька стежка – це коли завжди на першому місці буде Ісус, пошук Царства Небесного, духовне зростання. «..Тому то, браття, ми не боржники тіла, щоб жити за тілом; бо коли живете за тілом, то маєте вмерти, а коли Духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити...» (Рим. 8, 12-13). Є певні дороговкази, яким ми можемо скористатися, коли починаємо йти вузенькою стежкою, щоб не збитися з дороги і не повернутися на широку.
Дороговказ 1. Прийміть себе такими, якими є – грішними людьми, які можуть впасти під тягарем гріха.
Коли людина тільки навернулася, то дуже часто вона не може собі пробачити, що була колись такою грішною і жила без Бога. Часто це її мучить і не дає роздумувати про щось краще, більш чисте, і вона далі згадує колишній бруд, з якого подумки ніяк не може вийти. Це не означає, що ми повинні змиритися, що є грішними і грішити далі, не перестаючи. Ні! Ми повинні просто не злитися на себе занадто, коли впадемо, пробачити собі, адже у Сповіді сам Господь нам пробачив, а хто ми такі, щоб тримати злість на себе? Щиро покаятися, почистивши одяг у Сповіді, ми далі повинні сміливо вирушати на шлях, який веде до Спасіння.
Дороговказ 2. Не слухайте насмішок та осуду
Часто, коли людина починає ходити до храму і починає жити з Ісусом, то чує за спинами певне осудження, на зразок: «От скільки гріхів робив до цього, а тепер став також побожним... а пам'ятаєте як колись він...» і пішло-поїхало. Людина після цих слів може зневіритися і мимоволі закрадеться думка: «А якщо це правда?». Не потрібно забувати, що Господь нам пробачає і дуже тішиться, що ми змінилися. Пригадайте притчу про робітників у винограднику, коли одні робітники працювали від ранку, інші від обіду, а ще інші почали працювати увечері, але Пан їм дав всім однакову заплату (Мт. 20, 1-16). Немає такого гріха, якого Господь би не пробачив, коли щиро людина покається і буде старатися подобатися Йому.
Дороговказ 3. Не тримайтеся тих людей, які не хочуть бачити вас духовно кращими.
Коли вже починаємо йти дорогою Спасіння, часто наші друзі та знайомі стараються повернути назад у наші гріхи. Тих, які любили багато випити алкоголю, друзі будуть спокушати випити, тих, які вели розпусне життя, до розпусти, тих, які були злодіями - підбивати на крадіжку і т.д. При цьому може навіть початися справжнє гоніння, всякі наклепи та утиски. Та потрібно згадати, що тепер нашим Батьком є Христос і ми не можемо повернутися до колишнього, як пес повертається у своє блювотиння. І згадати слова ап. Павла «...бо я думаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з'явитися в нас...» ( Рим. 8, 18). Звісно, важко буде навіть від того, що будуть втрачатися друзі, але протягом життя кожної людини приходять і відходять люди, які в певний період є дуже важливими, та на останок залишаються лише справжні друзі, які дійсно потрібні нам, а ми їм.
Дороговказ 4. Не старайтеся насильно навертати інших, коли ще самі не укріпились у вірі.
Коли ми вже зрозуміли, що жили неправильно, що знайшли істину і спасіння в Ісусі, ми хочемо, щоб і інші, особливо близькі нам люди, почали так само вірити і ходити до церкви. Ми починаємо так нав'язливо «навертати», що цим самим лише ускладнюємо ситуацію і наші рідні починають замість того, щоб послухати, навпаки, чинити супротив і ще далі відходити від Бога. Особливо починаємо говорити фрази на зразок: «Ну як ти не розумієш, що треба ходити до церкви, що треба молитися, треба вірити». Ні! Вони не розуміють, як і ви не розуміли до цього, адже це тільки за допомогою Божої ласки ви прозріли і зрозуміли справжній сенс життя. Тепер потрібно навертати, але не тиском, а своєю поведінкою, щоб рідні побачили, як ви змінюєтеся в кращий бік, як у вас починає появлятися любов, лагідність, довготерпіння, милосердя... бо і до вас це все разом швидко не прийде, а лише згодом... Навіть після навернення людина, яка все життя була емоційною і сварилася за різні дрібниці, не стане відразу лагідною. Так, вона буде старатися і Господь їй допоможе. Старайтеся своїм прикладом та молитвою навертати інших, про інше подбає Господь, тому що не потрібно забувати, що саме Господові належить вибирати, кого і коли.
Дороговказ 5. Не бійтеся духовної посухи – Господь з вами.
Відчуваючи благодать і прагнення молитви, приходить час, коли ми не розуміємо, що робиться, тому що десь зникає охота до молитви, охота до духовних вправ, ми починаємо хвилюватися і думати, що Господь нас залишив. Але це не так, нам потрібно і надалі молитися, хоч нам буде здаватися, що це через силу і завжди буде розсіюватися увага, але все одно – моліться і пильнуйте про добре постійно. Посуха пройде...
Дороговказ 6 Моліться, читайте Святе Письмо, часто сповідайтеся та причащайтеся.
Під час духовного зростання завжди має нас супроводжувати молитва. Молитися за себе і за інших. Молитва – це розмова з Богом, Біблія - наш дороговказ. Без них ми ніяк не зможемо здолати труднощі, які будуть нас супроводжувати. Молитва – це віддання себе самого Йому - люблячому Отцю, який обійме нас по-батьківськи і з Яким легше буде йти. Під час Сповіді ми будемо обмиватися з бруду і пороху гріха, щоб достойно у білій одежі приймати Ісуса у свої серця.
Догоровказ 7. Стережіться гордині.
Часто буває, що після багатьох років праведного життя ми починаємо підпадати під вплив гордині. Коли бачимо інших - бідних грішних душ, ми починаємо навіть осуджувати їх. Часто встановлюємо якісь бар'єри між нами та іншими, коли ці люди якось не так одягнуті чи не так поводяться, коли вони стараються і починають йти вузенькою стежкою, а ми замість того, щоб їм допомогти читаємо мораль і говоримо, як той фарисей: дякую, Господи, що я не є як той митник...» Ми також колись починали йти і нам також було важко, ми робили помилки, та й далі робимо. По суті ми такі ж грішники, як і ті, які тільки заходять на вузеньку стежку, а інколи навіть і гірші.
Дороговказ 8. Разом з вірою старайтеся робити добрі діла.
Вірити, молитися, ходити до храму - це добре, але не потрібно забувати про ближніх, щоб виконати заповіді любові: люби Господа свого всім серцем своїм, та люби ближнього свого, як себе самого. Можливо, потрібно відвідати когось у в'язниці чи в лікарні, допомогти спраглим та голодним, одягнути бідних, чи просто приділити свою увагу самотнім... Цим ми допоможемо самому Ісусу, а це ж так чудово!
Нам важко йти по вузькій стежці, але не забуваймо, що тільки з вузької стежки ми потрапимо у Царство Небесне. Наприкінці дороги нас чекатиме Ісус, Який обійме нас у свої обійми і скаже: прийдіть до мене, мої овечки, бо вам приготовано Царство небесне...
Джерело: ДивенСвіт