Суттю християнської аскези є боротьба з лихими думками та пристрастями й набуття чеснот. Дія пристрастей настільки руйнівна, що їх часто порівнюють з нищівною хворобою. "Коли хтось є спонукуваний гріхом і ведений злом, він стає подібним до міста, позбавленого оборонних мурів. Його грабує кожен, хто хоче, без найменшого спротиву, спустошує та віддає на поталу вогню. Подібно й ти, коли стаєш поблажливим до себе й не чуваєш над собою, то впускаєш у себе злих духів, які перевертають і грабують твій розум, захоплюють у полон твої думки та скеровують їх до цього світу". Тому особливо наполегливо християнин повинен намагатися подолати пристрасті, звільнитися від них.
Свобода від пристрастей (грецькою апатея) є передумовою християнської досконалості. Боротьба з пристрастями охоплює три моменти: усвідомлення, спротив і викорінення. Усвідомити пристрасть здатен людський розум, просвічений благодаттю; спротив пристрасті може виявити людська воля, яка перебуває у співдії з Божою благодаттю; викорінення пристрасті є вінцем духовної боротьби і знаком зціляючої дії благодаті. Свободу від пристрастей, апатею, зміцнюють аскетичні вправи, але її єдиним джерелом є любов до Бога, яка долає усі пристрасті та об'єднує всі сили людини під владою Святого Духа.
Свобода вд пристрастей не означає відсутності в людини спокусливих думок, адже навіювання таких думок не завжди залежить від неї. Проте коли людина осягнула стану апатеї, вона не приймає лихих думок, які ведуть до пристрасті.
Тож доки людина не приймає лихої думки, доти ця думка не є гріхом, а лише спокусою. Святий Йоан Дамаскин розрізняє п'ять стадій процесу проникнення лихих думок у серце: навіювання, розмова, боротьба, згода, пристрасть.
З навіювання починається дія спокуси. Навювання може мати вигляд різних образів, фантазій, спогадів, приходити через матеріальні речі та обставини, зображаючи зло привабливим. Такі думки супроводжують людину протягом усього життя. Подібний досвід мав Христос під час спокушування у пустелі. Якщо навіювання не відкинути, проникнення лихої думки в серце людини триватиме далі.
Друга стадія - це "розмова" з навіяною думкою, коли людина обдумує та зважує аргументи "за" і "проти" навіяного. Про небезпеку цієї "розмови" з лукавим ми знаємо з книги Буття: розмова Єви зі змієм стала першим кроком прародичів до гріха. Натомість, Христос під час спокушування в пустелі не входив у розмову зі спокусником, а рішуче відкидав його навіювання словами Святого Письма.
Третя стадія - боротьба. Думку, яка через розмову проникла в серце, важко відігнати. Без боротьби й зусиль людина не зможе позбутися її. Запорукою перемоги в цій боротьбі є Боже Слово і молитва.
Четверта стадія - згода, яка є прийняттям лихої думки, що рівносильне поразці в боротьбі. Прийнявши лиху думку та вирішивши її здійснити, людина вже згрішила, навіть якщо гріховного задуму не буде здійснено.
П'ята стадія - пристрасть. Це стан поневолення людини внаслідок гріховного вчинку. Пристрасна людина відчуває постійний потяг до зла. Він може досягти такої сили, що людина втрачає силу до спротиву, стає узалежненою від зла і рабом пристрасті.
Ось що кажуть про це святі Отці:
"Небезпечним є море. А море, що його ми, смиренні монахи, перепливаємо, - це таке ж море, деє багато вітрів, підводних скель, вирів, піратів, ураганів, мілин, хвиль і потвор. Скеля - це в душі сильний і раптовий гнів. Вир - це безнадійність, що опановує розум і старається втягти його на глибину відчаю. Мілина - це незнання, що приймає зле за добре. Потвора - це виплекане й дике тіло. Пірати - це найнебезпечніші слуги пустої слави, що грабують наші заслуги й тяжко придбані чесноти. Хвиля - це переповнений і обтяжений шлунок, що через свою захланність передає нас звірюці. Ураган - це гордість, що підносить нас під небеса, а відтак кидає в безодню. (св. Іван Ліствичник, Слово, 26).
"Один монах запитав старенького авву Ісидора: "Отче, чому диявол тебе так дуже боться?" А він: "Відколи я став монахом, то докладаю всіх зусиль, щоб мій гнів ніколи не підходив вище горла". (Вислови Отців пустині).
"Як деколи яблуко зверху виглядає гарним, а коли його розрізати, то всередині воно зогниле, так і пристрасть манить, наче б мала в собі велику приємність; коли приведе людину до гріха, - стає гіркішою від жовчі". (св. Теодор Студит, Короткі науки 47).
"Усіх дерев у лісі замало, щоб наситити вогонь пристрасті тіла, хоч би як йому догоджати". (св. Єфрем Сирійський, Про боротьбу з черевом).
"Корінь похоті безсоромний. Обтинаєш його кожного дня, а він наново відростає. Вирви цілком корінь похоті зі свого серця, щоб не прозябав і не відроставза кожним разом. Якщо навіть тисячу разів посічеш його, то він подвійно буде відроджуватися, - аж поки цілковито не вирвеш його". (св. Єфрем Сирійський, Про боротьбу з почуттєвістю).
Катехизм УГКЦ Христос наша Пасха, 2011р. Свічадо
Перлини Східних Отців,о. Юліан Катрій, 1998р. Свічадо