Церква – це Божий люд, що мандрує дорогами світу й поділяє його долю, спізнаючи на собі гіркі й солодкі плоди мінливих подій та явищ. Половину цього люду, а то й більше, становлять жінки, духовна сила і вірність яких - то великий скарб Церкви, помножений упродовж майже двох тисячоліть, якому зростати й надалі. Жінки прилучилися до справи Божого Царства від самого початку. Ісус Христос учинив їх свідками Свого життя, Своєї смерті та Свого Воскресіння.
Господні слугині
В Євангелії поруч з Ісусом зустрічаємо цілу плеяду жінок. Деяких знаємо поіменно: Йоанна, Сусанна, Соломія, Марія, Марта, Магдалина; інших - з різних подій: самарянка, теща апостола Петра, вдова з Наїну, жінка, що мала кровотечу, перелюбниця, матері, які принесли своїх дітей, щоб Христос благословив їх, матір синів Заведеєвих, убога вдова біля скарбнички в святині, дружина Пилата, жительки Єрусалиму, які плакали над Ісусом, жінки під Хрестом і мироносиці біля гробу з принесеними пахощами й миром.
В усьому Євангелії ви не знайдете того, щоб Ісус сперечався з жінками, навпаки, в багатьох випадках Він негативно реагував на вияви тодішньої ментальності, що, зазвичай, ставила жінку в суспільстві на нижчу сходинку.
Аналіз євангельських текстів вказує на те, що саме жінки (напевно, керовані інтуїцією) ставали на бік Христа, на бік правди. Ісус жодного разу не визнав жінку нижчою, а всі нагоди, котрі йому траплялися, використав для того, щоб повернути жіночій статі рівність: відкинув привілеї, які до Його часів належали чоловікові в подружжі, й поставив перед чоловіками ті самі вимоги щодо вірності (див. Мр 10, 1-12). Ісус стає на захист грішниці супроти обвинувачів, які пишалися своєю чоловічою вищістю (див. Йн 8, 3-11); ламає звичаї, спрямовані на усунення жінки із суспільного життя. Звертаючись до самарянки в людному місці, Ісус не побоявся нерозуміння Своїх учнів, адже в ті часи рабини картали тих, хто довго розмовляв з жінками, і погрожували всякими карами.
У Своїх притчах Господь не обмежувався прикладами чоловіків, а показував і жінок, чим довів, що не надає ніякої переваги чоловічій статі. До того ж, якщо порівняти "жіночі" притчі з "чоловічими", то стане зрозуміло, що Він ніколи не зображує жінку в принизливій ситуації. Поруч зі слугами, які чекають свого господаря, представлені й жінки, які виглядають Нареченого.
А настирлива вдова, котра вдостоїлась справедливості (див. Лк 18, 1-8), дає приклад більшої витримки в благаннях, ніж біблійний надокучливий приятель (див. Лк 11, 5-8). Варто зауважити, що в іншій притчі радість жінки з приводу знайдення загубленої драхми символізує радість Бога від навернення грішника (див. Лк 15, 8-10). Ісус також хвалить вдову, яка пожертвувала в святині свою лепту, і хоче, щоб нею захоплювалися також і Його учні. Жінку з Витанії, котра намастила голову Ісуса дорогоцінним миром, Він захищає від нападок і заповідає, що про її вчинок оповідатимуть по цілому світі (див. Мр 14, 9).
Ісус скрізь і завжди протестував проти тодішніх упереджень. Він не вагався протистояти тим, котрі хотіли тримати жінку на рівні другорядної істоти. Він ясно і твердо висловлював Свою волю повернути рівність там, де її не визнавали або порушували, а також прагнув змінити ментальність людей і суспільні погляди.
У перших християнських спільнотах, грецьких та римських, жінки виконували в Церкві доручені їм відповідальні завдання. Святий Павло у своїх посланнях згадує про Фиву, християнку з Корінту, про Юлію, Прискиллу та багатьох інших, яких називає апостолами й слугинями Господа (пор. Рим 16). Прекрасна та захоплююча історія християнської жінки. Її місія в Церкві не є другорядна, однак відмінна від тієї, яку виконує священик.
Згадаймо про місію, довірену Діві Марії. Під час Благовіщення жінку було покликано до вираження згоди на прихід Спасителя. Сама таємниця втілення залежала від "так" Матері Ісуса. У Кані, коли Марія просить Христа про чудо, вчиненням його Він підкреслює роль жінки в справі Спасіння. На Голгофі Ісус визначає нове материнство Марії, маючи на думці розвиток Церкви. Тут іде мова про найбільш відповідальну місію для жінки, пов'язану з її материнством, йдеться про духовний вимір материнства - народження для Неба.
Ісус виявив Свою волю у справі залучення жінок до праці для Небесного Царства. Знаменним є вибір самарянки, яка мала проторувати дорогу євангелізації, бо Христос вчинив з неї речницю нової віри в Самарії. Не менш вартим уваги є те, що жінкам першим було сповіщено таємницю Воскресіння Христа. Марія Магдалина отримала завдання переказати цю радісну новину учням (див. Йн 20, 17). Отак Ісус дав зрозуміти, що зберігається пастирська влада, обіцяна учням. Щоб Церква могла виконати своє завдання і проголошувати в світі Добру Новину, необхідна співпраця обох статей.
Чому жінки не можуть бути священиками?
Рух визволення жінок так сильно розвинувся в сучасному світі, що розбудив у жінках прагнення до священства. Католицька Церква ніколи не визнавала того, що жінки могли б отримати свячення - єпископські чи священицькі. Адже Ісус не покликав жодної жінки до грона Дванадцяти. Він бажає зберегти священицькі функції виключно для чоловіків. Про це Господь чітко говорить під час Останньої Вечері. У старозавітній традиції пасхальну вечерю споживали цілою родиною, де жінки і діти мали свої місця. Ісус був далекий від того, щоб запрошувати жінок на цю вечерю, тому строго обмежив кількість її учасників до Дванадцяти чоловіків, бо лише їм хотів передати силу звершення Євхаристії на Його спомин. Навіть Діва Марія не отримала священицької функції.
Хоча після Свого Воскресіння Ісус доручає Марії Магдалині донести до учнів радісну звістку, проте Своє "Ідіть" скеровує до учнів, яких наділяє владою відпущення гріхів. За Євангелієм від св. Матвія (28, 16-20), відповідальність за євангелізацію всіх народів Ісус покладає на одинадцятьох Апостолів. На Марію не покладено священицької функції, проте Вона покликана виконувати місію не менш важливу, ніж священицька.
Апостол Павло підтвердив принцип рівності чоловіка і жінки, спираючись не лише на природу людини, але й також на Христа (мова йде про гідність синівства Божого, отриманого під час Хрещення). Проте потрібно зауважити, що підтвердження єдності не усуває різниці. Юдей чи грек зберігають свої характерні риси, так само це стосується й чоловіків і жінок. Рівність охрещених - це ще не ідентичність і не вищість одних над іншими.
Церква зобов'язана наслідувати Христа. Апостоли зрозуміли тривалий характер цього наслідування, їхня віра стала вірою Церкви. Практика вділяння тільки чоловікам священицьких свячень набула нормативного характеру.
Єпископ і священик представляють Христа, чинячи в Його ім'я ("in persona Christi"). Це виявляється насамперед тоді, коли священик, беручи на себе роль Христа в Євхаристії, вимовляє слова освячення. Священик представляє також і Церкву, бо репрезентує Христа - Голову й Пастиря Церкви.
Опираючись на біблійну тематику шлюбу Бога зі Своїм людом, що в Новому Завіті є шлюбом Христа з Церквою, Наречений, Творець Нового Завіту, є чоловіком. Тому також той, хто приймає роль Христа, тобто священик, повинен бути чоловіком. Другий Ватиканський Собор говорить, що істотною ознакою священицької функції є виконувати уряд Христа, Пастиря й Голови, діяти під заступництвом Христа.
Дискусія щодо доступу жінки до священства не може вестися лише на ґрунті прав людини чи природної рівності чоловіка й жінки. Службове священство не є дійсністю тільки природного порядку, а належить до порядку об'явленої дійсності. Традиція Церкви ніколи не схвалювала жіночого священства. В деяких сектах і протестантських церквах пастирська послуга жінок не має характеру сакраментальних свячень. Треба зазначити, що самих лише людських аргументів замало, щоб розв'язати проблеми Церкви перед лицем браку священиків. Церква - це інша спільнота, ніж решта, і душпастирські завдання не можна порівнювати, скажімо, з функціями, що їх виконують державні посадовці.
Євангеліє, котре переказує нам волю Христа, заохочує жінок до участі в місії, притаманній їхній жіночій індивідуальності, та підкреслює пошану до їхньої особистості.
Відмінність ролі жінок міцно закорінена у свідомості християн, про що прекрасно свідчить одна давня подія. Коли імператор Конрад III оточив місто Вейнзберг і погрожував його знищити, якщо місто не здасться, до табору імператора прийшла делегація місцевих жінок з проханням дозволити їм покинути місто, адже вони не брали участі у війні. Імператор погодився і навіть дозволив, щоб кожна жінка винесла з собою те, що для неї найдорожче. У визначений день і час воїни імператора спостерігали, як з брам міста виходили жінки, несучи на своїх плечах… чоловіків. Метафоричний сенс цієї події цілком зрозумілий і залишається актуальним у наші часи.