Посттоталітарна, постґеноцидна й постколоніяльна Україна, отримавши від минулого доволі непростий та нелегкий історичний спадок, за оті два останні десятиліття свого новітнього існування і розвою – вже в статусі відродженої незалежної і соборної держави – зазнала багато чого. Й, передусім, неоднозначно-суперечливого і навіть досить болісно-прикрого. Причому, в цьому контексті, мабуть, особливо тут слід наголосити, що за цей час, як відомо, в нашому суспільстві, прихватизувавши майже всі основні національні багатства і ресурси, сформувалася й запанувала всуціль закорумпована система оліґархічно-мафіозних кланів. Тобто, тих великих бізнес-структур і угруповань, очолюваних, здебільшого, вихідцями із надр старої «совкової» номенклатури й, відповідно, ментально-психолоґічно і світоглядно зорієнтованих, переважно, до північно-східного “старшого брата”. І саме вони – з метою загарбання й незаконного привласнення, а також, по суті, запопадливо-колаборантського розпродажу загальносуспільного надбання отому сусідові – поміж собою, як каже про подібне Слово Боже, ледь не увесь український “Мій [себто, Господній] Край поділили” (Йоіл 4:2,3).
Одначе серед них найбільш цинічно-зухвалою, безпардонною і, головне, – аґресивно-експансіоністською поставою, вочевидь, виділялося те – причому, великою мірою відверто кримінального походження – оліґархсередовище, основною – стратеґічно-територіяльною «опорною базою» якого є південно-східний (донбаській) реґіон. Ось як подібний, за біблійною лексикою, «халдейський» феномен описує Святе Письмо: цей «народ лютий та скорий, що ґрасує по широкій землі, щоб захопити оселі, які не його. Страшний та грізний він, – від нього самого виходить і право його, і влада його». Ось уже «він приходить увесь на грабунок і насильство; спрямувавши лице своє вперед, він забирає полонених, як того піску». Й «тоді [неймовірно] гордовитим стає дух його, і він ходить і буйствує; сила його – бог його» (Ав.1:6,7,9,11).
Так от, за останнє, принаймні, десятиліття верхівка оцієї донецько-«халдейської» мафіозно-кланової зграї-орди вчиняла вже не одну спробу окупаційної узурпації в своїх руках не лише економічної, а й, передусім, усієї повноти політичної та всілякої іншої влади в Україні. Й, урешті-решт, така нагода – у формі «біло-блакитного» реваншу (печально-сумного історичного «зиґзаґу») – трапилася, коли її очільник (причому, лише відносною більшістю та із доволі невеликою перевагою) виграв президентські вибори-2010…
Ці ж два останні десятиліття також були (й дотепер є) добою тяжкої й тривалої системної кризи: соціяльно-економічної і політичної, правової та демоґрафічної, еколоґічної й охорони здоров’я тощо. Але найбільше непокоїть і вражає глибокий й проґресуючий занепад і деґрадація у царині особистої та суспільної моралі, духовности і культури, виховання й освіти, людських та громадських взаємин і т.ін. А хіба не так, що наш благословенний край, який Божим Провидінням покликаний й призначений бути святим – всеєвропейським і навіть вселенським Господнім “домом молитви для всіх народів” (Іс.56:7), а надто за останнє – без малого – століття, “вертепом розбійників став оцей дім, що Ім’я Моє кличеться в ньому, на ваших очах? І Я оце бачу, говорить Господь” (Єр. 7:11).
І справді, ось що з цього приводу каже до всіх нас Слово Боже: “Зверніть ваше серце до ваших доріг! Багато ви сієте, та збираєте мало, їсте, – та не насичуєтеся, п’єте – та не напиваєтеся, зодягаєтеся – та не тепло вам, а той, хто заробляє, заробляє для дірявого гаманця”. Ви “звертаєтесь до численного, та виходить ось мало, і що приносите в дім, то розвіюю те”. У праведному гніві Своєму “Я кликав посуху на Край, і на гори, і на збіжжя, і на сік виноградний, і на молоду оливку, і на те, що земля видає, і на людину, і на худобу, і на всю працю рук”. І “то було”, що хто з вас “приходив, бувало, до копиці набирати двадцять мір, а було тільки десять, приходив до чавила набрати п’ятдесят мір, а було тільки двадцять” (Ог. 1:5 – 11; 2:16).
А до того Господь додає: “що лишилось по гусені, – зжерла те все сарана, що ж зосталося по сарані, – пожер коник, а решту по конику зжерла черва”. І всі ці “сарана, коник і черва та гусінь” – то “Моє військо велике, що Я посилав проти вас”. Й усі оті сумні, драматичні обставини, опис яких, при бажанні, можна було б продовжити, мільйони наших краян останніми роками у пошуках більш-менш пристойного заробітку й кращої долі “розпорошили поміж народами” (Йоіл 1:4; 2:25; 4:2).
У декого може виникнути, на перший погляд, доволі “логічне” запитання: “защо” саме допустив Господь ці й інші великі і серйозні негаразди, труднощі й проблеми народові нашої країни? І Сам же Господь на те й відповідає: “за храм Мій, що збурений він, а ви кожен женете до дому свого. Тому то над вами затрималось небо давати росу, а земля урожай свій задержала”. За все ваше боговідступництво, гріхопадіння та ідолопоклонство “бив Я вас посухою й зеленячкою та градом, усі чини ваших рук, та не кликали ви до Мене, говорить Господь” (Ог.1:9,10;2:17).
І, загалом, “нема на землі [цій] ані правди, ні милості, ані богопізнання. Клянуть та неправду говорять, і вбивають та крадуть, і чинять перелюб, поставали насильниками, а кров доторкається крові. Тому-то в жалобу земля упаде і стане нещасним усякий мешканець на ній” (Ос. 4:1-3). А особливо «вилив Я гнів Свій на них за ту [невинну братню] кров, яку [так рясно] проливали вони на [цю святу Мою] землю, та [гидотними поганськими забобонами, марновірствами й] бовванами своїми занечистили її» (Єз.36:18).
Досить суворі, але цілком справедливі докори Божого Слова. І ось “прибуду до вас Я на суд, і буду Свідком швидким проти чарівників, і на перелюбників, і проти тих, хто присягу складає на лжу, і проти тих, хто заробітком наймита тисне, вдову й сироту, хто відхилює право чужинця, Мене ж не боїться, говорить Господь Саваот” (Мал.3:5). Й перш за все відповідатимуть оті мафіозно-олігархічні й корупційно-казнокрадні “князі”, котрі, “немов ті вовки, що здобич шматують, щоб проливати кров, щоб губити душі ради користі” (Єз. 22:27).
Дуже схоже, що саме зараз, у нашу переломну, воістину доленосну для майбутнього – як, власне, України, так і, загалом, цілого світу – історичну добу, настає пора для такого Господнього суду. “Суду”, який “перше” слід “розпочати від Божого дому” (1Петр.4:17). При цьому, як читаємо в Святому Письмі у відповідному зверненні до Божого люду та його духовних провідників, у т.ч. в нашому краї: “зміцнися, ввесь народе… бо Я з вами, говорить Господь Саваот… а Дух Мій пробуває серед вас, не бійтеся! Бо так промовляє Господь Саваот: ще раз, – а станеться це незабаром, – і Я затрясу небо та землю, і море та суходіл! І затрясу всіма народами” та “поперевертаю трони царств, і повигублюю силу поганських царств, поперевертаю колесниці та тих, хто їздить у них, і попадають коні та їх верхівці, один мечем одного” (Ог.2:4-7,22), “аж поки не скінчиться час тих поган” (Лк. 21:24).
І чи, бува, ці й численні інші біблійні пророцтва й обітниці про грядущий “незабаром” той вселенський – справедливий і праведний Божий суд не здійснюються буквально в наш час, прямо на наших очах? Може, як серйозне Господнє застереження і попередження?
Водночас усі ці події справді потрясають й вражають увесь світ – і небесний, і особливо земний з тими “усіма народами”, що замешкують його! І це все – далеко ще не кінець…
Отож, знову і знову до наших співвітчизників у проголошуваному Христовою Церквою Слові Божому “тепер так промовляє Господь Саваот: “Зверніть ваше серце до ваших доріг!”(Ог.1:5). Та, по-перше, покайтеся й “верніться до Мене всім серцем своїм, і постом святим, і плачем та риданням!.. І наверніться до Господа, вашого Бога, бо ласкавий Він та милосердний, довготерпеливий та многомилостивий і жалкує за зло!” У т.ч. «нехай плачуть священики, слуги Господні, хай молють вони: Змилуйся, Господи, над народом Своїм, і не видай на ганьбу спадку Свого, щоб над ним панували погани» (Йоіл 2:12,13,17). Тобто, нехай вони всі сповідуються та перепрошують за те саме людське «зло», через яке наша земля “в жалобу упала, і став нещасним усякий мешканець на ній” (Ос. 4:3).
І таке щиросердне покаяння в помилках і схибленнях й відповідне духовне євангельське “народження згори”, без якого ніхто “не може побачити Божого Царства”(Ін.3:3), кожен з нас має розпочати, передусім, із самого себе! Або, за влучним висловом Христа, “вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого"”( Мт. 7:5).
А, по-друге, затим, з великою вірою у Христа-Спасителя, кожен та всі разом, очолювані вашими світськими та духовними зверхниками й душпастирями, “виходьте на гору, і спроваджуйте дерево, і [зруйнований та зневажений Мій] храм цей будуйте, – і в ньому знайду Я вподобу, та буду шанований, каже Господь”. Й до нього неодмінно “прийдуть коштовності всіх народів, і наповню цей дім [Божий] славою… Більша буде слава цього останнього [Мого] дому від першого… і на цьому місці Я дам мир, говорить Господь Саваот” (Ог.1:8; 2:7-9). У цьому ж храмі “ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона – Ісус Христос”. Такий “храм Божий святий, а храм той – то ви!”, де “Дух Божий у вас пробуває” (1Кор. 3:11,16,17).
І обов’язково “зверніть ваші серця на час від цього дня й далі… коли був заснований [вами цей] Господній храм, зверніть ваше серце на це”. Бо відтоді, урочисто обіцяє Господь, уже більше не буде так, що не матимете “насіння в коморі”, або “ще виноград, і фігове дерево, і дерево гранатове, і дерево оливкове, – ніщо не приносило плоду. Від цього дня Я поблагословлю їх” (Ог. 2:18,19). Й набагато більше «поблагословлю» оте все, коли, до того ж – охоче, вдячно і благоговійно – «приноситимете» – всі та кожний «ви всю десятину [та пожертви] до дому скарбниці, щоб їжа була в Моїм храмі». І, при цьому, «небесних отворів вам… відчиню, та… виллю вам благословення аж надмір». А також «ради вас забороню Я всім тим, що жере, і воно [більше] не понищить вам земного плоду, і не заб’є винограду вам на полі, говорить Господь Саваот. І будуть всі люди вважати вас блаженними, бо будете ви любим Краєм, говорить Господь Саваот» (Мал.3:10-12).
…“Україна ніколи не встане з колін, якщо вона не встане на коліна перед Богом!” Під таким гаслом 4 лютого 2005 р., під час представлення і затвердження у Верховній Раді керівництва та інших членів тодішнього нового – «помаранчевого» уряду України, була оприлюднена світоглядно-засаднича концепція його діяльности. Там були задекларовані – причому, вперше в новій й новітній вітчизняній історії – насамперед, пріоритети віри, християнських духовних і моральних вартостей, розвитку культури, освіти й науки тощо. Іншими словами, таким чином там була заманіфестована «побудова» в Україні, по суті і змісту, саме отого «храму Божого». Й у ті дні це було багатьма – і з неабияким ентузіязмом – сприйнято як благословенний шанс для подальшої долі України, що, безумовно, вселяв чималі сподівання і оптимізм… Шанс, який, на превеликий жаль, тоді та в наступні роки було – в силу добре відомих причин – легковажно й безвідповідально-прикро змарновано, згаяно…
Тим не менше, маємо твердо пам’ятати, що є всемогутній та милосердний Творець і Владика всесвіту. Саме Той, Хто реально й предметно діє в історії й долі як окремих людей, так і цілих народів та, загалом, усього світу, “зміняє часи та пори року, скидає царів і настановляє царів, дає мудрість мудрим, пізнання розумним” (Дан.2:21). Й до тих – уже справді «мудрих» і «розумних» правителів, котрих, згідно Своєї волі і задуму, Він настановляє на чолі держав і народів, причому для виконання ними певної – визначеної Ним історичної місії, звертається Він отак: «Я тебе вибрав, говорить Господь Саваот». Й цих Своїх обранців “покладає” Він, “немов ту печатку” (Ог. 2:23).
А це наразі – великий Божий аванс і надія для України. Й, зокрема, з того приводу, що нинішнє панування в Україні авторитарно-оліґархічного режиму отих донецько-«халдейських» (та іже з ними) наїзників не буде надто вже довгим й, відповідно, вщент деструктивно-руйнівним. Тим паче, що, як виразно акцентує про таке Божий пророк, до пори до часу, «Господи, Ти для суду поставив його, і, о Скеле [моя], призначив його на карання! Твої очі занадто пречисті, щоб міг Ти дивитись на [отаке] зло, і на [це його] насильство дивитись не можеш» (Ав.1:12,13)…
А тому – ревно й наполегливо – просімо й молімо Небесного Творця про Його надалі – всебічне й рясне благословення нашого краю та його народу. А особливо – Його надзвичайну і щедру благодать для наступного нашого – вже того прямого Божого обранця – справді демократичного й патріотичного, богобійно-совісливого, чесного та високопрофесійно-відповідального державного проводу. Й, передусім, в справі реалізаціі, в т. ч. у неодмінній партнерській співпраці і співдії Держави та Церкви, всіх його шляхетних намірів і планів – “храм цей будуйте” – на благо і добро України та її людности! Тим більше, що – повторюся – судячи з багатьох красномовних ознак довкіл нас, сучасне покоління людей живе у вельми знаменний і значущий час. Мало не напередодні того есхатолоґічного фіналу, як сказав про нього Господь Ісус, Син Божий, що “третього дня”, що, згідно Пс.90:4 і 2Петр.3:8, означає тисячоліття, “скінчу” Своє служіння (Лк.13:32). Себто, саме тоді – цього «третього дня» Він “нас поставить, -- і будемо ми жити перед обличчям Його. І пізнаймо, намагаймось пізнати ми Господа! Міцно поставлений прихід Його, мов [світанкової] зірниці, і Він прийде до нас, немов дощ, немов дощ весняний, що напоює землю” (Ос. 6:2,3).
Автор: Лев Овштейн, християнський публіцист (Київ)