Переконлива наука
В одній країні владарював колись вельми недобрий, цинічний й зухвало-злостивий монарх. А тому в народі він і отримав відповідне прізвисько – Лютий. Неприязнь і ненависть до нього були такі великі, що чимало людей повсюдно і повсякчас лаяли й проклинали свого правителя та відверто бажали йому смерті. Інші вдавалися до всіляких антиурядових змов й готували заколоти і повстання з метою повалення правлячого режиму. А от найбільш далекоглядні й мудрі – тобто ті, хто були добре знайомі із Святим Письмом та – основне – шанували й виконували відповідні Божі заповіді й настанови, по церквах та своїх оселях натомість палко і ревно молилися й просили Господа за свого Лютого правителя та його найближче оточення й усю державну владу в цілому. Безумовно, Бог прекрасно чув ці молитви й благання Своїх вірних та за певний час втрутився й дивним чином змінив цю ситуацію в країні.
…Одного разу той цар звелів зібратися у його палаці усім поважним і авторитетним представникам народу. Достеменно не відаючи про дійсні його наміри та причини цього «запрошення» на «побачення» з Лютим главою держави, всі ті люди дуже й дуже непокоїлися й турбувалися: а що цей деспот і самодур іще отут міг вигадати?
Коли ж усі запрошені прибули й зібралися у тронній залі, монарх підвівся і дуже лагідно (?!) промовив:
- Шановні мої піддані! Я чудово розумію і знаю, що вчинив вам чимало несправедливостей, кривди і зла. А тому ви мене заслужено й не любите. Одначе наразі я щиро жалкую і сердечно перепрошую за всі мої оті прикрі й недобрі справи і витівки. Віднині бажаю докорінно змінити цю ненормальну ситуацію та в подальшому жити із моїм народом у мирі, злагоді і взаємоповазі.
І Лютий цар відтоді справді суттєво преобразився і став добрим, відповідальним та турботливим правителем, як і пообіцяв. Зокрема, призначив він у кожне місто і село нових – чесних і сумлінних намісників, а в уряд – міністрів та чиновників, котрі опікувалися й переймалися нагальними й щоденними потребами і нуждами не лише багатих і знатних, а, передусім, простих і бідних людей. Звелів відремонтувати дороги, збудувати нові мости, зменшив податки і, насамперед, для малоімущих тощо. Чи, скажімо, в судах почали працювати порядні, моральні і непідкупні фахівці-юристи. А от в тих – зазвичай, найбільш серйозних і важливих судових справах, здебільшого – різних суперечках і позовах, в яких доводилося розбиратися й виносити рішення самому, уважно вислуховував обидві сторони, не віддаючи – наперед і неодмінно – перевагу грошовитому і сильному, як це було раніше. І т. ін. й т.п.
Ну а предметом його особливої і постійної уваги стали розвиток народної освіти і науки, охорони здоров’я, культури і мистецтв. У т.ч. зведення нових прекрасних храмів і соборів. Але більш за все – піклування та задоволення насущних запитів і прохань вдів, літніх і самотніх людей, сиріт та калік, хворих, немічних і прибульців та, загалом, усіх соціально незабезпечених, незаможних і незахищених. Так, як це, власне, й вимагає від – кожного та всіх – володарів і правителів Слово Боже.
І – як логічний й закономірний вислід усіх цих надзвичайних перетворень – у суспільстві почали поважати й любити свого монарха і навіть пишатися ним. В кінці-кінців, один із наближених царедворців набрався відваги і запитав його:
- Ваше величносте, поясніть, будь ласка, чим саме були спричинені такі от разючі зміни на краще у вашому характері і правлінні?
І колишній Лютий цар промовив до нього таким чином:
- Твоє запитання слушне й актуальне, і я, зрозуміла річ, охоче відповім на нього.
Якось мені наснився отакий сон: що, начебто, їду я лісом й бачу, як злий пес за лисицею женеться. Зрештою, впіймавши свою жертву, почав він її нещадно рвати зубами, допоки не відгриз їй лапу. Лисиця несамовито волала й вила від болю та так і залишилася кульгавою до кінця свого недовгого життя.
А той собака затим побіг собі у село. А в тогочассі цим же шляхом прямував якийсь вершник. Угледівши дуже розлюченого пса, перемазаного кров’ю, він жбурнув у нього камінь й перебив йому спину. Смертельно поранений, поповз пес на узбіччя дороги подихати. А вершник стрімголов помчав далі, нещадно пришпоривши свого коня, навіть аніскільки не зважаючи на те, що той шлях був всуціль нерівний і кам’янистий. Раптом кінь різко спіткнувся й, падаючи, скинув із себе вершника. Той відлетів убік і, при цьому, сильно зламав собі обидві ноги і праву руку.
Й ось, побачивши у тому сні увесь цей ланцюжок подій, котрий вельми вразив і надзвичайно потряс мене, – продовжував він далі, – я, нарешті, збагнув і усвідомив, що цим світом керує певний духовний закон. Тобто, закон причинно-наслідкового зв’язку. Іншими словами, добро незмінно породжує й примножує добро, а зло обов’язково відгукується і повертається злом. Причому, зазвичай, набагато більшим.
І цей світопорядок встановлений Самим Богом, Який у такий спосіб – причому, дуже й дуже наочно й переконливо – показав мені його конкретну і практичну дію. А тому я, безмежно вдячний Господеві за цю науку, вирішив кардинально виправитися та більше не чинити зла й неправди, а до кінця своїх днів творити лише добро, справедливість і милосердя у славу Божу.
У Біблії – до речі і якраз саме з цього приводу – спеціально наголошується, що «серце царя – у руці Господа, як потоки вод: куди захоче, туди Він направляє його» (Пр.21:1). Так от, є в мене одне молитовне прохання до всемогутнього, усеблагого й всемилостивого нашого Бога-Творця. А відтак – така надія і мрія, що, скажімо, (свого часу) подібні же – дуже чіткі й переконливі сни – Господь пошле всім, без винятку, нашим вітчизняним державним і адміністративним провідникам, депутатам і функціонерам-чиновникам усіх відомств, профілів і структур. Як у столиці, так і в різних регіонах та містах, селищах і селах України.
А також, між іншим, і їхнім бізнесовим (причому, нерідко теж аналогічного – мафіозно-кримінального ґатунку) партнерам-спільникам. Як і їх затятим (одначе, здебільшого, схожої, по суті і змісту, «якості») конкурентам і суперникам. У т.ч. тим, що часом виступають під прапором (машкарою), мовляв, «суспільно-політичних» та «світоглядно-ідеологічних» їхніх «опонентів» і «критиків».
А головне: що, при цьому, вони (оті от сни), врешті-решт, матимуть такі ж самі – благословенні й благотворні – наслідки, як і в цій історії…
Лев Овштейн, християнський публіцист (Київ)