Господь Ісус Христос розповів притчу про милосердного самарянина, тим самим демонструючи нам, які саме люди трапляються на шляху людини. Це можуть бути грабіжники, вбивці, злодії, які кожного моменту сподіваються на здобич. Головна діюча особа притчі — чоловік, який подорожує з Єрусалиму до Єрихону, на якого нападають розбійники і лишають ледь живого.
Під цією знедоленою людиною можна розуміти будь-кого, хто опиняється в дуже складній, небезпечній ситуації, яка тісно переплітається з людським життям. Назустріч цій людині йде зовсім інша людина – чужинець та, по суті, єретик-іновірець – самарянин, відносини яких з юдеями були тоді, зазвичай, не надто коректними і дружелюбними. Так в образі левіта і священика ми можемо спостерігати байдужих людей, які вважають себе Божими служителями, але, при цьому, не проявляють ні поваги, ні шани, ні любові до свого ближнього, якому потрібно подати руку допомоги.
Хто ж тоді є тим милосердним самарянином, до якого відчували зверхність, неприязнь і навіть деколи ненависть багато хто з тогочасних мешканців Юдеї? Це - Ісус Христос, Істинний Син Бога Живого, Який прийшов на землю свідчити про Божественну істину, любов та спасіння, які не прийняли та відкинули тогочасні релігійні керівники – єрусалимські священики, бо цю істину не прийняв цей грішний, бездушний і жорстокий світ. Христос і став тим "наріжним каменем", на Якому постало віровчення і вся будівля релігії життя і спасіння Нового Завіту - християнства, і яку відкинули «будівничі» — старозавітні священики. Натомість вони загордилися, багато в чому ставлячи матеріальні блага вище духовних, втративши правдиву віру в Бога. Христос зумів органічно поєднати Старий і Новий Завіти, нічого не порушуючи. Він говорить: «Я не прийшов зруйнувати Закон, а виконати його» (Євангеліє від Матвія).
Суть притчі полягає в тому, щоб людина навчилася по-справжньому любити як Бога, так і свого ближнього. Дотримуючись, при цьому, моральних заповідей і приписів, які, виконуючи роль духовних орієнтирів, змогли наблизити людину до Бога на дорозі зцілення і спасіння її душі. Якщо ми візьмемо до прикладу буденне життя, то можемо побачити більше фарисейства, ніж справжньої християнської любові, яку демонстрував Спаситель людства для всіх людей, в т. ч. і Своїх учнів – адептів християнського віровчення. У буденному житті ми можемо зустріти таких людей, які описані у цій притчі: левіта і священика, їх ми бачимо і в особі частини сучасного духовенства. Тобто, важливо тут наголосити саме на тому, що ця притча розкриває не лише тогочасне життя, а є відбиттям і сьогоднішнього реального життя-буття, де вказані образи людей, які є невипадковими.
Спробуємо зробити наше життя кращим, досконалим, до якого повинен прагнути кожен із нас, беручи за взірець Божественної досконалості Ісуса Христа – Сина Божого, Якого правда набагато сильніша і досконаліша за людську. Намагатися бути більше милосердним самарянином, ніж стати гордим, багатим, безсердечним. За нами ж усіма стоїть такий вибір, бо ми всі - християни. Християни повинні жити у мирі і любові - як того навчав Христос, але не у ворожнечі - поміж собою та з іншими. Христос прийшов на землю, щоб принести правдивий мир, примирити людину з Богом та всіх людей і цілі народи поміж собою. Хоча не кожен розумів для якої важливої мети був посланий Син Божий. Люди жили звичайним життям, мало про що задумуючись, тому що таке життя, мабуть, їх, здебільшого, влаштовувало.
Коли ж з'явився у світ Христос - саме ТАКИЙ, то для людей це стало певною несподіванкою, чудесною новиною, хоча ніхто не здогадувався, який саме шлях має пройти Людина в образі Сина Божого. Люди вірили в те, що прийде Месія, Який врятує народ єврейський від гніту, звільнить їх від окупації і влади язичницького, імперського Риму, і аж тоді буде - як Вселенський цар - тисячу років правити на землі. Натомість приходить інша Людина, про Яку ніхто і не здогадувався: але ж це і був справжній Месія!
Що ж тоді сталося із старозавтнім вибраним народом Божим? Невже він, принаймні, у своїй більшості, втратив віру? Так, вони були розгублені, в тогочассі втративши єдиноможливу основу пізнання Бога в Його істині і повноті – віру. Навіть майже всі священики, по суті, її, здебільшого, втратили, замінивши її, зокрема, матеріальними благами, багатством, лицемірством тощо, у чому звинувачував і викривав їх Ісус Христос.
Що ж тоді зробили вони з правдивим Месією? Побили - як ті розбійники чоловіка із притчі, лишили ледве живого, непритомного, нікому не потрібного, пройшовши мимо правди Божої. Від їхніх, а надто римських вояків, рук жорстоко постраждав і, врешті, помер Спаситель; священики юдейські у своїй основній масі вплутались у брудну політику, забуваючи про своє основне і істинне - духовне служіння і завдання. Так і сьогодні ділять Тіло Христове – Церкву Святу на шматки, дістаючи кожен собі ласий кусень. Цього Бог, мабуть, ніколи не простить тим, хто свідомо, цинічно й зухвало таке робить.
Закони існують, щоб їх дотримуватись, а не порушувати. Хоча сьогодні це розуміють зовсім по-іншому. Безбожний світ диктує свої "об’єктивні" закони, під які підпорядковується, підлаштовується сучасне секуляризоване суспільство. Натомість спостерігається відхід від Божественних істин, який згодом і стане певним духовним переломом, відбуватиметься підміна понять. На зміну духовних істин прийдуть суто матеріальні, що, власне, зараз - дуже активно й масштабно - і відбувається. Грішне людство, як сказав Христос, прийме іншого - «нового Месію» — Антихриста, якому і будуть поклонятися, плазувати і служити йому. Одначе хто не прийняв та остаточно й злостиво відкинув Ісуса Христа як істинного Месію – від такого, зрештою, відверне лице Своє і Син Божий перед Отцем Небесним.
Як же тоді люди могли втратити правдиву й живу віру своїх прабатьків - патріархів Авраама, Ісаака, Якова? Про це ж пророче стверджує Тора (П'ятикнижжя Мойсеєве), а через Тору – Ісус Христос, кажучи людям, що саме Він і є Визволитель, Викупитель і Спаситель світу, про Якого записано в Танаху (Старому Завіті), Він бере на Себе всі гріхи світу, всі провини та прокляття, немочі і хвороби людей.
Син Божий засвідчує ту істину, що «Я і Отець – Ми Одне» (Євангеліє від Івана). А отже: якщо Син і Отець Небесний є одне ціле, то Вони, за Своєю Божественною природою, є нероздільними і рівними. У старозавітні часи народ Божий супроводжував Бог Отець, у ранні новозавітні – Бог Син, а утверджував в істині й духовній силі Церкву Христову Апостольську Бог – Святий Дух, Який діятиме до кінця віку. Який завше і буде провадити, оберігати й пробуджувати, відновлювати та єднати Святу Соборну Вселенську і Апостольську Церкву, представлену в сучасному світі у розмаїтті різних традицій і деномінацій західного і східного походження, - як це і стверджував Своїми істинними словами Христос Спаситель на землі Своєму народу, а також і всім нам.
Автор – Стрикалюк Богдан, магістр релігієзнавства, Джерело: tureligious.com.ua