Зустріч у садуЙн 20, 11-18 Марія ж стояла надворі перед гробницею і плакала. А плачучи, нахилилась вона до гробу, і бачить двох ангелів: у білім вони, сидять один у головах, другий у ногах, де лежало було тіло Ісусове. І кажуть вони їй: «Жінко, чого плачеш?» «Узяли мого Господа, – відвічає їм вона, – і не відаю, де покладено Його». Сказавши це, обернулась і бачить: Ісус там стоїть! Та не знала вона, що то Ісус. І каже їй Ісус: «Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» Гадавши ж вона, що це садівник, говорить Йому: «Пане, коли ти забрав Його, то повідай мені, куди ти Його поклав, – а я заберу Його». Мовить до неї Ісус: «Маріє!» А та обернулась та до Нього по-єврейському: «Раввуні!» – що у перекладі означає: Учителю! А Ісус їй каже: «Не стримуй Мене, не зійшов бо Я ще до Отця мого, але йди до моїх братів і повідай їм: „Іду Я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого”». І пішла Марія, щоб звістити учням: «Бачила я Господа.» – та й що Він це їй повідав.

Ключовим в цьому Євангелії буде для мене слово “садівник”. Марія, плачучи, - через втрату тіла Ісуса - ніяк не помічає Того, Хто звертається до неї. Вона думає, що це - садівник. Якщо вона так автоматично ідентифікує чоловічий голос біля могили Ісуса, то напрошується висновок, що ця могила знаходиться у саду.

З’являється паралель з іншим садом: Едемським. Там згрішила жінка. Це був перший гріх в історії людства. Після Свого Воскресіння першою особою, яку вітає Ісус, є також жінка. Смерть і Воскресіння Христа дали можливість пробачити всіх - аж до Адама і Єви. І цим Своїм привітанням Ісус здійснює це глобальне прощення всього людства, всіх поколінь, тебе і мене.

Першим словом Ісуса в цьому знаменному діалозі було ім’я жінки: “Марія”. Це ім’я з гебрейської перекладається “кохана”, “улюблена”. Перше  слово Христа є словом любові, звернене до конкретної особи. Знову: до тебе і до мене.

Пригадайте, як в школі нас називали по прізвищу. Дорослими очима не зрозуміло чому, але це було неприємно. Натомість, звертання по імені ніби утверджувало нас, дітей, у вчительському прийнятті та увазі.

“Маріє”.  Коли Марія почула своє ім’я, вимовлене з ніжністю, на яке був здатен лише один Ісус, вона моментально вигукнула: “Раввуні”. Спочатку ми відчуваємо, розуміємо, що Бог знає нас, наше ім’я, нашу суть, чуємо Його голос, який кличе по імені. А  тоді і ми маємо можливість вимовити Боже ім’я, прийняти Його Учетелем свого життя. Ініціатива у нав’язуванні контакту між Богом і людиною належить Богу.

Тому не чекайте, щоби Бог дав якийсь знак, зробив хоч крок назустріч мені: бо вже давно Він чекає на нашу відповідь.

 

Олексій Погорєлов
Християнський портал КІРІОС за матеріалами rodyna.org.ua

Вхід/Вихід