10 кроків до щастяУ кожного своє уявлення про щастя і як співається у одній пісні: «щастя буває різним». Але все ж спробую поділитися своїм рецептом на щасливе життя, яке можливо і комусь також буде до смаку.

1. Бути вдячним.

Людина, яка постійно нарікає, ніколи не буде щасливою, бо все їй буде або замало, або не так. Вона знайде тисячу причин, щоб висловити своє незадоволення, замість того, щоб знайти тисячу причин радіти простим речам: чудесній землі з неймовірними краєвидами, мирному небу над головою, близьким людям, улюбленій справі і головне, що життю. Адже всього цього могло і не бути. Проте цінувати це починаємо лише тоді, коли втрачаємо. Сприймаємо Божі дари, як належне, а не як благодать. Але насправді Бог дав все потрібне для щастя, просто деколи замість того, щоб нарікати і плакати над долею,треба промити очі і побачити ці інструменти Божого Провидіння, які Господь приготував для кожного з нас. І можливо на початку наше щастя буде досить мізерним, немов зернина гірчиці, але якщо будемо з вдячністю ходити у світлі Божого добра і дякувати навіть за той перегній з проблем, то ця зернина щастя запліднить усе поле нашого життя.  І тоді замість нарікання у нашому серці постійно буде відбуватися святкова Євхаристія – Подяка.

2. Не зосереджуватися на проблемах.

Щастя – це не синонім вільного від труднощів та щоденної боротьби життя. Адже хто вам сказав, що все, що легко означає добре, а важке навпаки – погане? В реальності все інакше: ми сіємо у поті чола, зате жнемо повні радості. Мій досвід показує, що чим більше цих перешкод на шляху до цілі, тим солодша є перемога. Натомість єдиним, що заважає нам бути щасливим навіть під час життєвого бігу до бажаної мети – це зосередження виключно на невдачах і негативі. Закриваючись у наметі свого серця і адоруючи свої проблеми та гріхи, ми не зосереджуємо свій зір на Христові і очікуваній цілі нашого змагання. І отримані поразки і невдачі, замість надавати життєвого досвіду, відбирають ентузіазм йти далі, адже боячись знову впасти дозволяємо страхові паралізовувати наш рух.Можливо це не зовсім доречне порівняння, але така поведінка аналогічна життю на смітнику: коли прокидаєшся і засинаєш серед сміття і дивуєшся, чому все так погано і всюди безлад. Проблеми будуть завжди, але хіба це означає, що все життя це одна велика проблема? Вони не зникнуть, ми ж можемо змінити своє ставлення до них. Бо кожна перешкода – це шанс її подолати І те, що здається нам глухим кутом насправді може бути черговою сходинкою для нашого зростання, а наш хрест може стати ключем до нашого покликання служіння іншим.

3. Віднайти своє покликання

Ще Григорій Сковорода писав, що шлях до щастя – це віднайти своє призначення. І не лише у професійні сфері, тобто сродній праці. Хоча і це важливо, адже таланти і здібності отримали не просто так. Але передусім важливо усвідомити сенс свого життя. Довгий час мене самого мучило це питання, що взагалі роблю на цій планеті, поки не осяяло, що існую, бо Богу сподобалося мене любити. Він створив мене З Любові і ДЛЯ Любові. Він як і наші батьки любить нас не за мізерні заслуги і сумнівні подвиги, а тому, що ми просто є. Він Той Хто Є у житті кожного з нас і хоче об’явити свою Любов. І тому сенс життя – навчитися цієї любові, отримати в дар природу Христа. Любити іншого, як це зробив Ісус, віддаючи своє життя навіть за ворогів. Звичайно, що полюбити всіх людей відразу можна лише поверхнево і на словах. Бо ж любов завжди конкретна і з фактами. Адже як легко переживати за голодних дітей з Африки, яких жодного разу в очі не бачив, а як важко приймати ближнього, який поряд. Очевидно, що ми не здатні любити як Христос, адже кожний з нас є природженим егоїстом. Тому Бог і дає нам передусім родину, спільноту, колектив, щоб ми кожного дня крок за кроком вчилися любити і приймати ближнього таким, який він є з усіма його вадами, а не такого, якого ми уявляємо чи хочемо бачити.

 

ВЕЛИКА ЛЮБОВ – ЦЕ ІСТОРІЯ МАЛИХ КРОКІВ ЗВИЧАЙНИХ ЛЮДЕЙ.

4. Прийняти себе.

Щоб полюбити інших, треба спочатку полюбити себе, справжнього, яким є насправді, а не того ідеального, яким мріємо бути. Прийняти себе – це як казав Л. Гузар: усвідомити свою гідність в очах Бога, який віддав Свого Єдиного Сина, коли ще ми були грішниками. Адже це любов Христа, а не наші заслуги спонукає нас до навернення. Саме від зустрічі з прокаженим і поцілунком його брудних ран почався шлях святості Св. Франциск з Ассижу. Цей прокажений – це наша стара людина з хворобою гріха і ранами, які смердять егоїзмом і гниллю. Маємо примиритися зі своєю дійсністю, визнати, що є слабким грішником, постійно падаю і повторюю колишні помилки. Це є великою справою. Адже усвідомлення своєї немічності і убогості – це перший крок дозолити Богові зруйнувати стіни Єрихону і збудувати Єрусалим – місто Миру. Бо ми часто замикаємося у своїх стражданнях, будуємо стіни навкруги і дивимося звідти на світ через призму своїх зранень і страждань. Проте і Христос також дивиться на кожного з нас крізь свої пробиті рани, щоби ми досвідчили милосердя і близькості Бога, щоб нав’язати з нами відносини, щоби наші рани стали Його Ранами, а отже і дверцятами до раю. Можемо прийняти ці рани і дозволити Богові перетворити наш хрест терпіння на прославлений знак спасіння. Бо щастя і любов – це не самотність, а відносини, навіть якщо і вони приносять зранення і біль.

5. Жити сьогоднішнім днем…

Щастя не прийде ані завтра, ані післязавтра. Воно вже тут сьогодні стоїть у твоїх дверей і стукає, щоб зайти у серце. Хто гарантує тобі завтрашній день чи новий світанок. Наші плани мають один і той самий час – якого ще немає. Дехто або живе минулим, яке вже пройшло, традицією, яка може надихати, але сама у собі мертва, або майбутнім, якого ще немає, бо воно ще не зачалося. Натомість є сьогодні, конкретна мить і Божий план на неї – це твоє щастя. Вже тут на землі, як репетиція Неба. Не треба відкладати його на завтра, бо ані завтра, ані щастя може так і не настати. Повірте, якщо сприйматимеш сьогоднішній день як останній, по-іншому сприйматимете свою буденність і вона набере нових відтінків, адже не будете марнувати свій дорогоцінний час. Якщо будь-яку мить проживатимеш як чудо, все твоє життя стає одним великим чудом Божої Любові.

6. Не прагнути афектів і потіхи у інших.

Щастя не полягає у визнанні, афектах, схваленні, хоча вони, як наркотики, приносять миттєві полегшення і певне задоволення. І бігаючи за цим перетворюємо все наше життя на нескінченне шоу, щоби заслужити на аплодисменти, увагу і тисячі лайків у фейсбуці. З часом стаємо залежними від популярності і цієї дози визнання потребуємо все більше і більше , тому наважуємося на все більш провокативні дії, щоб нас все більше помічали. Адже старі трюки і слова вже давно набридли оточенню і стали нецікавими. І тоді йдемо на більший ризик і проявляємо все відвертіше наш емоційний екзебіціонізм – оголяємо нашу душу, не розуміючи, що відкриваємо її передусім на ворожі стріли і осудження. Торгуючи своєю душею ми розплачуємося самотністю і насмішками. Але врешті решт колись зрозуміємо, що насправді для інших ми були не особистістю, а нагодою для розмови, своєрідним «news», який вичерпав свій інтерес ще того дня, коли і був створений. Що ми були інформацією, а не особою, набором слів, а не душею. Тому і Євангеліє говорить, що горе тим, які намагаються всім сподобатися. Адже вони втрачають щось дуже цінне – самих себе.

Справжнє щастя не у оваціях, славі чи досягненнях. Не у тому, що нас помітили чи нагородили. А у тому, що ми відчуємо себе коханими та оціненими не за досягнення, а за наше існування. Щастя не ззовні нас, воно всередині. Навіть в розпалі війни можна бути щасливими, якщо в душі панує мир і гармонія. Відкрити щастя у середині – це дозволити здійснюватися Господній волі у нашому житті і дати Богові творити нашу історію.

7. Не шукати щастя у матеріальних речах

Дуже популярно нині чути, що щастя у яхтах, машинах, грошах чи віллах. І можливо на деяких порах вони заспокоюють нашу внутрішню пустиню, але ці речі ніколи не здатні наситити наш голод чи заповнити нашу порожнечу. Вони як дешевий алкоголь – допомагають забути про реальність, але коли ефект від придбання минає, ми знову біжимо у супермаркет за новими покупками. Або нарікаємо, що у нас їх немає. Бо насправді речі цього світу не насичують, адже вони мають слід минущості.

 

БЕЗСМЕРТНУ ДУШУ МОЖЕ НАСИТИТИ ЛИШЕ БЕЗСМЕРТНА ЛЮБОВ.

 

8. Хто дає, той отримує.

Звичайно, коли тобі щось дарують, це приносить щастя, але ще більше, коли даруєш ти сам. Не тому, що чуєш подяку чи схвалення свого вчинку, просто відриваючи від серця якусь річ ти готуєш своє серце для Христа – істинного щастя. Адже коли лише отримуємо, ризикуємо стати повітряними кульками, які рано чи пізно лопнуть від самозадоволення чи гордині. Коли ж чиниш милостиню чи подарунок, стаєш ніби Адамом, який віддав своє ребро, щоби отримати Єву. Щедрість будує відносини, хоча інколи матеріальні речі сильно приростають до нашого тіла і, відриваючи їх, чинимо собі біль. Але, не пожертвувавши їх, можемо залишитися в товаристві дрібничок, замість того, щоб відкрити справжній скарб відносин з Христом у тому, хто потребує.

9. Глибоке духовне життя.

Нещасливими нас роблять не погані матеріальні умови, проблеми на роботі чи нездійсненні мрії, а гріх, що всередині нас. Носимо у собі смерть і порожнечу. Гріх є запереченням любові, він замикає нас на відносини і прирікає на самотність зі своїми помилками. Маючи у собі сліди первородного гріха хочемо справжнього щастя і любові і ніяк не можемо його досягнути, адже між прагненнями і реальністю існує безмежна безодня. І лише Бог здатний її заповнити, тому Христос увійшов у нашу смерть, щоб подолати її своїм безсмертям. Але Він не лише раз увійшов у шеол, але кожного дня входить до наших безнадійних ситуації, що здаються нам могилою і кінцем. У цьому полягає віра – мати відносини з Христом, щоб дозволяти йому входити до найбільших закутків нашої душі і освітлювати присутню там темряву. Адже без інтимних відносин з Творцем наша зовнішня побожність буде лише релігійною декларацію поглядів на життя, а ми так і будемо нещасними християнами незадоволеними своїм життям.

10. Але все марно без…

Все сказано мною є всього на всього теорією, якщо там немає Бога, який здатний втілити ці слова у реальність щоденного життя. Бо синонімом щастя є Ім’я Ісуса Христа, який прийшов, щоб з нашої сірої буденності і  сліз створити нове вино радості і безмежного щастя, яке не проминає, але все більше досягає Найвищого Неба. Тому не можна бути по-справжньому щасливими без молитви, адже тільки під час спілкування з Богом виявляється ким ми є і ким покликанні бути. І де приховане наше щастя. Бо щасливі ті, які покликані на Трапезу Агнця, котрі одяг свій перуть, щоб було право їм на дерево життя» (Одк. 22, 14).

 
Бучковський Олександр
Християнський портал КІРІОС за матеріалами rodyna.org.ua

ТОП статей читають:

Вхід/Вихід