Чи поєднає українців символ «русского міра»?Вже добрих десять років у день пам’яти святого Володимира Великого майданчик довкола пам’ятника рівноапостольного князя перетворюється на політичний ринґ, де державницька ідеологія змагається з колаборантськими комплексами. Початок цьому змаганню поклав президент Віктор Ющенко 25 липня 2008 р., перенісши на український ґрунт започатковану в Росії звичку ототожнювати день пам’яти св. Володимира Хрестителя зі святом хрещення Руси. Напевне, ані президент Ющенко, ні його радники не знали про існування в Київській Церкві – і в УАПЦ, і в УГКЦ – давньої традиції святкувати день хрещення Руси-України 1 (14 за новим стилем) серпня.

Центральним символом свят для обох спаринґ-партнерів став пам’ятник Володимиру Великому, попри те, що скромний майданчик біля нього фізично нездатен вмістити багатотисячні натовпи учасників церковно-політичних акцій. Це цілком логічно для прихильників «русского міра». Адже пам’ятник хрестителеві Київської держави став одним із елементів перетворення Києва на оплот русифікації «Південно-Західного краю» Російської імперії та протидії загрозам польського, а згодом і українського патріотичного руху.

Після придушення антиімперського Листопадового повстання 1830-1831 рр., що охопило підросійську частину колишньої Речі Посполитої, царський уряд закрив школи, визнані за оплот «польського сепаратизму» - Віленський університет і Кременецький ліцей. Міністр освіти Сергій Уваров – автор російської великодержавницької доктрини, суть якої виражалася формулою «православ’я – самодержавство – народність», клопотався про відкриття замість них університету в Києві. Так 1834 р. з’являється університет святого Володимира, покликаний стати знаряддям інтеґрування Правобережної України, Польщі та Білорусії в цивілізаційний простір «русского міра». Ім’я князя Володимира в імперській свідомості мало стати символом монолітности «триєдиного руського народу», згуртованого довкола великокняжої, а потім – царської династії.

1833 р. київський генерал-губернатор Василь Лєвашов, покликаний реалізувати уніфікаційну політику імперії, звернувся до президента імператорської Академії наук з клопотанням створити для Києва пам’ятник великому князеві Володимиру. Минуло 20 років – і на Дніпровій кручі звівся відомий нам пам’ятник, авторства Олександра Тона. Антропологічний тип персонажа, характерна купецька борода, вбрання перетворюють князя на носія російської ідентичности, прообраз самодержця нових часів. Адже і для замовників, і для скульптора Володимир мав засвідчити тяглість російської державної традиції,  міфічною колискою якої в фальшивій імперській доктрині поставав княжий Київ. 

Новочасна українська іконографія та скульптура, здається, подолали інерцію російського трактування й створили оригінальні та відповідні до типу київського автохтона зображення святого князя. 

Споруджено пам’ятники Володимиру Великому в Торонто, Лондоні, Ґданську

Але в сприйнятті мало не всіх українських політиків, більшість із яких зростала в російському культурному середовищі, київський князь продовжує асоціюватися з монументом на Володимирській гірці. Нібито в цьому немає нічого страшного. На перший погляд. Бо російська концепція історії входить у свідомість не стільки через логічні побудови (вона насправді є принципово алогічною), скільки через візуальні образи, міфологічні сюжети тощо.

А залежність сприйняття образу Володимира Великого від політичної кон’юнктури добре ілюструє історія нашої одногривневої купюри. Пригадуєте – на перших купюрах портрет князя запозичувався з національних джерел.

Та от надходить доба Леоніда Кучми – і 2004 р. випускається одногривнева банкнота, де вже вміщено зовсім інший портрет. Характерне втілення коливань міжнародних векторів державної політики.

Годі передбачити, чи довго ще триватимуть змагання за символ на Володимирській гірці. Але навряд чи варто розраховувати, що символи з чужою і контроверсійною семантикою здатні стати конструктивним чинником у творенні Єдиної Помісної Церкви – якщо це, звичайно, має бути Церква київської, а не московської традиції.

Архиєпископ Ігор (Ісіченко)

Християнський портал КІРІОС за матеріалами archbishopihor.blogspot.com