Присутність священикаНещодавно я дізнався про смерть близької людини в колі моїх знайомих. Я подумав: а що я як священик мав би сказати рідним, якщо мені прийдеться бути на Парастасі, на Похороні? Що я мав би зробити для них?.. Пригадав собі один уривок з Євангелія.

Перед вознесінням Ісус сказав до своїх апостолів: «Дана мені всяка влада на небі й на землі. Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28,18-20). Ці слова нагадали мені щось дуже важливе в моєму покликанні як священика: моє завдання – насамперед бути… Бути там, куди Господь (через вірних) мене кличе. Так, я неодноразово досвідчував, як Святий Дух (надіюся, що це він) «підказував», що робити, що і як говорити. І так часто буде. Але найважливіше – це бути. Бути з тими і серед тих, до кого Господь мене посилає. Бути як знак того, що Господь є зі своїми людьми. Свою присутністю свідчити те, що Господь з нами по всі дні нашого життя – завжди, на віки вічні. Він з нами, «аби допомагати й утішати, і спасати» всіх, хто уповає на нього (як молимося в одній з молитов Вечірні).

Цікаво і вражаюче, коли, наприклад, мала дитина бачить священика і каже до батьків «О – боженька!»… Мабуть, не просто так багато людей ніяковіють, чуються не цілком зручно, коли бачать богопосвячену особу в габіті чи підряснику в громадських місцях: в маршрутці чи на ринку, в магазині чи просто на вулицях міста. Священик для них є пригадуванням про Бога.

Присутність священика – це знак присутності Бога. Чи то в церкві на Літургії, чи на Похороні, чи в сповідальниці, чи в уділюванні Хрещення чи Вінчання і т. д. священик представляє Христа. Бо то його священством ми священнодіємо, в його імені звершуємо богослужіння. В цьому суть Святих Таїнств: через те, що ми у відповідній формі звершуємо церковний обряд, Господь уділяє свої ласки, потрібні нам для спасіння. Тому те, що там робить священик – робить Христос.

Але, думаю, це стосується не тільки церкви і богослужінь. Священик (в принципі, як і кожен християнин, тільки в іншій мірі) покликаний бути пророком – звіщати Божу правду, Боже слово, відкривати Божий погляд на життя людини, на історію, на майбутнє. Пророки, про яких читаємо в Святому Письмі, не завжди тільки говорили те, що Господь казав їм говорити. Вони часом робили дивні речі (на людський погляд), поводилися по-дивному – бо так говорив їм Господь. І такою поведінкою, таким життям, такою поставою (поставою вірності своєму пророчому покликанню) вони були знаком Божої присутності в народі. Люди шукали пророків, коли були труднощі і біди, коли були розгублені, спантеличені, в незнанні як далі жити і що робити. Бо пророк був тим, через кого Господь вказував, як жити: картав, виправляв, повчав, підбадьорював, давав надію. Періоди відсутності пророка були болючими і тривожними для народу…

Ми потребуємо не просто вірити/знати в серці, в розумі. Бо людина – дух, душа і тіло. Ми потребуємо того, що можна побачити, почути, чого можна торкнутися. Думаю, це великий і важливий дар від Бога – що як віруючі можемо бачити, чути, говорити з тими, хто є знаком/свідком того, що Бог з нами. Що можемо через його слова чути Боже слово, яке він говорить особисто до кожного з нас; що через його дії можемо черпати Божі ласки і дари. Це важливо. Господь нам дає все, чого насправді потребуємо. Користаймо з цього!

о. Назар Саврас, редемпторист

Християнський портал КІРІОС за матеріалами mbnpternopilorgua

ТОП статей читають:

Вхід/Вихід