У православних церквах існує практика вказувати орієнтовні ціни на церковні треби - такі, як хрещення, вінчання, похорон; але бачення мирянина часто воно асоціює це з прейскурантами.
Навіщо в православному храмі вказувати ціни? Звісно, в першу чергу це - добровільна пожертва людини і вона не може мати фіксованої такси, але ціни наводяться, щоб уникнути фінансових зловживання чи непорозумінь. Адже кожного цікавить питання: "скільки давати?" І якщо це прописано, то людина має змогу зорієнтуватися, а не вірити "народним переказам", які часто далекі від реальності та обростають міфами.
Інше діло, коли є випадки, що духовенство відмовляється уділяти Святі Тайни, якщо не дати кошти. Це вже є зовсім не по-християнськи і може заслуговувати критики і навіть певних санкцій.
Потрібно пам'ятати, що жертва мусить бути! Її сума має бути такою, щоб, попросту кажучи, людину не "давила жаба", щоб справді це могло називатися "жертвою", подібною до вдовиної лепти в Євангельській притчі.
Ось реальна історія з життя молодого православного священнослужителя: «Тільки я рукопоклався, а до мене підійшла жіночка і дала записку прочитати. В записці лежало 2 грн.: я дістав гроші і віддав їй, а вона так зніяковіла, злякалась, полізла до гаманця та в мене чомусь просить вибачення, дістає і дає мені 10грн… Ось тоді вже я зніяковів. Вона просто подумала, що це мало, і я гидую її приношенням». Тому священнослужителі обов’язково мають приймати пожертви, не можуть відмовляти - навіть якщо бачать, що людина бідує. В такому разі можна прийняти меншу суму, віддати частину назад, але - все ж - не відмовлятися повністю від пожертви.
Окремої критики заслуговує заборона фото- та відеозйомки, а, радше, її оплачуваний дозвіл. Тут стоїть таке питання: якщо не можна - то не можна. В Почаївській Лаврі заборонено знімати в храмі: мотивують це тим, що спалах шкідливо діє на ікони та розпис храму, або, що в храмі треба молитися, а не знімати. Водночас пропонують придбати дозвіл-благословення за кількадесят гривень: а хіба це по-фарисейськи?
Автор: о.Тарас Дзьоба