В розпал передвиборчої гонки кандидати до Верховної Ради часто-густо використовують безліч різноманітних методів агітації, впливу на виборця. І одним з них є виставлення себе як, мовляв, глибоко віруючих практикуючих християн.
Як правило, такі кандидати асоціюють себе з найбільш поширеною конфесією на їхньому окрузі. У т. ч. беруть учать у масових Богослужіннях, жертвують щедро гроші на храми, щоб їхні прізвища згодом було зачитано у списку жертводавців, намагаються сфотографуватися з єпископами, настоятелями монастирів, священиками, аби невдовзі воно було опубліковано в їхніх агітаційних матеріалах. Доволі часто можна зустріти специфічні церковні «календарі», буклети з логотипами партій та іконами.
Про що це свідчить? Чи можна довіряти такому кандидату чи партії? Найосновнішим прийомом, як завоювати симпатію людини, як відомо, це – говорити їй саме те, що вона хоче почути, показати себе таким, яким тебе та чи інша група людей хоче бачити.
Знаючи про високу релігійність великої частини нашого народу, спритні претенденти на зручне крісло просто не можуть цього не використати. 
Звичайно, що Церква нікому не може заборонити вживати ту чи іншу християнську символіку – хрест, ікони, імена Бога, святих і т. п. Усе це не є чиєсь приватною власністю, об’єктом авторського права чи торговим знаком. Усе це – якраз те, що дано «згори» всьому людству для щирого покаяння і навернення до Господа та, таким чином, осягнення Його прощення, благодаті і спасіння. Важливо тут зазначити, що святі речі є певними засобами для духовного пробудження й утвердження, через них прославляємо Бога і до Нього прямуємо. Чому святі? Тому, що «святий» означає «відділений», «відокремлений», «приготований для сакрально-культового служіння».
А тому дуже прикро, ганебно і низько, коли все те, що має бути відділено для прослави Бога, використовують не за прямим призначенням, а для якихось суєтних нікчемних справ. Гадаємо, що варто й краще все-таки, отримавши таку друковану агітаційну "продукцію", її спалити, щоб і самому не зневажати й оскверняти те, що вже і так зневажено й осквернено до нас.
В Біблії, зокрема, бачимо таку ситуацію, коли диявол у пустелі спокушав Ісуса, здавалося б, зовні благочестивими, духовними речами – цитатами зі Старого Завіту (90 псалма). У такий спосіб Господь – дуже наочно й переконливо – нам продемонстрував і показав, що навіть тим, що є святе, можна, спритно маніпулюючи, обернути його на зло. Бачимо також, що у різного роду шаманів («бабок» та «дідусів»), які надають окультно-магічні «послуги» (як то, приміром, зливання воску, «зняття» вроків, викатування яєць тощо), на столі може лежати Біблія чи Євангеліє, помешкання обкладені хрестами, іконами та свічками, які вони використовують для своєї брудної справи.
Який висновок можна зробити із усього сказаного?
Святе Письмо чітко наголошує, що «кожне бо дерево за своїм власним плодом пізнається; не зривають бо з тернини смокви, ані з ожини не збирають винограду». (Лук.6:44). А ще відома народна мудрість голосить: «Не все те золото, що блищить».
Яким насправді є той чи інший кандидат, – то знає тільки він сам. А ще, причому набагато краще, – Господь Бог. Ми ж пізнаємо лише по вчинках, поведінці. Можна, і то – лише на якийсь час, – обманути людей. Але от всемогутнього і премудрого Бога-Творця обманути неможливо. І відповість перед Ним кожен, незалежно від посади, розміру статків та міцності зв'язків і покровительства "сильних" світу цього!
Автор: Тарас Єресман