Задивляюся я на апостолів віру.

Яка на початку в них віра  була.

Як вони вірили і чого сподівались.

І як вони смерть сприйняли Христа.

Згодом скаже апостол народів.

Де ваша мудрість і віра жива.

Я засоромлю мудрість розумних.

Так мовив апостол словами Христа.

 Серед апостолів спори точились.

Хто буде першим в царстві Христа.

Хіба вони вірили в царство духовне.

І що до них іде Пасха свята.

Апостолам було важко повірити.

Що великий, усім нехай буде слуга.

І хто б хотів серед всіх бути першим.

Нехай стане всім за раба.

Христос апостолів у вірі провадив.

І що на смерть засудять Його.

А Петро по людськи роздуми мовив.

Нехай ніколи не буде того.

По при це Христос дав себе на розп'яття.

Всі це бачили, що на смерть розпяли.

І як це признати, що це для нас з вами.

Щоби до паски ми разом прийшли.

Земська віра наша нидіє.

Христос з гробу воскрес із мертвих.

І це нечуване, що сталось між нами.

Ми блаженством називаєм живих.

О! Боже вчини на землі нас блаженними.

Щоб нас не зламала війна.

А понад все ми Тобі довірялись.

І Твоя ласка нам в мирі прийшла.

Перед тайною віри людський розум змеркає.

А Богродиця цю ласку у Бога знайшла.

Вона всеціло  довірилась Богові.

І вінчає тепер Вона наше життя.

Михаїл (Колтун)