В небесних висях слухають уважно,

Ніщо повз їх увагу не мине,

Та доки тут ми – прагнемо одне,

Згораючи в розвагах легковажних,

Випалюючи чварами нутро,

Кидаючися словом ненависним,

А ті, у кого совість є нечиста,

Осатаніло прагнуть власний трон.

Не відрізниш – пророки чи іуди

Над нами хочуть мати вищу власть.

Народу ж залишається – пропа'сть,

Або носити душу рабську в грудях.

Бог не простить, розп’яття не простить

Душі людської на хрестах облуди.

То, може, спам’ятаймося й не будем

Злом тамувати власну ненасить!

Суцільний жаль, поминки за життям –

За правдою, за волею, за щастям...

Як нам потрібне істинне причастя

І не лукаве – щире каяття!