У старовинній книзі з бібліотеки монастиря два монахи прочитали, що на краю світу є таке місце, де сходяться небо з землею. І ось вони вирішили відшукати його, пообіцявши, що не повернуться доти, доки не знайдуть.
Мандруючи по світу, вони наражалися на безліч небезпек, витримували спеку і холод, терпіли страшні злигодні, які часто супроводжують паломництво. Долали тисячі перешкод, які спроможні були відвернути людину від її мети. Та все-таки монахи витримали.
Вони знали, що в тому місці, яке вони шукають, мають бути двері, в які достатньо лиш постукати, щоб побачити Бога лице в лице.
Знайшли двері. І, не роздумуючи й миті, зі щемом у серці постукали.
Двері повільно відчинилися. Стривожені, монахи увійшли і... опинилися у власній келії свого монастиря.
Одного разу до рабина Менделя з Коцк прийшли вчені гості. Вони довго веселилися, аж раптом господар запитав:
– Де живе Бог?
Ті засміялися і відповіли:
– Що за дивне питання? Чи ж всесвіт не є повний Його слави?
Але рабина не задовільнила така відповідь. Він похитав головою і сказав:
– Бог живе там, куди ми дозволимо Йому увійти.

І це є найважливіше у нашому житті – дозволити Богові увійти. Але дозволити Йому увійти можемо тільки туди, де самі перебуваємо, де живемо правдивим життям, – тобто у серце.

“Стою при дверях і стукаю”, – каже Господь у Біблії.

Чи відчиниш ти Йому сьогодні двері свого серця?