Колись давно-давно на землі був острів, де жили всілякі духовні риси.

Але якось вони помітили, що острів потопає. Тож посідали на свої кораблі і попливли в море. Й зосталася на острові лише Любов.

Вона чекала до останку, але коли чекання виявилося марним, також захотіла поплисти з острова. Тоді вона гукнула Багатство і попросилася до нього на корабель, але воно відповіло:

-          На моєму кораблі повно золотих коштовностей, немає тут для тебе місця.

Тоді побачила Любов корабель Гордости й попросила допомоги в неї, але та відповіла, що Любов знищить лад на її кораблі.

Поряд плила Радість, але вона так веселилася, що навіть не почула поклику Любови.

І Любов геть зневірилася. Але ж зненацька почула голос десь позаду:

-          Ходімо, Любове, я візьму тебе з собою.

Любов озирнулася й побачила старця. Він довіз її до суходолу, а коли відплив, Любов стямилася, що забула спитати його ім’я.

І тоді звернулася вона до Пізнання:

-          Скажи, Пізнання, хто врятував мене? Хто був той старець?

Пізнання глянуло на Любов:

-          То був Час.

- Але ж чому Час вірішив порятувати мене? 

-          Тому що Час знає, яка важлива Любов.