Два подорожніх стрілися в пустелі Печалі.

-          Як ти потрапив сюди? – cпитав один.

-          Життя мене не любило, - відповів інший, - і одного разу його нелюбов призвела до того, що мені стало байдуже, куди іти. Тоді пішов світ за очі, опинився в пустелі Печалі і заблукав у ній.

-          І давно ти тут?

-          Дуже давно. Тут страшна, проклята земля – жодних умов для життя. Один день нічим не відрізняється від  іншого.

-          Як жаль, що у світі існують такі місця. Я ж опинився тут цілком випадково. На щастя, жодна пустеля не буває безкрайою, і я хочу якомога швидше вибратися звідси.

-          Наївний! Пустеля Печалі – це зачароване коло. Звідси немає виходу. Ми з тобою бредемо нею вже другу годину, а хіба за цей час змінилося хоч щось?

-          Змінилося! Глянь! – вигукнув перший подорожній, показуючи рукою кудись удалину. - Там попереду хіба не оазис?

-          Міраж…

-          А раптом оазис? Подивімося!

Так, це справді був оазис. Його мешканці гостинно зустріли подорожніх, бо ж кожному з них вже довелося здолати пустелю, перш ніж вони самі дісталися туди. Там була вода, рослини, тварини. Люди піклувалися про них і були щасливі.

-          Я хочу тут залишитися! Поглянь, як навколо гарно! – зрадів перший.

-          Що ж доброго ти побачив? – здивувася другий. – Примітивне господарство, жодних вигод, суцільна нудьга, туга і безпросвітність.

-          Але ж ми самі можемо збудувати все, що нам потрібно! Це нам до снаги!

-          Як ти не розумієш, - понуро пробурмотів другий. – Тут за щасття потрібно боротися так само, як усюди. Оазис – та сама пустеля, тільки вбрана святково. Поглянь – но уважніше: ти думаєш, що життя любить цих людей?

-          Ці люди люблять життя! – заперечив перший. – І навіть якщо навколо пустеля, вони не живуть у пустелі.

Вони ще довго сперечалися, але так і не дійшли згоди.

Вночі другий так і не склепив очей, весь час повертаючись з одного боку на інший. Перший же заснув сном праведника і спав так до самісінького ранку. Прокинувшись, він не знайшов свого приятеля. Мешканці оазису шукали його усюди. У всіх хатинах, у кожному закапелку. І, врешті-решт, знайшли. Самотню вервечку слідів, що йшла в далечінь, – у пустелю Печалі.