Мав цар двох синів. У них були різні характери, але цар любив обох. З часом старший син захопився полюванням, а молодший приохотився до азартних ігор. Їхні захоплення поступово переросли в пристрасть. Старший син перестав турбуватися про державні обов’язки, які поклав на нього цар, а молодший програвав батьківські гроші.

Цар розгнівався і наказав міністрам не дозволяти старшому сину їздити на полювання, а молодшому – не давати грошей на ігри. Старший син дуже образився на батька і перестав з ним розмовляти. Молодший же, одначе, покаявся і, соромлячись своєї поведінки, щоразу падав перед батьком на коліна і повторював:

-          Батьку, пробач мені!

Зворушений його каяттям, цар знову наблизив молодшого сина до себе, взявши з нього обіцянку не вдаватися в дурні захоплення. А старшого сина, що й далі гордо й зневажливо мовчав і затаїв на батька сильну образу, зробив послом в іншій країні, сказвши:

-          Того, хто не затаїв образи, я не ображу. А той, хто береже образу, – збереже і кару.